Кримська Свiтлиця :: Текст статт╕ "МИ ЖИВЕМО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ╥СТИ"
Пошук по сайту
Теми
З потоку життя (1587)
З перших уст (333)
Українці мої... (524)
Урок української (463)
Душі криниця (617)
Ми єсть народ? (142)
"Білі плями" історії (522)
Резонанс (515)
Крим - наш дім (239)
Бути чи не бути? (34)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (97)
Мовно-комп'ютерний конкурс (94)
Порадниця (105)
Смішного! (78)
Додатки
"Джерельце" (226)
"Будьмо!" (225)
"КримСПОРТ" (132)
Архiв
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв
Iншi статтi цiеї теми
ХТО «СВ╤ТЛИЦЮ» НЕ ЧИТА╢ - ТОЙ КОМП’ЮТЕРА НЕ МА╢! ВИЗНАЧИВСЯ ПЕРЕМОЖЕЦЬ МОВНО-Л╤ТЕРАТУРНО-╤СТОРИЧНО-П╤СЕННО-КОМП’ЮТЕРНОГО КОНКУРСУ
«УКРА╥НСЬКЕ СЛОВО - УКРА╥НСЬК╤Й ДИТИН╤» Саме п╕д такою назвою близько двох м╕сяц╕в тому розпочався всеукра╖нський соц╕альний проект...
╤НТЕРНЕТ-УРОКИ У С╤МФЕРОПОЛЬСЬК╤Й ШКОЛ╤ МАЙБУТНЬОГО ..ми домовилися, що вихованц╕ НВК «ВКЛ» разом з╕ сво╖ми вчителями при нагод╕...
НАЦ╤ОНАЛЬНА ╤ДЕЯ – ЯК СКЛАДОВА РОЗБУДОВИ УКРА╥НИ 24 травня в прим╕щенн╕ Севастопольського укра╖нського культурно-╕нформац╕йного центру пройшов...
УКРА╥НСЬКА К╤НО╤НДУСТР╤Я — СПРОБА ЗРОЗУМ╤ТИ 23 кв╕тня в Укра╖нському Дом╕ у Ки╓в╕ в╕дбулося в╕дкриття V юв╕лейного Ки╖вського м╕жнародного...
Опитування
Розсилки
гЮБЮМРЮФЕММЪ...
Головна сторiнка > Текст статт╕
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2008 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi
#18 за 03.05.2008
МИ ЖИВЕМО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ╥СТИ
ЮР╤Й МУШКЕТИК
В СВО╥Й ХАТ╤ - СВОЯ ПРАВДА!
ДРЕВН╤ писали: «Non ut edam vivo, sed ut vivam edo» - ми живемо не для того, щоб ╖сти, а ╖мо для того, щоб жити, й спов╕дували цю ╕стину. ╥╖ прагнули спов╕дувати й найкращ╕ люди наступних цив╕л╕зац╕й. Нин╕ ж мен╕ зда╓ться, що ми спов╕ду╓мо першу частину ц╕╓╖ сентенц╕╖. Вкручен╕ у вир глобал╕зац╕╖, у якому гине все ╕ндив╕дуальне, чисто людське, добре, стоптавши так важко, в стол╕ттях здобуван╕ культурн╕ ц╕нност╕, захлинаючись найгидк╕шими модернами, попсою, в посп╕хов╕ перетворюючи все на швидк╕сть ╕ т╕льки, не маючи змоги, як було колись, пом╕ркувати про сенс буття, про ╕стину, ми сходимо п╕ною в погон╕ за солодким, тлустим шматком, зовс╕м в╕дкинувши клоп╕т за ╖жею духовною. Давай, давай, давай! ╤нод╕ мен╕ зда╓ться, що нин╕шн╓ людство не ма╓ права на ╕снування. Щоправда, тлустий шмат у нас досяжний не багатьом. Наш уряд вол╕╓ б╕льше вирощувати не свиней, а ол╕гарх╕в. Свиней все менша╓ (народ усе б╕дн╕ша╓), а ол╕гарх╕в, м╕льйонер╕в дедал╕ б╕льша╓ - такий сенс нашо╖ економ╕ки. Одначе це ╕нша тема. ╤ що нам до св╕ту широкого, коли нас печуть сво╖ тяжк╕ проблеми ╕ не т╕льки т╕╓╖ ╖ж╕, виробник яко╖ - село - само ╖╖ не ма╓. Один з шлях╕в у нас - вписатися в св╕т через культуру. А для цього потр╕бн╕ висока пол╕тична культура, демократ╕я, справжня державна незалежн╕сть, у як╕й проблема укра╖нського малорос╕йства, на що вказував ╢вген Маланюк, ╓ одн╕╓ю з найтяжчих, наш народ розд╕лений навп╕л. Одна частина визна╓, що вони укра╖нц╕, друга – просто ворожа всьому укра╖нському ╕ ╕м’я ╖й - рег╕он. Нам потр╕бно виховувати народ, вертати йому ╕сторичну пам’ять, т╕льки вона, як казав той же Маланюк, може врятувати народ. А вже дал╕ «в сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля». Потр╕бна заново написана, правдива, потужна ╕стор╕я, а знання р╕дно╖ ╕стор╕╖ - запорука справжньо╖ незалежност╕, адже наша ╕стор╕я завалена тлустими томами, починаючи в╕д Карамз╕на ╕ Соловйова, через гори том╕в фальшиво╖ сов╕цько╖ ╕стор╕╖ до Панкратово╖ ╕ Лихачова та ╖м под╕бних. Я часто чую сварки. Суперечки двох стор╕н (ви - поган╕, ми - хорош╕), у яких зовс╕м браку╓ правди - факти, прост╕ та ясн╕, як день. В╕зьму один болючий приклад: наше нин╕шн╓ ставлення до УПА. Словом «бандер╕вц╕» антиукра╖нц╕ вимахують на вс╕ боки, як щербатою шаблею, страхають ним. Перекручують правду. Але ж ╕стина - на поверхн╕. Ще зараз по великих б╕бл╕отеках можна знайти п╕дшивки газет - сов╕цьких газет - 1939 року, де розпов╕да╓ться про вступ Червоно╖ Арм╕╖ в Зах╕дну Укра╖ну. Як населення зустр╕чало Червону Арм╕ю? Сльозами радост╕, кв╕тами, поц╕лунками, хл╕бом-с╕ллю на вишитих рушниках. ╤ це - ╕стина. А як проводжали в сорок першому роц╕, коли Червона Арм╕я в╕дступала? Постр╕лами в спину. Теж правда. Чому? Зв╕дки така швидка перем╕на? Ну, назагал, зрозум╕ло: в╕д принад соц╕ал╕стично╖ системи. Але нав╕ть сьогодн╕ мен╕ дивно, чому так дико, сокирно провадилася вся справа, мовби навмисне, щоб скомпрометувати все сов╕цьке. Одразу по приход╕ людям роздали худобу ╕ реманент з панських ф╕льварк╕в. А головне - роздали землю. Спрагл╕ земл╕, зах╕дноукра╖нськ╕ селяни зорали ╖╖, зас╕яли ╕ засадили. Й тод╕ - одразу проголосили колгоспи й зас╕яну землю од╕брали. Не розум╕ю: для чого було дурити людей, знали ж, що будуть колгоспи, нехай би й були од самого початку, все ж було б легше. Дал╕ - з рел╕г╕╓ю. По всьому Радянському Союзу процес закриття був досить довгий, на Зах╕дн╕й Укра╖н╕ церкви закрили одразу, а священик╕в виселили в Сиб╕р. Православних священик╕в. ╤ треба розум╕ти, що вони важили для людей у тих умовах: вони не т╕льки справляли обряди, а були й порадниками селян, ╖хн╕ми оборонцями, аг╕таторами. (Згадаймо Кол╕╖вщину, там ╖хня роль очевидна). ╤ нав╕ть таке: комун╕сти, КПЗУ (Комун╕стична парт╕я Зах╕дно╖ Укра╖ни) була другою за масов╕стю в св╕т╕ п╕сля Компарт╕╖ Радянського Союзу. ╤ от ╖м одразу наказано здати квитки член╕в парт╕╖. А той компарт╕╓ць каже: «Не здам. Я за цей квиток сид╕в 10 рок╕в у Берез╕ Картузьк╕й, польськ╕й тюрм╕». - «А, не зда╓ш - у Сиб╕р»! ╤ так у всьому. Роз╕гнано «Просв╕ту», закрито вс╕ культурн╕ установи, негайно введено скр╕зь рос╕йську мову, до того ж, чужу й не зрозум╕лу населенню, ╕ т. ╕н. ╤ люди взялися за зброю. Зв╕дки така масов╕сть УПА? Та зв╕дти ж. А тепер комун╕сти, рег╕онали та деяк╕ ╕нш╕ незичлив╕ укра╖нськ╕й справ╕ люди обвинувачують у бандер╕вств╕ ц╕лий народ, а народ не бува╓ неправий. ╤ докладають сатанинських зусиль для дискредитац╕╖ УПА, заперечуючи ╖╖ боротьбу проти н╕мц╕в. Найчаст╕ше посилаються на факт вбивства бандер╕вцями радянського розв╕дника Кузнецова. Таж ╕ вбили його, бо ходив у форм╕ н╕мецького гауптмана, вбили як н╕мця. Щодо жорсткостей, були вони й не т╕льки з сов╕цького боку. Треба розум╕ти: партизани. Людина сидить у л╕с╕, в кри╖вц╕, ╖╖ ╖сть нужа, нудьга, ╕ вона озв╕рячу╓ться. Забира╓ в хазя╖на телицю, хазя╖н - «не дам», «а, не даси, я за тебе гиб╕ю, а ти... на ж тоб╕». Так╕ були й червон╕ партизани. Але в УПА за под╕бн╕ д╕╖ розстр╕лювали. УПА вела безкомпром╕сну боротьбу проти н╕мецьких окупант╕в. У свою чергу г╕тлер╕вц╕ ставили сво╓ю метою повне знищення ОУН. «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готу╓ повстання у Райхском╕сар╕ат╕ (Укра╖на), мета якого - створення незалежно╖ Укра╖ни. Вс╕ актив╕сти руху Бандери повинн╕ бути негайно заарештован╕ ╕ п╕сля ╜рунтовного допиту та╓мно знищен╕ як граб╕жники» (25.Х╤.1941 р.). «Перехоплен╕ документи, як ╕ з╕знання нещодавно заарештованих людей Бандери, ще раз доводять, що привернути до якогось позитивного сп╕вроб╕тництва прихильник╕в руху Бандери неможливо. Так що залиша╓ться ╓диний шлях - повне знищення цього руху» (4.11.1942 р.). Це т╕льки дв╕ виписки з н╕мецьких документ╕в, як╕ наводить у журнал╕ «В╕тчизна» № 11, 12 за 2007 р╕к Юр╕й Краснощок. А тепер лемент - нац╕ональна ╕дея у нас не спрацювала. Та як вона спрацю╓, коли зам╕сть того, щоб п╕дносити ╕ розроблювати, ╖╖ з ус╕х бок╕в узяли в багнети. Як вона спрацю╓, коли повсякчас зам╕сть п╕дтримати ╕ розробляти - ╖╖ п╕дтинають. Скр╕зь ╕ всюди наш╕ недруги писали, що ми, укра╖нц╕, т╕льки й вм╕╓мо насл╕дувати когось - рос╕ян, без яких про незалежну Укра╖ну «не може бути й мови». А нашу ╕стор╕ю перебр╕хували на вс╕ боки. Подавали як ╕стор╕ю «╕зм╓нн╕ков» (Петро Перший: все украинские гетманы были изменниками). Кого вони зраджували? Й хто насамперед зраджував? Ось перший разючий приклад. Ск╕льки паперу списано «во славу» Переяславсько╖ угоди, яким лицарським вчинком виставила ╖╖ Москва. Текст ус╕╓╖ угоди нев╕домий, Москва ╖╖ знищила, однак в╕домо, що першим ╕ основним пунктом був захист Укра╖ни, сп╕льна в╕йна укра╖нського та рос╕йського в╕йськ за визволення укра╖нських земель в╕д поляк╕в. Розпочата 1648 року в╕йна Хмельницького проти Польщ╕ тривала впереваж укра╖нськими в╕йськами на територ╕╖ Б╕лорус╕╖. Укра╖нське в╕йсько, очолене Золотаренком та Неча╓м, займа╓ м╕сто за м╕стом - В╕льно, Гродно, Ковно, М╕нськ - ╕ там запроваджують козацьк╕ порядки (Золотаренко й загинув у т╕й в╕йн╕), що вельми не подобалось московським правителям, ╕ вони вимагають в╕д укра╖нц╕в покинути т╕ земл╕. ╤ водночас 12 серпня 1657 року, всупереч Переяславськ╕й угод╕, розпочинають та╓мн╕ переговори з Польщею. Польща ╖х поманила, пооб╕цявши п╕сля смерт╕ Яна Казимира оголосити елекц╕ю (вибори) на польський трон рос╕йського царя. Козацьку делегац╕ю на переговори не було допущено зовс╕м. Безнад╕йно хворий Хмельницький лютував, хапався за шаблю, кричав, що «ми п╕д турка п╕демо», але цього не зробив. Одначе й в╕йну не припинив. В╕н ув╕йшов у сп╕лку ╕з Семигородським князем Дь╓рдем ╤╤ Ракоц╕ ╕ послав у Польщу корпус п╕д командою наказного гетьмана, Ки╖вського полковника Ждановича. В ход╕ во╓нних д╕й Жданович ╕ Ракоч╕ беруть Варшаву, й тод╕ Москва посила╓ св╕й «корпус» - розкладати корпус Ждановича залякуванням, п╕дкупами тощо. ╤ це ╖м вда╓ться. Деморал╕зований корпус Ждановича поверта╓ться. Отож виника╓ запитання: хто ж у виконанн╕ Переяславських угод був зрадником, чи╖м п╕дступом Правобережна Укра╖на ще на ст╕льки десятил╕ть залишалася п╕д Польщею? ╤сну╓ верс╕я (яка ╜рунту╓ться на св╕дченн╕ шведського посла), що саме зв╕стка про в╕дх╕д з Польщ╕ Ждановича викликала в Богдана Хмельницького «удар», в╕д якого в╕н на шостий день ╕ помер. Шлях наших вза╓мин з Москвою - шлях посл╕довно╖ зради Москвою укра╖нських ╕нтерес╕в й упосл╕ждення укра╖нського люду. Варто т╕льки запитати, за що мучились ╕ карались у московському засланн╕ гетьман Многогр╕шний, Самойлович, Дорошенко, ╤ван С╕рко, притому Многогр╕шний ╕ Самойлович в╕рно служили Москв╕. А ╕стор╕я з гетьманом ╤ваном Скоропадським! Петро ╤ запрошу╓ його в столицю, де його в╕тають з найб╕льшими почестями, салютами, а проводжаючи, дають у карет╕ реляц╕ю, за якою в╕н уже не гетьман, а попихач, що вс╕м порядку╓ Малорос╕йська колег╕я ╕ без ╖╖ дозволу гетьман не може ступити й кроку. Гетьман в╕д ╕нфаркту тут же помер. А його наступника, гетьмана Полуботка, той же цар задушив у п╕дземелл╕ Петропавловсько╖ фортец╕. Та що йому укра╖нський гетьман, коли в╕н власними руками задушив там свого сина Олекс╕я! Киньте оком по вс╕х царях ╕ царицях: ╖хня ╕стор╕я - це ╕стор╕я вбивств власних д╕тей, чолов╕к╕в, ╕нших родич╕в (Борис Годунов, ╤ван Грозний, Петро Перший, ╢лизавета, Олександр ╤), в╕дпов╕дно й виховано громадян ╕мпер╕╖. Затят╕, запаморочен╕ в сво╖й дикост╕ не перестають патякати про велич сво╓╖ ╕мпер╕╖ ╕ те, що вона спородила. ╤стор╕я московських обман╕в може зайняти не одну стор╕нку. Ось Москва не визна╓ раз ╕ вдруге законно обраного гетьмана Виговського, за трет╕м разом, склавши в Переяслав╕ раду, московське посольство почина╓ крут╕йствувати. Але тут же, злякавшися загального обурення, дяк тягне за-за пазухи заздалег╕дь приховану грамоту, що «цар визна╓». Визна╓ ╕ пот╕м вишукують супротивник╕в Виговському, обома руками штовхаючи проти нього Полтавського полковника Пушкаря. А дал╕ Безпалого. Нашим нин╕шн╕м дипломатам потр╕бно пильно мати це на уваз╕ в переговорах з Москвою, як╕ здеб╕льшого ведуться не на нашу користь. А дал╕ Мазепа, над яким Петро просто збиткувався, використовував козак╕в на найтяжчих роботах, г╕рше, н╕ж раб╕в. А ╓зу╖тство Лен╕на? Одн╕╓ю рукою п╕дпису╓ визнання Центрально╖ Ради, а другою посила╓ карател╕в Муравйова. А фактично замучен╕ Грушевський, Довженко, Кримський ╕ вс╕ ╕нш╕ жертви стал╕нсько╖ свавол╕?! Перекручення факт╕в, тотальний обман ╕мперськими силами трива╓ й понин╕. Ми повсякчас чу╓мо: «Такую страну развалили». Мовляв, з╕бралися Кравчук, ╢льцин та Шушкевич ╕ розвалили СРСР. А все ж в╕дбулося на наших очах. Невдал╕ реформи Горбачова, змови ГКЧП та ╖хн╕й провал, зокрема й «зусиллями» ╢льцина. Й що це означало? Зрозум╕ло, повернення «на трон» Горбачова. А ╢льцин? Залиша╓ться сп╕кером рос╕йського парламенту. Того не хот╕в, того було мало. ╤ Верховна Рада РРФСР проголошу╓ незалежну Рос╕ю - Рос╕йську Федерац╕ю, й таким чином «нерушимий союз», який «навеки сплотила великая Русь», переста╓ ╕снувати. Вона ж його, точн╕ше, й розвалила. А ск╕льки брехн╕ ми наслухалися про Крим! Основним «правом» Рос╕╖ на Крим ╓, за ╖хн╕ми твердженнями, пролита за нього рос╕йська кров. А ск╕льки пролито кров╕ укра╖нськими козаками, як╕ врятували ╕ Ки╖в, ╕ Москву, всю ╢вропу в╕д турецько-татарсько╖ експанс╕╖? Та й чи можна м╕ряти под╕бну приналежн╕сть земель кров’ю взагал╕? На яких вагах вим╕ряти пролиту за Чечню рос╕йську ╕ чеченську кров? Чи й французьку за Рос╕ю у 1812 роц╕? Абсурд. Ми повсякчас чу╓мо ╕д╕отське формулювання: «Никита нажрался украинской горилки и сам отдал Крым». На той час велик╕ м╕ста - Москву, Лен╕нград - годували спец╕ально прикр╕плен╕ област╕, скаж╕мо, Москву - Полтавська, Черкаська, ще ╕нш╕, а оск╕льки рос╕йське с╕льське господарство було зруйноване вщент, Рос╕я годувати Крим уже не могла. Й тод╕ виникла думка про при╓днання Криму до Укра╖ни. За це спочатку проголосували депутати обласно╖ Ради Кримсько╖ област╕, дал╕ Верховна Рада РРФСР, яка й ув╕йшла з в╕дпов╕дним клопотанням до Верховно╖ Ради СРСР, ╕ вже там усе було й вир╕шене голосуванням. Тож треба кричати, що гор╕лки ╕ сала нажерся не один Микита, а депутати вс╕х тих Верховних Рад. Тепер рос╕йськ╕ «патр╕оти» дор╕кають нам незалежн╕стю ╕ Кримом та галасують, що Рос╕я «спасьот мир», що все в н╕й найкраще ╕ що все повернеться до попереднього статусу ╕мпер╕╖. Щоправда, ╕нколи лунають ╕ тверез╕ голоси, як ось цей ╕з стор╕нки «Литературной газеты». «Как ни печально признаться, новый век грозит России исчезновением с карты мира, особенно быстрым после того, как из ее ослабевших рук выпадет (или, что более вероятно, будет выбит) ядерный меч... Нынешняя демографическая катастрофа попросту отталкивает Россию в пропасть» (Наш╕ ж комун╕сти ╕ деяк╕ ╕нш╕ малороси аж пупи надривають в╕д крику: «Назад, в Россию». Очевидно, щоб разом з нею загрим╕ти в пр╕рву). «Уход Украины и Белоруссии из единого государства - гигантская потеря для России, поскольку украинцы и белорусы обладали (и продолжают обладать) более высокой по сравнению с многочисленной Россией пассионарностью. Без их энергии удержать и освоить обширные территории будет много трудней» («Литгазета», 7 - 13 февраля 2008 г.). Ось тут ╕ зарито цуцика. В ╕м’я порятунку Батьк╕вщини - геть з тих об╕йм╕в. А вони тримають м╕цно. Широким потоком з московського краю пливуть газети, все з т╕╓ю ж облудою обплутують змиршав╕л╕, убог╕ душ╕, що в л╕пшому раз╕ вилива╓ться в нац╕ональну байдуж╕сть, а в г╕ршому - в русотяпство. Ми ж у полем╕ках сам╕ ╕з собою шарпа╓мо себе найперше за втрату нац╕онального обличчя, ╕ стоять об╕ч ст╕ною вороги «бандюкович╕», немало ╖х й у Верховн╕й Рад╕, дивляться риб’ячими очима на укра╖нський нац╕ональний прапор, отримують груб╕ грош╕ з портретами Шевченка, Франка, Лес╕ Укра╖нки, Мазепи ╕ роблять свою антиукра╖нську справу. Уже нема╓ сл╕в на ╖хню адресу, використано вс╕ найвищ╕ ступен╕ обурення й осуду, слова втратили св╕й зм╕ст - насамперед слово «народ», вживання якого треба заборонити - слова не д╕ють, але чути клек╕т обурення народу, який не в╕рить жодн╕й парт╕╖, жодн╕й пол╕тичн╕й сил╕. Народ вистраждав право на цю нев╕ру й на перем╕ну, яка пройде оновлюючою зливою, змете вс╕х демагог╕в, брехун╕в. Розумн╕ люди в св╕т╕ кажуть, що революц╕╖ не приносять добра, що вс╕ вони ╕дуть в один к╕нець, але скаж╕ть, що робити людям, коли не ста╓ терпцю? Одначе, де й т╕ сили, як╕ з’╓днаються з народом, просв╕тять його, поведуть за собою? Кроки деяких наших зверхник╕в, починаючи з найвищого, назустр╕ч народу, дуже несм╕лив╕, обережн╕, ╕нод╕ й неконструктивн╕. То що, нам ╕ дал╕ лиша╓ться чекати на Вашингтона? Чи вже в╕н ╓, т╕льки не прокинувся доконечно? Де в╕н? «Л╕тературна Укра╖на», 17 кв╕тня 2008 року.
