|
© Олена Каганець, «Народний Оглядач»
 |
Обаманія, або Американський експеримент |
08:54 13.03.2008
Чорношкірий кандидат у президенти США може остаточно заплутати ситуацію.
|
|
|
Оба-на: Сенатор Обама на історичній батьківщині у традиційному сомалійському одязі та тюрбані (фото Бі-бі-сі від Drudge Report) |
Змін, яких обіцяють кандидати в президенти США, вони насправді здійснити не зможуть. Кожен з кандидатів знає, як вирішити проблеми Іраку, банкрутства фонду соціального забезпечення, нелегальної міграції, краху іпотечної системи і економічного спаду, а також проблему 47 млн. американців, які не мають медичної страховки. Вони «мають рішення» проблем, які ще ніхто навіть не осмислив.
Міф про всемогутнього президента продовжує існувати. Електорат вірить, що президент зможе виправити все погане, що засмучує націю. Американці з ностальгією дивляться на своїх колишніх президентів, а кандидатів на цей пост оцінюють у порівнянні з Рузвельтом, Кеннеді або Рейганом, пише Стефен Бойл у своїй статті «Президентські реалії», що була опублікована в лютневому номері британського журналу «Проспект».
Міфи про цих трьох президентів США обігнали їхні рекорди, зауважує автор, і додає, що особливо гострою цього року відчувається ностальгія за Рейганом — навіть серед демократів.
Але ж насправді президент США має виразно стримуючу конституційну владу. Він не може видавати закони, піднімати податки, оголошувати війни (війна в Іраку була санкціонована і продовжує фінансуватися Конгресом США). Він не може укладати договори з іншими державами. На відміну від Британського прем’єр-Міністра він навіть не може призначати без затвердження міністрів свого кабінету. Конституція США пропонує лише обриси президентства, адже в ній йдеться не стільки про повноваження президента, скільки про його зарплату, процедуру призначення та відкликання.
Головною владою президента, як казав майже 50 років тому вчений Річард Нойнштад, є «влада переконувати». Президент має переконувати Конгрес ухвалювати закони, він має переконувати величезну армію федеральної бюрократії виконувати ці закони, він має переконувати американців у правоті своїх політичних ініціатив, щоб вони у свою чергу тиснули на своїх представників в Конгресі підтримати президента.
В Американській системі розділу влади законодавча влада зарезервована за Конгресом. Президент може хіба що подати свої законодавчі пропозиції на його розгляд. Конгрес може навіть видати такі закони, що прямо протилежні президентській пропозиції, а потім президент мусить їх виконувати від імені Конгресу.
Отже з січня 2009 року почнеться «влада переконання» нового президента США? Автор пропонує новому президенту видати виконавчі накази – такі собі інструкції і регуляторні механізми, що зосередять його пильну увагу на адміністративній діяльності федерального уряду. Він наводить приклади, як використовували виконавчі накази американські президенти Гарі Трумен і Ліндон Джонсон, і нагадує, що президент США має перевагу в тому, що може ветувати законопроекти Конгресу. Якщо президент не підпише законопроект, він не стане законом. Вето президента можна подолати двома третинами голосів палати представників і сенату. З 1980 року були подолані тільки 13 зі 111 вето президента.
На думку Стефена Бойла, одним з найкваліфікованіших кандидатів на пост президента США за останні 40 років був Ричард Никсон. А серед нинішніх кандидатів Барак Обама — це вибір, який цілком заплутує ситуацію. Обама не подібний ні на кого з попередніх президентів. Його досвід у Вашингтоні обмежується чотирьма роками в сенаті. Він ніколи не був губернатором штату, не займався бізнесом. Він міг би стати експериментальним президентом, і те, що він так затято змагається з Гіларі Клінтон, тільки підкреслює, як сильно Америка хоче змін.
На думку Роберта Райха, автора статті «Ідеалізм, а не лівизна», опублікованій у березневому «Проспекті», «обаманія» — це нове збудження Америки. Щось подібне до того, яке було в 1968 році. Нагадаємо, що то був рік чергових президентських виборів в США і продовжувалася війна у В’єтнамі. Студенти почали демонстрації і марші миру, на яких скандували антиурядові гасла.
У 1968 році під час проведення з’їзду Демократичної партії в Чикаго незадоволені її політикою американці мали сутички з поліцією, що охороняла партійних функціонерів. А 4 червня 1968 року в Лос-Анжелесі був убитий кандидат у президенти сенатор-демократ Роберт Кеннеді. В решті президентом США після 8-річного правління демократів став республіканець Ричард Никсон, якому довелося зупиняти інфляцію і зміцнювати економіку.
Сьогодні американська економіка прямує до занепаду. Президентство Джорджа Буша визнають провальним. Згідно з соціологічними опитуваннями, більшість американців зараз вважають неправильним його зниження податків 2001 і 2003 років. Вони кажуть, що готові платити більші податки для покращення міських шкіл. Більшість вважає помилкою вторгнення в Ірак. Більшість підтримує регулювання бізнесу задля покращення довкілля. Більшість вважає, що гомосексуальні стосунки треба легалізувати, а питання абортів має вирішувати жінка та її лікар.
Переважаюча більшість американців вважає, що великі корпорації мають надто багато влади у Вашингтоні й підтримують обмеження фінансування політичних кампаній.
За кандидатство в президенти США від Демократичної партії продовжують змагатися Барак Обама та Гіларі Клинтон. Обама вимагає, щоб багаті платили більше за соціальну страховку, і з самого початку був проти війни в Іраку — на відміну від Гіларі Клинтон, яка голосувала як сенатор в 2002 році за війну.
Але Обама не є лівим і взагалі не бачить ніякого виразного політичного курсу, вважає Роберт Райх. «Обаманія» — це ще один приступ того наївного зачарування, якого час від часу хочуть американські виборці. Захоплення виборців Обамою не означає поворот вліво і не відображає того, що насправді відбувається в країні. Але Роберту Райху здається, що саме зараз США готові відкрити нову політичну сторінку — нація хоче натхнення і збудження, яке було 40 років тому.
---------------------------
В тему:
Зміна етнічно-расового складу населення США загрожує ментальним розколом.
Тейлор: “Расове різноманіття є Божою карою – нестерпною, безкінечною карою”
“Країна Надзвичайного Стану” Пата Бьюкенена
Мексіфорнія: держава прийдешнього
|