Султан Рахманов (праворуч) на святкуванні свого 50-річчя. Поруч з ним — олімпійський чемпіон Юрій Зайцев (фото: В’ячеслав СЕМЕНКО)

На Олімпійських іграх 1980 року у Москві фаворитом у змаганнях важкоатлетів у другій важкій вазі був дворазовий олімпійський чемпіон Василь Алексєєв. Проте Алексєєв не зміг зафіксувати початкову вагу. А переміг 30-річний Султан Рахманов, син українки та узбека, який представляв Дніпропетровськ. Він підняв 195 кг у ривку, встановивши новий олімпійський рекорд, і 245 кг у поштовху. Його суперник Юрген Хойзер із НДР відстав на 30 кг.

5 травня 2003 року Султана Рахманова не стало. Він помер від серцевого нападу. За кілька тижнів до смерті у Дніпропетровську атлет дав інтерв’ю, яке друкуємо нижче.

— Після перемоги на Олімпіаді-1980 у Георгієвському залі  Москви мені вручали орден Трудового Червоного Прапора, — згадував Рахманов.— Привітав генсек Брежнєв, голова Ради міністрів Косигін. У Києві приймав Щербицький, отримав з його рук ”Знак Пошани”. А від рідного Дніпропетровська навіть подяки не дочекався. Було прикро.

Як ви опинилися у Дніпропетровську?

— Мати народилася на Дніпропетровщині, а дитинство моє пройшло в Узбекистані, бо звідти родом батько. Все життя він  пропрацював водієм. Познайомилися батьки під час війни. Мама закінчила медучилище й служила в тилу, в Ташкентському військовому шпиталі. Жили ми в містечку Турткулі. 1966-го я закінчив восьмирічку й переїхав із батьками на Дніпропетровщину.

Тут і взяли до рук штангу?

— Так. На пляжі познайомився з хлопцями з фізкультурного технікуму. Вони глянули на мою статуру й запропонували зайнятися штангою. На першому тренуванні підняв 50 кілограмів, а через десять днів подолав 110.

Олімпійське золото ви здобули у тридцятирічному віці. Пізно розкрилися?

— Я міг стати олімпійським чемпіоном ще на Іграх-1976 у Монреалі. Але конкурував тоді за місце у збірній з москвичем Василем Алексєєвим. Спортивне керівництво вирішило, що на Ігри має поїхати він.

”ГПУ” зателефонувала другові та колезі Рахманова, олімпійському чемпіонові-1976 Юрієві Зайцеву, 46 років.

— Із Султаном я познайомився 1971-го на чемпіонаті країни у Волгограді. Класний спортсмен, сильна особистість. Міг виступати травмованим, як було на першості СРСР у Дніпропетровську. У Рахманова боліла нога, але він дуже хотів перемогти на очах у земляків і зробив це. Члени збірної завжди збиралися в його кімнаті. Рахманов любив почастувати. Якось я, Давід Ріґерт та Валерій Шарій зайшли до Султана, а він дістає смажене порося. Де дістав — не розповів, але пообідали ми смачно. Читати Рахманов любив твори Омара Хайяма. У допомозі ніколи не відмовляв. Коли члену збірної Валерієві Фальову ніде було жити, Рахманов узяв його до себе. Півтора року Фальов жив у нього.

Багаторазовий чемпіон світу, президент Федерації важкої атлетики Анатолій Писаренко, 48 років, витіснив Рахманова зі складу збірної.

— Незважаючи на це у нас були гарні стосунки, — стверджує Писаренко. — Після закінчення кар’єри Рахманов так і не зміг прилаштуватися до життя. Намагався йому допомогти. Подарував ”лінкольн”, розсудивши, що габарити Султана не для маленької ”волги”.

Із майбутньої дружиною, своєю ровесницею Галиною, Рахманов познайомився 1967 року.

— Він приїхав до тітки в село Дніпровська Кам’янка. Я там жила з батьками, — згадує вдова. Зараз вона очолює засновану чоловіком Міжнародну асоціацію ветеранів та інвалідів спорту. — Того ж року одружилися. 1968-го народилася Тетяна, 1973-го — Таїр. Зараз вони працюють, представляють робочий клас, — невизначено каже. — Султан був доброю та мужньою людиною. Свій перший рекорд, встановлений на турнірі у Вільнюсі, він присвятив мені. Перед Олімпіадою я та дружина Василя Алексєєва були на зборах. Правда, жили окремо, а за три дні до змагань поїхали. За перемогу на Іграх Султан отримав 3000 карбованців. Віддали деякі борги, а мені він купив золоті сережки. Ношу їх і сьогодні.

Просимо згадати день смерті спортсмена.

— 30 квітня перед Великоднем Султан приїхав до Дніпровської Кам’янки з квітами. 4-го почав задихатися, я думала — запалення легенів. 5-го каже: їдь до райцентру, викликай лікарів. Посиділа, випила кави й поїхала. Дорогою дзвонить мобільний, беру слухавку, а він відключається. Приїжджаю до лікарні, дзвонить донька. Каже, що чоловіка більше немає.

Похований Рахманов поряд із могилою матері на Сурсько-Литовському цвинтарі у Дніпропетровську. Могила батька, який помер у 54 роки, — в Узбекистані.

Говорили про зв’язки Рахманова з кримінальним світом.

— До нього різні люди приходили, — каже пані Галина. — І генерали, і полковники, і ці... . Султан не ділив людей на професії. Він важив 210 кілограмів. Товстуни — добрі люди, Султан нікому не міг заподіяти зла.