Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що для більшості українців музей асоціюється з нудними монологами екскурсоводів, які, замість того, щоб збуджувати у відвідувачів інтерес до предмету екскурсії, діють краще за будь-яке снодійне.

Затягти тінейджерів туди, де з позаминулого століття пиляться речі генія української літератури, або кості вимерлого 250 тисяч років тому мамонта, здатні хіба що вчителі середніх загальноосвітніх шкіл. І те, замість уроку літератури чи біології.

Втім, на Заході музей вже давно став одним з найпопулярніших місць, де можна поєднати корисне з приємним - повчитися, розважаючись. Для європейських столиць довжелезні черги до цих закладів стали звичним явищем, адже те, що можна побачити всередині, варте і 10 євро, і півгодинного очікування.

В Україні ж напливом відвідувачів може похвалитися хіба що PinchukArtCenter, який проводить сеанс масового знайомства українців з сучасним європейським мистецтвом. Проте бум арт-центру Пінчука чомусь вперто нагадує ажіотаж навколо відкриття першого секс-шопу на Подолі, до якого, до речі, багато з киян та гостей столиці теж ходили на екскурсії...

Чого ж не вистачає українським музеям? Чому, незважаючи на часом унікальні колекції творів мистецтва, експонатів, архівів, вони продовжують морально і фізично застарівати?

Відповідь на ці запитання можна знайти, якщо подивитися на музей не як на сховище для речей з минулого, а на місце, з якого починається майбутнє.

Американські музеї: безкоштовний інтерактив

Більшість музеїв у Сполучених штатах працює за простою формулою: повний інтерактив, пізнання через розваги і доступність викладу інформації. Завдяки цьому кожен відвідувач отримує відповіді на свої запитання, а головне, розуміє (про що б не йшлося) - "як це працює".

У Вашингтоні, скажімо, є чимало музеїв на будь-який смак - від шпигунства, масонства і пошти до авіації і космонавтики. Є чимало галерей мистецтв, в тому числі і сучасного. Майже всі ці заклади - безкоштовні.

Потрапляючи до будь-якого з музеїв, діти грають в інтерактивні ігри, рухають різні деталі та механізми експонатів, дивляться 3D-анімовані фільми, які цікаво і доступно пояснюють їм складні речі. Скажімо, як влаштована сонячна система, або як літаки здіймаються в небо.

Крім того, усі експозиції постійно оновлюються і доповнюються свіжою інформацією та технологічними новинками. Крім того, музеї орієнтовані не на вузькокваліфікованих спеціалістів у певній галузі, а на широку аудиторію. Цікаву і корисну для себе інформацію у такому закладі може знайти і 10-річна дитина, і професор Гарвардського університету.

Не варто й згадувати, що кожен музей містить у собі повну інфраструктуру - від фаст-фудів до сувенірних лавок, що значно сприяє отриманню естетичної насолоди.

Тому похід у такий інтерактивний музей для американців часто є сімейною справою, яка затягується на цілий вихідний і замінює собою одразу кілька розваг.

Музей новин у Вашингтоні: ти в ефірі!

Прикладом одного з найінтерактивніших музеїв у світі є музей новин у Вашингтоні. Його назва "Newseum" - від англ. "news" - новини і "museum" - музей.

Музей новин - одне з найпопулярніших місць для тих, хто цікавиться медіа. У ньому можна знайти без перебільшення все, що стосується історії і майбутнього розвитку преси.

З першим кроком Newseum'ом світ однієї з найтаємничіших і найцікавіших професій стає ближчим і зрозумілішим для кожного з відвідувачів. Адже у музеї є справжні ньюзруми, студії і безліч інтерактивних завдань, завдяки яким буквально кожен може відчути себе у шкірі справжнього журналіста.

Гігантський музей площею у 70 тисяч квадратних метрів розташований у самому центрі Вашингтона. Саме з оглядового майданчика на верхньому поверсі, з якого можна побачити Капітолій, розпочинається кожна екскурсія.

Далі - огляд свіжої преси. На величезному стенді - перші сторінки сьогоднішніх номерів газет зі всього світу.

Гордістю Newseum'у є шматок справжньої Берлінської стіни, єдиний, що зберігся за межами Німеччини. "Вона була настільки міцною, щоб зупиняти танки, але не могла стримати потік інформації і новин, які передавалися через радіо, телебачення і жителів від Західного до Східного Берліну. Саме інформація зламала закритість системи і повалила стіну", - розповідають екскурсоводи.

У галереї історії новин - величезна колекція газет і журналів. База даних налічує як паперові, так і електронні екземпляри видань. Будь-який відвідувач легко знайде потрібну йому інформацію про конкретну публікацію або журналіста. Натиснувши відповідну клавішу на сенсорному моніторі, ви зможете проглянути, про що у цей день, скажімо, 30 років тому писала "The Washington Post".

За допомогою тих самих моніторів ви зможете перевірити свої знання з історії журналістики, або продемонструвати свою поінформованість щодо сучасних найрезонансніших світових подій.

Окремої уваги варта експозиція, присвячена трагедії 11 вересня 2001 року. На одному зі стендів - перші сторінки газет з усього світу, що вийшли наступного дня з заголовками про терористичний напад на Америку та фотографіями зруйнованих Башт-близнюків.

В одному з кінозалів відвідувачі можуть подивитися документальний фільм, присвячений журналістам, які висвітлювали події 11 вересня. Свої історії розповідають репортери, які працювали того дня.

На екрані - кадри, які зазвичай не потрапляють до ефіру після монтажу. Ось репортер одного з американських телеканалів записує "stand up" на фоні однієї з башт Всесвітнього торгового центру, яка прямо в кадрі починає повільно падати, немов свічка, що плавиться. Журналіст викрикує останні слова про небезпеку, і камера знімає вже землю, що вкривається пилом і обламками гігантської споруди. Ось жінка, вкрита товстим шаром попелу, яка дивом змогла врятуватися. Ось моторошні кадри, на яких люди вистрибують з вікон хмарочоса...

У довершення експозиції - величезний уламок залізної антени, встановленої на одній з Башт-близнюків, що вцілів після трагедії.

У Newseum'і - безліч мінікінотеатрів і окремих відеоекранів, на кожному з яких - своя історія. В одному з залів можна переглянути фільм про відомих спортивних журналістів, в іншому - про журналістські розслідування.

Але найбільш видовищними серед них є два кінотеатри. У першому демонструють сюжет про найрезонансніші події, що відбувалися у світі протягом останніх десятків років - від кадрів про вбивство Кеннеді до сексуального скандалу навколо Білла Клінтона.

Головною "родзинкою" цього відео є екран, на якому він демонструється. Його довжина - 30 метрів. Відеокадри з'являються то на одному, то на протилежному кінці екрану, змінюючись слад-шоу фотографій, так само розкиданих по 30-метровому полотну.

Другий кінотеатр влаштований за технологією 4D. Це означає, що вам не слід сідати у зручне крісло кінозалу, якщо у вас слабкі нерви. Адже під час 20-хвилинної історії про відважних журналістів на вас дмухатимуть повітрям, пирскатимуть водою і качатимуть крісла.

Усе для того, щоб ви відчули себе спочатку репортером Едвардом Марроу, який веде свій радіорепортаж під час Другої Світової війни з даху лондонського будинку, а потім - газетяркою Неллі Блай, яка заради журналістського розслідування вимушена була жити у притулку для душевнохворих і терпіти на собі нелюдське ставлення збоку персоналу.

Не забули керівники музею і про розвиток новітніх медіа. Окрема експозиція присвячена Інтернету та цифровим технологіям, що допомагають журналістам.

Тут відвідувачів знайомлять з концепцією "журналістики майбутнього", яка орієнтована на "мультиздібних" репортерів, які самостійно пишуть тексти, знімають фото і відео, завантажують усе це на сайт.

Окреме місце у музеї посідає Меморіал, присвячений журналістам, які померли через свою професійну діяльність або під час виконання своїх обов'язків. На величезній скляній дошці вибиті імена більш ніж 1800 журналістів, репортерів та фотографів, для яких журналістика стала смертельно небезпечною професією.

Є серед них імена 6 українських журналістів - Георгія Гонгадзе, Ігоря Олександрова, Тараса Процюка та інших.

Окрема експозиція Newseum'у присвячена переможцям Пуліцерівської премії з фотографії, де можна побачити фотороботи, що сколихнули світ.

Але справжньою гордістю музею є інтерактивний ньюзрум, в якому кожен може спробувати себе у ролі новинаря, а також відеостудія, завдяки якій можна потрапити "в телевізор".

Особливо полюбляють постояти з мікрофоном перед камерою діти. Вони можуть одразу ж побачити себе в імпровізованому ефірі, що транслюється на плазмові монітори музею, а також забрати з собою додому касету с записом свого дебюту.

У Newseum'і є ще чимало цікавого та корисного: карта світу, що містить інформацією про стан свободи преси у кожній країні за даними Freedom house; рештки машини американського журналіста Дона Боула, в яку було підкладено вибухівку; двері готелю "Watergate", з яких розпочався скандал, що призвів до відставки президента США Ричарда Ніксона....

Чи варто говорити, що у подібному музеї хочеться провести не одну годину? Чи варто сумніватися, що таке перше знайомство з професією стане корисним для майбутніх журналістів?

Але в українських реаліях, на жаль, все навпаки. У музеях пиляться застарілі експонати, подивитися на які зганяють школярів. А справжній "інтерактив" вони знаходить у кращому випадку у сусідньому Інтернет-кафе.