Світ великий, край просторий, та ніде прожити:
Славне військо Запорозьке хотять погубити.
Ой цариця загадала, а Грицько порадив,
Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.
Вже на річці Базавлуці і москалі стали,
Ой вже Москаль Запоріжжя кругом облягає.
А наш батько Калнишевський того не гадає,
А вже ж Москаль, а вже ж Москаль Січу обступає.
Васюринський козарлюга не п'є, не гуляє
Та свойого отамана рано пробуждає:
"Та встань, батьку-отамане, кличуть тебе люди,
Ой, як станеш ти на башти, Москаля не буде!"
А москалі не дрімали, запас обдирали,
А московськії старшини церкву грабували;
Та беруть срібро, та беруть злото, воскові свічі.
Ой заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.

Ой зайшов же пан кошовий та на круту гору:
"Не руйнуйте, люде добрі, хоч Божого дому!"
Запорожські отамани, як орли літали,
Свого батька кошового вірненько благали:
"Позволь, батьку-отамане, нам на башти стати,
Не одному генералу з плеч головку зняти,
Москва стане лагерями, а ми курінями,
Москва стане із штиками, а ми з кулаками,
Ой, щоб слава не пропала поміж козаками".

"Не дозволю, милі браття, вам на башти стати:
Однакові християни - грішно вигубляти!"
А вже ж уступила одна дівізія та серед самої Січі!
Ой взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі.
Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи серед церкви:
"Прибирайтесь, славні запоріжці, так, як би ік смерті!"
Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи на дзвіниці:
"Гей відкидайте, славні запорижці, списи та рушниці!"
Ой пливе щука з Кременчука, розбита із лука...
Ой тепер же нам, Калниш кошовий, з тобою розлука.
Ой пішли, пішли славні запорижці, та не пішки - дубами,
Ой, як оглянуться до славної Січі, умиваються сльозами.
------

«Козарлюга Васюринський», що мешкав на Січі в XVII ст., мав настільки сильне біополе, що більшість його оточуючих не витримувала. Коли він причащався, розповідає один із тогочасних документів, чотири чоловіки тримали священика, щоб той не впав від одного «духу» богатиря. Від самого його подиху, нібито людина валилася з ніг.