А під процесом зомбування зазвичай розуміють перетворення живої людини на позбавленого власних думок виконавця чужої волі. Ця тема породила безліч міфів, але серед величезної кількості фантазій, на жаль, зустрічаються й історичні факти. Щоправда, люди охочіше вірять міфам...

Гаїтянський міф. На Гаїті зомбі – це людина, яка з якоїсь причини прогнівала місцевого чаклуна, котрий і отруїв її. Жертва впадає в кому, і в неї так сильно уповільнюються всі життєві процеси, що лікар діагностує смерть, і нещасного ховають. Причому, людина начебто продовжує сприймати все, що відбувається навколо неї, аж до власного похорону. А вночі на кладовищі з’являється чаклун з підручними, викопує труну, приводить похованого живим до тями (можливо до того часу дія отрути проходить) і дохідливо пояснює, що він повернув його до життя і той тепер його зомбі. Є теорія, яка говорить, що після такої коми не всі клітини мозку можуть відновитися, і це робить людину дуже схильною до навіювання. З чуток, на Гаїті існують величезні наркотичні плантації, на яких трудяться десятки ідеальних рабів – зомбі. Ми відносимо все це до міфів, оскільки гаїтянські чаклуни люди досить потайливі і не люблять афішувати себе.

Американський міф. У голлівудській версії зомбі – це дуже вдалий компонент фільмів жахів, який може створити сюжет там, де його і в заводі немає, причому, він не вимагає ніяких додаткових пояснень. Просто мертвим стало нудно, і вони пішли розважатися "як уміють". А якщо зважити на те, що голлівудські зомбі – американці, виховані на фільмах жахів про зомбі, то нема чого дивуватися з мізерності їх розваг. Як правило, вони облягають який-небудь супермаркет з живими, що не бажають приєднатися до них. Кінематограф важко назвати міфом, але оскільки все це не вони самі придумали, а взяли зі стародавніх легенд, то всіх створених в Голлівуді зомбі ми також відносимо до персонажів міфу.

Радянський міф. Всі наші міфи про зомбування беруть свій початок в СРСР. А ось феномен зомбі якось залишився обділений увагою. Нічого дивовижного в цьому звичайно немає, якщо зважити на те, що радянські спецслужби проводили дослідження методів позбавлення людини волі, а ось ідея ожилих мерців в радянській свідомості не вміщалася і була сама по собі проявом інакомислення. Носіями радянського міфу про можливість зомбування (або, інакше кажучи, про створення у нас психотропної зброї) є або відставні військові, або ентузіасти, які з захопленням вкривають підлогу (або стіни) своєї квартири фольгою. Це ми також відносимо до міфів.

Звичайно, виключити можливість існування таких досліджень не можна, але й серйозно турбуватися про них не варто, оскільки вже у першій половині 20 століття і СРСР, і Китай, і фашистська Німеччина мали в своєму розпорядженні просту, як яйце, методику масового зомбування населення. А полягала вона в тому, що в людині знищувалося все краще, її внутрішній світ. Такі духовні зомбі підкорялися іншим людям без вагань.

А зараз перейдемо до фактів. Ми приведемо випадок, що відбувся в Китаї після китайсько-японської війни, не тому, що у нас цих випадків було менше, а просто тому, що в нашому розпорядженні є чудово підготовлене дослідження китайських істориків на тему про зміну людської свідомості – «Дев’ять коментарів про комуністичну партію».

Китайський факт, описаний в 7-му коментарі «Історія вбивств комуністичної партії Китаю»

«Президент США Герберт Кларк Гувер, запропонувавши всім людям прочитати твір священика Лей Чженьюаня «Внутрішні вороги», сказав: «У цій книзі показана нічим не прикрита страшна сутність комунізму. Я пропоную прочитати цю книгу всім, хто хоче мати реальне уявлення про цю наповнюючу весь світ диявольську силу».

Священик Лей Чженьюань розповідав в книзі про те, як китайська компартія залякує народ. Наприклад, одного разу комуністи зажадали, щоб всі люди одного села зібралися на площі. Там були й діти під наглядом вчителів. Їх привели туди, щоб показати, як відрізатимуть голови 13-ти молодим патріотам. Після того, як були оголошені брехливі звинувачення, комуністи примусили зблідлих від страху вчителів веліти дітям співати пісні про любов до батьківщини. Під ці пісні вийшли не танцюючі артисти, а кат, який в руках тримав сталевий ніж. Кат був злим дужим молодим солдатом, в нього були дуже сильні руки. Кат підійшов до першого парубка, підняв великий широкий ніж, і, як блискавка, швидко змахнув їм – перша голова впала на землю і покотилася. Кров бризнула фонтаном. Пісні дітей перетворилися на хаотичні, істеричні крики. Вчителі намагалися навести порядок; серед цього хаосу знову і знову було чутно дзвін.

Кат 13 разів підряд змахнув ножем, відрізавши 13 голів. Потім солдати почали розрізати животи померлих, виймаючи серця, щоб потім з'їсти їх. Всі ці звірячі вчинки здійснювалися на очах у дітей. Діти сполотніли від переляку, деякі з них блювали. Вчителі, проклинаючи солдатів, зібрали дітей та повели в школу. Після цього священик Лей Чженьюань часто бачив, як дітей примушували дивитися на вбивства людей. Це продовжувалося аж до того, поки діти не звикли до таких кривавих сцен і стали байдужими. Деякі навіть навчилися радіти цьому».

У результаті партія отримувала в своє розпорядження з одного боку позбавлених будь-яких людських рис вбивць, а з іншої – слухняний та байдужий до чужих смертей натовп. І за допомогою перших легко тримали в покорі других. Але і тих, і інших об'єднувало те, про що писав в своєму одкровенні Іоанн: «...ти носиш ім'я, наче живий, але ти мертвий» – духовна смерть. Чому зараз у нас є люди, які захоплюються Сталіном або марширують у марші пам'яті РС? Зомбування, як радіація – її наслідки не зникають відразу. Духовні зомбі сумують за своїми господарями.
 
http://www.epochtimes.com.ua