This version of the page http://7chudes.in.ua/info/306.htm (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-06-16. The original page over time could change.
7 Чудес України
  
новини    змі про нас    фото    маршрути    7 чудес світу
Пошук:
   Сім чудес України
 

 

Заповідник «ÐšÐ°Ð¼’янець»

 
Києво-Печерська Лавра
 
Софіївка
 
Софія Київська
 
Херсонес Таврійський
 
Хортиця
 
Хотинська фортеця
   Спецномінації
 
Визначна пам'ятка сучасної України
 
Визначна пам'ятка духовної України
 
Визначна пам'ятка новітньої історії


Буркути. Олешківські піски


Урочище Буркути – це унікальна природа, що збереглася тут з доісторичних часів. Таке місце інакше, як чудом, не назвеш...

Ще в кінці XIX століття перші дослідники природи Нижньодніпровських, або як їх тоді називали, Алешківських пісків - нинішніх Цюрупинського і Голопристанського районів, - звернули увагу на абсолютно незвичайний склад фауни і флори цього самого найвіддаленішого кутка піщаного масиву.
 
Урочище Буркути – територія, покрита озерами, гаями, очеретяними чагарниками і луками. Швидше за все, саме це урочище і було вперше названо словом «Ð‘ÑƒÑ€ÐºÑƒÑ‚Ð¸». Припускають, що походження цього слова - тюркське. Точніше татарське: адже в цьому місці татари бували не раз і не два.
 
 
Раніше тут протікало Дніпро, точніше, праДніпро. І там, де зараз ростуть сосни, несла свої води величезна стародавня річка. Було це близько 30 тисяч років тому. Так і виникли Нижньодніпровські піски - їх принесла річка. Після того, як відійшли води річки, піски поросли лісом. Потім ліс зник, вже після цього спустошені піски засадили соснами. Але дотепер тут є ділянки, де збереглися стародавні листяні гаї - там, де не дуже глибоко знаходяться підземні водоносні горизонти. Вже у 1980-ті роки на Нижньодніпровських пісках почалося зниження рівня грунтових вод. В результаті обводненість цієї величезної піщаної території різко знизилася. Не минула ця біда і Буркути. Раніше весною від Малих Копанів до Буркутів все було залито водою. Тепер цього немає і в помині. Знизився рівень води і в озерах самого урочища (плавнях). Був час, коли вони пересихали майже повністю. Причому дуже дивно, що одна з найсильніших засух тут відбулася в 1998 році. А в 1990-ті роки на більшій частині Нижньодніпровських пісків рівень ґрунтових вод і озер почав потроху збільшуватися.
 
У 1930-ті роки Буркути були філіалом біосферного заповідника «ÐÑÐºÐ°Ð½Ñ–Ñ-Нова». Філіал був ліквідований, і до складу природно-заповідної фундації Буркути тепер не входять. Правда, дотепер відношення до унікального урочища було достатньо дбайливим, і природні комплекси тут збереглися досить-таки добре. Особливо треба б відзначити, що лісники не здійснювали тут ніяких рубок.
 
Урочище площею 5,2 тисяч га, знаходиться на Чалбаській (Виноградівській) арені Нижньодніпровських пісків. Центр цієї перлини природи розташований на межі Голопристанського та Цюрупинського районів. Природний ландшафт земель несільськогосподарського призначення - ось головна цінність таких місць, як Буркути.
 
За показниками біологічної різноманітності лісництво Буркути є мало не рекордсменом. Адже через поєднання самих різних ландшафтів - боліт, озер, лісів і піщаного степу - в цих місцях ростуть і мешкають набагато більше рослини і тварини, ніж на інших територіях тієї ж площі. І багато які з них рідкісні і зникаючі. І це справжнє багатство, гідне здивування і захоплення. Рослинність тут представлена різнотрав’ям, а саме: переважають костриця Беккера, ковила дніпровська, келерія піскова, житняк Лаврінків, житняк пухнастоквітковий, Ð³Ð²Ð¾Ð·Ð´Ð¸ÐºÐ° плоскозуба, цмин пісковий, молочай Сегієрів, дрік дніпровський, еспарцет дніпровський, чебрець дніпровський, юринея Пачоського. Проміжки серед рослин заростають мохами тортулою пісковою та цератодоном пурпурним, а також лишайниками – кладонією листуватою, целокаульоном степовим та ін.
 
 
Буркути є територією, на якій найкраще збереглися піщані кучугури. Тут знаходяться т.зв. „Олешківські піски” — піщаний масив (арена), розташований за 30 км на схід від міста Херсон. Назва походить від старої (до 1925 р.) назви міста Цюрупинськ — Олешки.
 
Масив має розмір близько 15 км у діаметрі. Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі. Складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «ÐºÑƒÑ‡ÑƒÐ³ÑƒÑ€Ð°Ð¼Ð¸»), висотою близько 5 м, і негустою рослинністю.
 
Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбування льотчики з країн Варшавського договору. У зв'язку з цим було обмежено наукове дослідження регіону. До сьогодні у пісках знаходиться велика кількість снарядів, що не розірвалися.
 
Олешківські піски у нинішньому своєму вигляді з’явилися досить недавно. У низинах Дніпра піски існували завжди, але їх просування стримував покрив степової рослинності. У ХІХ ст. сюди почали завозити овець (один лише барон Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів величезними отарами до мільйона голів) які знищили траву, звільнили піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися. За словами П. Костичева, який вивчав Олешківські піски у 1880-х рр., не більше ніж за сто років до того часу Олешківські піски були суцільно закріплені рослинністю, місцями деревами. Думки, «Ð½Ñ–би поява пісків відбулася від зміни кліматичних умов місцевості», Костичев вважає абсолютно голослівними («Ð´Ð¾ÐºÐ°Ð·Ñ–в цього немає ані найменших»). «Ð£Ñ‚ворення сипких пісків і перепони до їх закріплення обумовлюються однією і тією ж і притому лише однією причиною: посиленим випасанням худоби.» В «Ð–урнале общеполезных сведений» за 1837 рік указується, що площа лісів на пісках нижнього Дніпра, що складала у 1802 році більше 5 000 га до 1832 року впала практично до нуля.
 
Дослідні роботи по закріпленню пісків були розпочаті наприкінці XVIII сторіччя, але масштабного характеру набули у 1830—1840 роках у зв'язку з діяльністю по активізації лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна та утворенням Олешківського лісництва. Період генерального межування та наділення селян землею (1859—1890 роки) став катастрофою для лісів, площа пісків значно збільшилася. Відновлення було продовжене тільки починаючи з 1920-х років. Зараз піски зупинено по краях величезними штучними лісами, загальна площа яких біля 100 тисяч гектарів. В регіоні діє Степовий філіал УкрНДІ лісоагромеліорації (УкрНДІЛГА), який розв'язує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення пустелі.
 
Власне дніпровські піски займають площу 161 200 га, а з міжаренними землями — 210 000 га. Не зважаючи на те, що Олешківські піски часто називають пустелею, це не зовсім правильно. За температурним режимом та кількістю опадів їх можна швидше віднести до напівпустель. Тим не менше, кліматичні умови такі, що влітку пісок нагрівається до 75 градусів. Повітря над пісками прогрівається сильніше, тому влітку краплі дощу швидко випаровуються. Інтенсивність дощів (за деякими непідтвердженими даними) тут дещо менше, ніж в Херсоні, який знаходиться на іншому березі Дніпра. Хоча зараз піски стримуються лісами, іноді вони заносять околиці довколишніх поселень.
 
Основні фактори впливу на екологічну ситуацію в регіоні — зменшення площі лісу та зменшення шару піску. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю соснових насаджень, нездатних до самовідтворення та може призвести до розширення піщаного масиву. З іншого боку, неконтрольоване використання піску для будівництва та розміщення сільськогосподарських об'єктів в регіоні призводить до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води та негативно впливатиме на ліс. (* Інформація з сайту http://uk.wikipedia.org)
 
Найбільші природні масиви стародавніх березових лісів залишилися саме в Буркутах. Значна кількість рослин – цінні лікарські рослини. На території Буркутів нараховується 52 види рослин, грибів лишайників, тварин, що занесені до світового Червоного списку, європейського Червоного списку, Червоної Книги України та Червоного списку Херсонської області. Зустрічаються природні породи берези дніпровської та дуба звичайного, деревина яких використовується як лікарська сировина. У великій кількості ростуть глід, шипшина, терен колючий та степовий. Херсонські ботаніки знайшли тут декілька незвичайних для степової зони видів орхідей, які ростуть далеко на півночі - в лісовій зоні. Справжньою сенсацією стала знахідка сфагнових мхів - мешканців Полісся. Значну площу займають луки та вологі біотопи. Це яскраво відображається у видовому складі та різноманітності тваринного, рослинного світу цього урочища.
 
Територія Буркути – місце розмноження мисливських тварин та птахів таких як кабанів, перепелів, сірих курорпаток, фазанів.
 
З найвищих піщаних кучугур відкривається панорама найбільших Ð² Європі піщаних ландшафтів і мальовничих краєвидів. І дивує те, що серед піщаних кучугур зберігся та існує такий вражаючий своєю унікальністю «Ð¾Ð°Ð·Ð¸Ñ» - БУРКУТИ.
 
Здавалося б, сама природа поставила тут унікальний експеримент по змішенню видів тварин і рослин, характерних для самих найвіддаленіших природних зон. І серед комах, і серед рослин, знайдених на території Чалбаської арени (так називали це місце натуралісти), виявлялися упереміш мешканці і центральноазіатських пустель, і жителі північних лісів Європи.
 
Урочище Буркути постійно привертало до себе фахівців-природознавців. І навіть коли воно втратило заповідний статус ("Асканія-Нова" сильно постраждала в 50-ті роки), слава цього маленького "чуда природи" тільки росла. А кожне нове десятиріччя приносило і нові відкриття. Адже, крім наукової значущості, Буркути ще і фантастичне по красі місце. Дубові ліси, березові гаї, озера, болота, солончаки, піски неминуче привернуть сюди масу туристів. Адже саме тут любителі природи і історії зможуть, як на машині часу перенестися на дві з половиною тисячі років тому, за тих діб, коли ці місця відвідав "батько історії" Геродот. Тут на власні очі можна побачити останній уцілілий куточок описаної Геродотом Гілєї - обширного дубового лісу, що покривав в античну епоху лівобережжя Нижнього Дніпра.
 
В Буркутах можна успішно розвивати майже всі напрямки зеленого туризму: пішохідні і кінні походи по Нижньодніпровським піскам (у тому числі екстремальні), більш спокійний сільський туризм з "експлуатацією" традиційної української кухні, різного роду екзотичні напрями зеленого туризму: фотоохоту, нагляд птахів, пошук рідкісних видів рослин (тих же орхідей) і комах.
 
Поряд з Буркутами проходить залізниця, в тридцяти кілометрах на південь - морське побережжя. Отже утомлений від пасторальної ідилії турист може з'їздити на море. А потім знову повернутися "на хутір" і насолоджуватися тишею в оточенні приголомшливого ландшафту і абсолютно дикої природи.
© 7 ЧУДЕС УКРАЇНИ. E-mail: info@7chudes.in.ua