Intro

На зимових канікулах пощастило потрапити на школу по сучасній фізиці в м. Дубна (дві години їзди електричкою від Москви). Дубненська Школа - це коли приїжджають десь з п'ятдесят старшокурсників, аспірантів, молодих співробітників з країн СНД і протягом тижня професіонали розказують їм про якийсь виділений напрямок в науці. Студентів поселяють в готель, їм видають певну суму грошей на харчування, оплачують проїзд. Коротше, дуже класна річ.

Мені давно було дуже цікаво взнати, що думають прості росіяни про продавців кавказької національності. Невже це справді така велика проблема?  І саме на Школі я могла почути відповідь хоча б від кількох громадян РФ.

          Уривки розмов

Шанс поспілкуватися випав в перший же день: мене поселили з дівчинкою з МГУ, корінною москвичкою. В перший же вечір вона після десь чотирьох ввічливих питань (чи не хочу я кефіру, правда ж, красивий вигляд з вікна, коли ми завтра прокидаємося, тощо) задала мені питання: "А ты за Ющенко или за Януковича?" Я їй більш-менш розповіла про свою громадянську позицію, а далі розмова потекла сама собою. Скільки дають стипендії, які курси вивчають, який у них гуртожиток... І тут посередині розмови вона говорить: "А на экономическом учатся одни блатные хачики... ну и другие блатники..."
 "Да? А вообще, кавказцы, они тебя беспокоят?"
 "Да еще как! Каждый раз, когда захожу на рынок, а они стоят лепечут что-то по-своему, стаёт страшно - вдруг я сейчас что-то не так скажу, а они все набросятся на меня... их же много, а я одна... Я как бы понимаю, что это только чуство, но все равно страшно... "

Через кілька днів двоє її одногрупників зайшли до нас в гості. Ми почали розмовляти, і я, природньо, теж задала питання про кавказців.
 Смуглий хлопець з іменем Сердар мені відповів: "Да что там кавказцы - московские менты намного хуже. Вот папин знакомый недавно вышел без паспорта в соседний дом за хлебом - ну ведь в соседний дом же! - так его поймали, побили, да так, что пришлось потом делать протез коленной чашечки."
 Хлопець, родом з нафтового містечка в Сибіру, який четвертий рік живе в гуртожитку, сказав:
"Да это все фигня, московские менты - это проблема. Хотя тоже не такая уж большая: если несешь пакет с драпом, то за 500 баксов они тебя отпустят. Но ведь не всегда несешь с собой баксы, когда идешь с травой."

В останній вечер я розмовляла з двома п'ятикурсниками з Петербурга, назвемо їх Діма і Даша, і дівчиною з Саратова, назвемо її Катя. Спочатку ми розмовляли про стипендію та інші насущні проблеми, а потім я задала питання про кавказців. Діма і Даша були одногрупниками, мабуть вони вже давно "дружать". Я запам'ятала найбільш яскраві уривки їхньої розмови.
 
 Даша: "Да они понаехали тут, сидят арбузами торгуют... Я, когда на базар иду, всегда стараюсь покупать арбузы у русских - у них лучше. Только когда, к сожалению, к русскому очередь, приходится покупать у кавказца."
 Діма: "Неужели лучше у русского алкаша покупать?"
 Даша: "Русских алкашей не бывает!"

 Даша: "Да эти кавказцы понаехали тут, занимают рабочие места, потом тянут сюда свою семью и живут на наши деньги. И кроме того, они ведь приехали распостранять свою культуру. Ходят, там, в парандже... "
Діма:  "Так ты не ходи!"
Даша: "И у них четыре жены..."
Діма: "Так не иди четвертой!"
Даша: "Они нормально разговаривать не умеют!"
Діма: "Так ти арбуз пришла покупать или разговаривать с ними?"
Катя: "Ничего ты не понимаешь, ти ведь не девушка! Вот когда приходит симпатичная девушка на рынок, так они на нее смотрят, так смотрят, что-то говорят по-своему, а потом кричат: "Эй, девушка!"
Даша: "Да, да... Я уже на рынок боюсь ходить из-за этого, почти не хожу, только вот за арбузами приходится".

Даша: "Одни придурки сюда приехали, их всех надо выслать домой."
Діма: "А что, в России своих придурков мало?"
Даша: "Но это ж наши, российские. А всех остальных надо выгнать, нам ведь наших хватает."

Даша: "Чего они к нам приезжают? Пусть сидят, дома работают."
Діма: "Но ты же хочешь поехать учиться и даже работать в Европу?"
Даша: "Хочу... Но как-бы... это ведь совсем другое!"

Катя (з характерними наголосами): "И во-обще у них ни-какой культуры нету."

Хлопця можна було б вважати тверезомислячим петербургцем, якби він не був... євреєм.

Чому  так сталося?

В усіх трьох дівчат було видно впевненість в тому, що вони є корінними росіянками. Що, може,  держава і не підтримує їх у дрібницях (малі стипендії, зарплати), але у принципових справах (якщо з країни будуть виганяти всіх чужих) вони ніколи не опиняться по той бік барикад.  Одним словом: "Россия - для россиян, а я - уж точно россиянин".

А у хлопців такої впевненості не було, бо двоє з них належать далеко не до мажорних національних груп, а третій живе у гуртожитку і повинен думати, як собі заробити на життя. Коли людина боїться, що її завтра оголосять чужим, або що доведеться жити на вулиці, то вона вже не буде бездумно вірити газетам.

---

  Ну що, прочитали? Тепер можете ввечері зі спокійною совістю іти до сусіда та розповідати йому про дурнуватих москалів, у яких замість мозку телеприймач. Потім, мабуть, дістанете почату пляшку  рідної "Smirnoff" і розвинете тему глибше. Залежно від вашого відношення до осіб кавказької національності, прийдете або до висновку, що росіяни наївно вірять у все що пишуть газети, або що чеченці справді добряче псують життя росіянам. 
  Далі перейдете на проблему арабів в Україні, вирішите, що вони ображають та зваблюють ваших дівчат; що приїжджають на заробітки одні нездари та дурні, яким би тільки випити, переспати та побитися; що якби їх всіх вигнати, то кримінальна обстановка відразу б покращилася, а потім і решта життя б налагодилася.
  Після такої приємної щирої розмови ляжете спати твердо впевнені: понаїхали тут всякі і заважають нормально жити корінному населенню. І будете спати спокійним сном наївного дурня. Бо думаючій людині буде дивно: невже смуглий продавець на базарі може більше нашкодити країні ніж рідний олігарх у Верховній Раді?

Cтатті на суміжні тематики:

"Бритоголові вийшли на тропу війни"

"Україна: шляхами націоналізмів"

"Як ми себе називатимемо в майбутньому: українці, чи украінци?"

"Хто наступний у списку?"

"Националисты всех стран – объединяйтесь!"