Сергій Макеєв: ”Вибори потрібні. Без них вийти з конфлікту неможливо”

Соціолог, головний експерт ”Українського демократичного кола” Сергій Макеєв, 56 років, вважає, що без дострокових виборів вийти з нинішньої кризи неможливо.

Політика вже людям набридла?

— Соціологічні дослідження свідчать, що люди на вибори прийдуть. А як вони ставляться до того, що бачать і чують, — таких даних нема. Гадаю, в усіх є відчуття, що ми зараз переживаємо один із найганебніших періодів своєї новітньої історії. Бо і коаліція, і опозиція перетворились у такі собі туристичні агенції, які влаштовують електорату екскурсії з політичними цілями. І ті, й інші використовують людей як щити, з-за яких вони перекривляють одне одного чи показують непристойні жести.

Події 2004 року дали політичним елітам чіткий сигнал: не будьте такими, як раніше. Будьте ініціативнішими, чеснішими, відкритішими, діловитішими, амбіційнішими врешті-решт! Однак вони продовжують копіювати гірші зразки поведінки тих, за зміну яких люди проголосували у 2004 і 2006 роках. Чого варті, скажімо, клятви з обох сторін про те, що вони хочуть бути в правовому полі, — й одночасне ігнорування та відкрита дискредитація Конституційного суду? Опозиція каже, що яким би не було рішення КС, воно не буде легітимним. А представник Верховної Ради відмовляється відповідати на запитання суддів.

Люди все це бачать. Тому в суспільстві є відчуття, що все одно доведеться обирати з двох зол.

Формальною причиною нинішньої ситуації є масова втеча депутатів із опозиції в коаліцію. А які глибинні чинники кризи?

— Корінь зла у домінуючому сьогодні типі політичної культури наших еліт — прагненні правити самодержавно. Тобто, усі мають бути їхніми підлеглими. Еліти хочуть концентрації влади, тоді як люди тяжіють до демократії.

Президент Віктор Ющенко спробував запропонувати модель демократичного розподілу повноважень за допомогою Універсалу національної єдності. Та виявилося, що слово, яке дають політики, нічого не варте. Пішли спроби ще більшої концентрації влади. І це змусило президента піти на крок, який остаточно дискредитував усі політичні еліти й  найважливіші правові інституції в державі. Це — непоправна шкода іміджу України, удар по наших власних амбіціях ставати цивілізованішими, демократичнішими, відкритішими.

Що Україна втрачає в результаті кризи в геополітичному сенсі?

— В України так мало чогось в геополітичному сенсі, що там нічого втрачати. Усе, що вона втратить — ті очікування, які сформувалися в Європейському співтоваристві після 2004 року. Тоді в них виникло відчуття, що от тепер у нас усе буде по-іншому. Зараз ці відчуття випаровуються з неймовірною швидкістю. Коли ПАРЄ ухвалює довжелезну резолюцію з приводу України — це знак того, що ми самі не в змозі керувати власними справами за прийнятими в Європі стандартами. Вони два роки не втручалися. Чекали, що нові політичні еліти будуть більш конструктивними й ініціативними.

Україна сама для себе є найбільшою перешкодою на шляху до Європи. Бо внутрішньо не готова демонструвати приєднання до демократичних стандартів. Перш за все, поведінкою правителів. Резолюція ПАРЄ засвідчує, що Європа визнає безпорадність наших політиків в управлінні внутрішніми справами. Хоча два роки тому вони думали, що ми звелися на ноги і тепер усе робитимемо самі.

Чи вигідні Росії нинішні негаразди в Україні й чи намагатиметься вона вплинути на ситуацію?

— Ніхто не може серйозно вплинути на поведінку наших верхів. Будь-який вплив на них швидше може дати зворотний результат. Інша річ, що присутня певна доля провінційності. Її викорінити з нашої політики неможливо. Рушіями демонстрації прихильності чи тяжіння до Росії є радше наші комплекси неповноцінності, аніж спроби маніпулювання з боку Москви. Вона просто спостерігає за цим борсанням.

А Європа може допомогти нам вийти з кризи?

— Насправді ніхто нікому ніколи не допомагає. Якщо ми самі будемо щось робити, то тоді Європа, можливо, в чомусь і допоможе. На рівні моральної підтримки. У них власних проблем вистачає. Он Балкани — гаряча точка. По-справжньому Європейському Союзові відволікатися на Україну просто немає часу. Бо вони вже розраховували, що тут усе під контролем. Європа передовірила нас кураторові — Польщі, а та ще сама молодий член ЄС і має обмежені можливості впливу. Тому розраховувати на якусь допомогу смішно і в політичному плані неправильно.

Якщо КС визнає указ президента неконституційним, чи може це  призвести до авторитарної влади Януковича?

— В усякому разі прагнення до цього ми бачили. Зараз політики сховалися за людей і КС. Що в принципі неправильно, бо ситуація створена ними і вони самі мають знайти вихід з неї. Інакше це буде псевдовирішення проблеми. Відповідальні політики не стали б чекати рішення КС, а внесли б необхідні зміни до законодавства і розійшлися б на вибори. Бо не можна піднімати температуру в суспільстві, а потім її опускати. Думка про вибори вже ввійшла в свідомість громадян. І це був би хороший демократичний вихід із ситуації.

А що змінять вибори?

— Усі розуміють, що співвідношення сил у парламенті зміниться несуттєво. Революції там не буде. Але те, що деякі сили з коаліції не бажають іти на вибори — тривожний симптом. Бо, відсидівшись у кущах, вони діждуться рішення КС, а потім продовжать неподобства. Це стане легітимацією самодержавних устремлінь і погано як для теперішнього України, так і для її найближчого майбутнього.

Якщо Ющенко та Янукович домовляться не проводити вибори, чи буде тоді вичерпаний конфлікт?

— У будь-якому разі вибори потрібні. Без них вийти з конфлікту неможливо. І світ сприйме це схвально. Дострокові вибори — нормальний спосіб виходу з політичних битв. Якщо ж політики домовляться тільки між собою і не звернуться до народу, то проблеми залишаться. Наприклад, куди дівати ”зрадників”? Бо як би вони себе не називали — все одно це фракція зрадників. Залишати такі гнійники в тілі Верховної Ради — просто неправильно по відношенню до виборців. Без виборів буде консервація процесів.

Які уроки з нинішньої кризи повинні винести наші політики?

— Небажання і нездатність політиків брати відповідальність на себе може дорого коштувати країні. Подивіться, з 2 по 24 квітня відбулося сім зустрічей Ющенка та Януковича — жодного рішення не прийнято. Вони навіть не говорять суспільству, про що домовляються і чи до чогось рухаються. Це не можна назвати політикою, бо вони фактично нічого не роблять. Судячи з усього, наші політики, які влаштували цю катавасію, не здатні робити висновки. Вони повністю себе дискредитували, бо хочуть бути повновладними. А повновладдя — це недемократичний устрій. Потрібна кардинальна зміна політичних еліт.