|
Статистика аварій на дорогах – річ невблаганна. Щодня сотні-тисячі людей калічаться, влітають на великі гроші, зазнають моральних травм. Кажуть – це було, є і буде. Й нікуди від цього не втечеш. Мало не кожен автомобіліст божиться, що дотримується всіх правил, боїться гніву «даішника» як чорт ладана, і щодня перевіряє чи у нього аптечка під сидінням. А правоохоронці знизують плечима – за всіма не вженешся і не примусиш дотримуватися тієї ж автомобільної «біблії» - дорожніх правил. Але виникає питання: хто задає правил гри на малих і великих дорогах? Хто, власне, робить водіями спраглих до швидкого пересування співвітчизників? Чи тяжка це праця – отримати право доводити до інфаркту пенсіонерок на перехрестях?
Щоб не вдаватися у лірику – відразу ж до суті. Вдалося поспостерігати за системою отримання одного з пластикових документів, без якого ти приречений на вічне тертя об спини пасажирів у тролейбусах чи маршрутках. Шлях до великої мети: бажання – автошкола – Київський екзаменаційний центр ДАІ на вул. Туполєва. Назву автошколи, прізвищ викладачів не вказую, так як система очолювана саме представниками МВС, і без благословення згори автошколи ніколи б не робили тих речей, які їм забороняє робити закон. Звісно, з офіційного боку все доволі пристойно.
Майже три місяці навчання. Теорія у навчальному класі. Доволі непоганий викладач. Одним словом, згадав університетські часи, і таки багато цікавих речей з автомобільної мудрості набрався, хоча перед цим не думав, що дізнаюся чогось нового. Потім почалося водіння вулицями міста. Інструктор намагався стримувати свої емоції, але іноді прохоплювалося.
Далі починається цікаве. Офіційний платіж за послуги автошколи – понад тисячу гривень включно з вартістю пального і обслуговування автомобілів. Тут все так, як має бути. Далі минає час, від ведений на навчання. Одного дня до нас в аудиторію приходить керівництво, і розповідає про те, що ми всі ледарі, ходити на заняття не хочемо, не все вчимо, і хто особливо безвідповідальний, до екзамену в ДАІ не дійде. Всі понуро мовчать. Закрадаються думки про серйозність першого етапу оцінювання – внутрішнього екзамену. Кілька років тому його не було. Потім запровадили. Офіційна причина – додаткове фільтрування неуків. Неофіційна – додатковий засіб для хабарництва. Вияснилося це згодом. На першому іспиті його склали з понад 20-и осіб лише кілька. Далі – запланована перездача. Якби здав з першого разу – не побачив би загальної картини. Як виявилося – другого разу прийшли лише кілька осіб. Інші «якось здали». Ті, хто не визубрив дорожню грамоту і цього разу, все одно якось «здали». Врешті, погрози про не допуск до іспиту в ДАІ, стали не зверненням до сумління майбутніх водіїв, а натяком на інші можливості виходу із ситуації. Врешті, до екзамену допустили практично всі, хто цього хотів, навіть якщо знань в голові не було.
Далі – система «сприяння» здачі іспиту в ДАІ. Знову ж таки, неофіційно про все можна домовитися ще на рівні автошколи. Картина – звична не лише для столиці. З відгуків теперішніх автомобілістів, все робиться дуже просто – підходиш до керівництва автошколи, або інструктора, і просиш посприяти. Такса, «до честі» інспекторів, не міняється вже багато років – 100 «зелених». 50 – за теоретичний екзамен на комп'ютерах, 50 – за водіння на вулицях столиці або автодромі. Далі – справа техніки. За екзаменаційними білетами можна не сидіти. До того ж, якщо ти не хочеш "сприяння", у автошколі тобі неодноразово нагадають про це, лякаючи дуже суворими і вимогливими до знань інспкторами.
За 3 місяці – довгоочікуваний іспит на Туполєва у Києві. Велика кількість груп з різних автошкіл. Надходить черга заходити у екзаменаційний клас. Грізний інспектор гримає на курсантів з приблизними словами: «Будете неслухняні – екзамен не здасте!». Сумління теоретична підготовка і всі 20 питань на екзамені вирішуються. Теза про те, що хитрі «даїшники» запрограмували на іспиті принаймні одну помилку – не справджується. Час іспиту вичерпано. В коридорі дехто з курсантів з гарним настроєм хвалиться «відмінним» результатом: «Майже на всі питання відповів невірно». Всі вони очікують 2 етапу іспиту – водіння. До нього їх допустили.
Далі автодром. До речі, відкритий для спостереження збоку. Ніхто не ховається. Все практично відкрито, мовляв, дивіться, як ми працюємо. Інспектор має сісти з кожним перспективним водієм і підловити його на незнанні правил дорожнього руху. Без образ – не вмієш їздити, нічого тобі бути водієм! На практиці все «трохи інакше». Інспектор їздить лише зі «скупими». Таких на полігоні майже немає. Тому, доки представник ДАІ просто розбирається з документами, екзамен за нього приймають інструктори автошколи. Тих, хто не здає іспит – немає. «Чесні» водії, якщо все ж не впевнені, чи заїдуть в «гараж» заднім ходом, навіть на місці можуть вирішити «проблему». Знову ж таки, за встановленим тарифом. На цьому іспит завершений. «За тиждень приїжджайте по права!»
Безболісно, і вигідно всім. Яку би підготовку не мали водії, вони матимуть документ. А інспектори отримали винагороду за сприяння. Питання навіть не у коштах, які осідають у кишенях правоохоронців. Адже, багато хто з тих, хто дає і бере хабарі, навіть не задумуються про порушення закону, і вважають, що просто допомагають один одному. Справа у кількості тих же водіїв, яких система не поставила в умови, коли вони мали вивчити закон про дорожній рух. Без нагайки над душею у вигляді викладача і екзаменатора вони, ймовірно, ніколи досконало не знатимуть, чи слід пропускати пішохода, чи провчити його, щоб не ліз «поперед батька в пекло». Щоправда коло знову замикається. Водії-неуки порушуватимуть законодавство, а за свої гріхи знову ж платитимуть автоінспекторам. Хіба не вигідно? |