Після 28 червня, дня, коли в Києві виступила культова нью-йоркська група «Gogol Bordello», стало ясно, що відтепер місцеве музичне літочислення буде поділятися на ДО і ПІСЛЯ цієї події. Те, що побачили того дня кияни, походило на ураган, цунамі, тайфун або на всі разом узяте. Яскрава суміш панк-року із сербським і гуцульським фольклором плюс дика енергія, що виходила від музикантів, зробили свою «чорну» справу – публіка була взята в полон без бою. Ну і коли з'явилася можливість поговорити з лідером «Gogol Bordello», колишнім киянином, Євгенієм Гудзєм, у першу чергу я запитав у нього от що:

- Чому ви, живучи в Нью-Йорку, звернулися до східно-європейської культури і граєте музику, яку, за великим рахунком, повинні б грати місцеві хлопці?

- Ну, це почалося не в Нью-Йорку. Я з дитинства відчував якийсь скажений колорит етнічної музики, циганської і гуцульської. Це вже тоді було частиною мого світу. До тієї мозаїки, з якої і з'явився «Gogol Bordello», згодом приєдналися враження від «Sonic Youth», що грали в Києві в 89-му і залишили незгладиме враження, «Колезького Асессора», «Еinsturzende Neubauten», «Birthday Party». Уся ця екстремальна музика, у якій був якийсь сплеск, мене завжди по-своєму захоплювала. Паралельно я все більше і більше заглиблювався в етнічну музику. Інші форми музики не могли задовольнити мій інтерес. Усе, що відбувалося в 90-х, дуже швидко себе вичерпувало. Тому етнічна музика для мене виявилася на подобу глибокої шахти. Я зрозумів, що вона невичерпна, її можна нескінченно бурити. Але при цьому йти від якихось стандартів, що вже зроблені «No Smoking Orchestra», і робити з цього не якийсь набір цитат, а нову музику. Я думаю, це цілком природний хід для будь-якого творчого музиканта. Так що це не пов'язано з моїм переїздом до Нью-Йорку.

Крім Євгенія в групі задіяні музиканти з Росії, Ізраїлю, США і Румунії. Те, що відбувалося на сцені київського клуба «Праски» просто концертом назвати язик не повертається, а описувати нема сенсу – все рівно не вийде. Західні критики називають це «цигансько-дадаїстським кабаре». Група настільки яскраво будує свої виступи, що звернула на себе увага таких грандів світової музики, як Manu Chao і Jim Sclavunos (учасник легендарних «Nick Cave&The Bad Seeds»), що взявся продюсировать перший же альбом групи. А от третім альбомом займається вже Крис Блеквелл – людина, що відкрила Боба Марлі.

- У російській пресі мені зустрілося таке висловлення про «Gogol Bordello»: мовляв, якщо Петро Перший прорубав вікно в Європу, то ви рубаєте культурний тоннель із Заходу на Схід...
- У принципі, на сьогоднішній день цієї місії нам уже неможливо позбавитися. Хоча при створенні групи ми не переслідували такої мети. Вона була створена на якомусь інстинктивному драйві проти того, що відбувається в музиці і культурі. Але склалося так, що західний світ відгукнувся на це саме в такому ключі. І ми раптом виявилися новаторами не тільки в західній рок-музиці. На це так само відгукнулися люди мистецтва і моди. На наші концерти йдуть вісімнадцятирічні люди з гребенями на головах і одночасно з ними ті, хто раніше ходив на рейви. Тобто в культурі відбуваються якісь мутації, зміна полярності з Заходу на Схід. І ми в цій ситуації даємо визначений напрямок. І найголовніше, що група заряджена позитивною енергією, тому що весь Захід, не тільки Америка, заряджений негативною. Так що якоюсь мірою це висловлення справедливе.

Так чи інакше, «Gogol Bordello» прорубали свій тоннель до України, і Києва зокрема. Наступна зупинка цього трансконтинентального метро в Україні відбудеться в жовтні. Не пропустіть свій поїзд!

Юрій Никитинський