Все має початок, має коріння. Треба тільки вміти згадати. Коли я вперше почув про характерників я вже і не згадаю. Тепер дуже легко знайти людей, що мають гонор звати себе характерником. Але не вони мене більш цікавили. А те, що може звичайна людина із надзвичайною спрагою до пізнання. У той час нам багато розповідали про заморських чаклунів та монахів, що могли в звичайному житті робити надзвичайні речі. От тоді і виникло в мене питання, а навіщо далеко йти, якщо вони можуть бути поруч. Якщо шукаєш то доля завжди надасть можливість такої зустрічі. І таки зустрічі в мене були Завдяки тому тоненькі струмки пізнання об’єднуються в потужний потік знання.

Бабусині казки

Коли я був юнаком мені розповідала рідна бабуся.

Було це десь на початку тридцятих років Родина мешкала в селі що розташовано на крутих схилах Південного Бугу. В таких селах всі від мала до велика хлібороби та рибалки. В нашої родині теж мав ся якійсь чи то баркас, чи то човен. А де човен там і сітка. Але сталося так, що цю сітку хтось викрав. Ввечері до хати завітав односельчанин якого бабуся називала Арнавом. Але як виявилось пізніше ім‘я в нього було інше. За ним ходила слава чаклуна, і вмів він дещо, чого не вміли інші. А звернулись до нього для того, щоб він допоміг знайти вкрадену сітку. Арнав підійшов до моєї бабусі і запропонував їй сісти на стілець і наказав заплющити очі. Потім взяв сірники і сказав, що це мило.

-Я не могла зробити ніяких рухів, але сказала, що це не мило. – розповідає бабуся.

Тоді він звернувся до її молодшого брата. Брат дуже швидко увійшов у потрібний стан і вже бачив у своєму сні як він ходить по селу.

* Де ти йдеш?
* До клубу
* А хто там є?
* Такий-то, та такий-то
* Що вони роблять
* Збираються йти до дому
* Давай подивимось хто куди піде, тільки тихесенько, щоб вони тебе не почули…
* Цей пішов до дому, той до того, а ось цей пішов до берега.
* Ну, так дивись, куди він йде, але обережно.
* Ось від підійшов до нашого човна, взяв сітку
* Дивись куди він її понесе
* Так! Він її ховає на березі
* Запам’ятай де він її сховав.
* Ось тут, ще й накрив дошками.

У той же вечір сітку було знайдено.

На початку сорокових Арнав зник. Залишились його дочки, проживають десь у райцентрі. Що з ним сталося ніхто не знає. Кажуть, приїхали вночі та забрали у «воронок». Чи то були злодії, чи з НКВД невідомо. Згадували про нього і в інших селах, про його здібності. Чутки швидкі.

Сам я намагався повторити те що робив Арнав. Була людина, що могла «ходить» як ходив дід Сашко. И вказала ця людина місце де заховане вкрадене, і речі знайшли там, такі ж як шукали, але сталося так, що речі ті були іншої людини.

Був також випадок, коли і сам «побачив» злодія вибираючи його із декілька десятків тисяч. Але це вже інша історія

Через двадцять років потому я знайшов слід Арнава. Виявилося то був звичайний рибалка. Не був він ані священиком ані вчителем, не належав він до книжників Забрали його до війни в НКВД і засудили до ув’язнення за антирадянську агітацію. Через декілька місяців після ув‘язнення помер, вже йшла війна У шістдесяті роки був реабілітований, але про це вже ніхто не знав.

Отаке воно… Якщо хтось глузує із того, що характерники могли вказувати місця де заховані клади, то мені вже смішно із тих хто сміється.

Олег Матушко