Олександр Северин: Копаний м'яч*

додано: 05-05-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1209992406.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

для "Майдану"

• Україна • Суспільство •

Уявіть собі футбольне поле (не якийсь там дбайливо виплеканий ідеальний західноєвропейський газон, а веселий вітчизняний взірець, добре знайомий: місцями – сумні депресивні залисини, місцями - багнюка по кісточку), на якому вовтузяться дві (а краще – водночас три,чотири тощо) команди, намагаючись забити (закотити, заштовхати, занести, запхати) м'яча у ворота супротивника. Команди, скажемо чесно, попри наявність окремих майстрів, доволі посередні, хоча і призвичаєні звати себе, чи то через гонор хворобливий, чи то заради PR-у безсоромного (тобто соромицького) – елітою. На безриб'ї, так би мовити.

Крім проблеми з власне ігровою вправністю піддослідних є ще одна – правила. З правилами не склалося, адже написати і затвердити їх свого часу сподобилися самі гравці (як саркастично каже мій донецький кум – "ігракі"), у перерві між першим та другим таймами минулосезонового кубкового фіналу – у поту, на нервах, синцях, подряпинах, зі скреготом зубовним та з матюками. А до того ж – під загрозливе гудіння обурених трибун.
Відтак, чинні правила, наквецяні на аркушику, покладеному на спітніле і покоцане у першому таймі праве коліно лівого напівзахисника, є матеріалізацією навіть не двох, а 22-х різновекторних бажань, прагнень, побоювань, хизувань та комплексів – де жадання командної перемоги (найкраще – з двозначним рахунком і з розмазуванням супротивника по полю) нерідко поступається фобіям, "філіям", персональним вподобанням та ревнощам окремих гравців та угруповань, де голкіпер може залюбки, майже не ховаючись, домовитися з форвардом суперника.

Неоковирно виглядаючи і маючи на собі не змиті з моменту народження плями, ці правила, рівно як і спосіб їхнього схвалення, мають проте певну логіку і мету, що полягає у забезпеченні омріяної і викоханої колективної безвідповідальности гравців перед глядачами.

- Кепсько і бездарно зіграно? Такі правила, ми не винні.
- Хтось, втаємничено перемовившись з капітаном супротивника, забив три голи у власні ворота? Випадок, відчепіться. Відповідальности за те нема.
- Граємо без воріт, підтюпцем перекатуючи м'яча у центрі поля? Так то ж винятково заради стабільности. Правилами не заборонено.
- На стадіоні вимкнено освітлення? Не заважайте, так зручніше.
- Команді гостей заблокували вихід з роздягалень? Так це ж з найкращих міркувань, до того ж таке прямо не заборонено!
- Гравці замість працювати як слід завзято дерібанять поле? А шо робити, всі ми люди.

При тому - судді переважно самі такі. Хто не такий, обслуговує матчі другої ліги.

У будь-якому разі, все це є нескінчено далеким і від цивілізованого уявлення про теорію і практику футболу і надто – від очікувань глядачів, котрі (див. вище про "безриб'є") сплачують все це неподобство власними грошима і витрачають власний дорогоцінний час.

А вихід? Вихід є і за нього, як модно казати, варто боротися. Правила мають бути написаними не на правому коліні лівого хава, не у проміжку між таймами, не заради створення передумов надурити супротивника у певній ситуації, не задля безвідповідальної самозадоволеної комфортности гравців, а задля якости гри на радість тим, хто на трибунах. І тільки.

І погодьтеся, таланти рівня Роналдо, Бекхема, Зідана і навіть самого Андрія Шевченка мають бути кревно зацікавленими у нормативному гарантуванні справедливої гри, відповідно – можливостей вільної реалізації власних здібностей, а не у нормативному ж обгрунтуванні, наприклад, підкатів ззаду чи то копняків у дупу. А от умовний центральний захисник Вася Перебийнога з умовного же мухосранського "Олімпіку" – навпаки. Бо він (Вася, а втім, радше за все – і всенький "Олімпік") є дурний, бездарний і грати не вміє, натомість гарно вміє ламати ноги. Кожному – своє, але ж саме тому місце Васі – в ощасливленому ним Мухосранську, а самого Андрія Шевченка – ви знаєте де.

Примітно також, що статус правил, затверджених ФІФА, та правил штибу "ганяти звідси до тих дерев, по ногах не бити, пєналь відсюди, програвший виставляє портвєйн" на дворовому ерзац-майданчику, є дещо різним, а відповідно - і суспільне сприйняття та статус тих, хто грає за правилами першими і правилами другими. З усіма наслідками.

І тому (тут у нашому уявному матчі лунає довгоочікуваний фінальний свисток і ми повертаємося до питань Українського державотворення та політики), визначаючись зі ставленням до ініціативи прийняття Конституції установчою владою народу - спеціальним представницьким органом – Конституційною Асамблеєю, а не черговими кулуарними посиденьками, декорованими під парламент, політикам доведеться водночас самовизначатися. Не приписуватиму всім їм гамузом здатність до складної рефлексії на тему народовладдя (хоча сподіваюся на наявність такої опції у декого) – йтиметься принаймні про рівень самоповаги. Чи то Premier League, чи то Мухосранськ.

Крім того, обізнані підтвердять – демонстрування футболістом у бік трибун жеста, аналогічного побаченому нещодавно паном Яценюком, завжди має для такого жестикувальника серйозні висліди. У взаєминах політикуму і громадян наслідки можуть бути ще драстичнішими – бо це не гра.

*Примітка: "Копаний м'яч" - _{застаріле} Футбол.

Приєднатися до відкритого звернення "Повернемо Україну народу!" можна тут:
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_petit&key=1209493277&first=1209990522&last=1194124919

додано: 05-05-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1209992406.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.