"Волинь" зразка 1966 року мала непогані перспективи. Загалом непоганий виступ, не враховуючи провалу наприкінці сезону, свідчив про потенціал, який можна і потрібно було реалізовувати в році 1967-му. Для цього варто було зберегти кістяк команди, складений з молодих, але вже досвідчених гравців та підсилити ключові позиції у кожній ігровій ланці. Проте, як водиться, вийшло навпаки. Ще задовго до початку сезону стало відомо про втрату двох ключових оборонців - Гросса та Григорука. Першого "підписала" чернівецька "Буковина", а другого у примусовому порядку перевели до київського "Динамо". Голова республіканського спорткомітету Кулик запропонував гравцю, котрий відмовлявся перебиратися у Київ, два варіанти - або "Динамо", або ніякого футболу взагалі. Це й вирішило ситуацію, щоправда зазначимо що ще до початку сезону Григорук спромігся "втекти" з столиці але уже не до Луцька, а у миколаївський "Суднобудівник". З іншого боку ризька "Даугава", яка уже давно "паслась" на волинських футбольних теренах, перехопила півзахисника Кузнєцова. Завершив кар'єру воротар Ковилов, пішли брати Школи та півоборонці Ролінський і Євген Попов. Тому новий сезон довелося починати з суттєвої доукомплектації основного складу. На місце голкіпера повернули уже знайомого нам Мирослава Ступара з хмельницького "Динамо", звідти ж вдалося залучити талановитого півоборонця Володимира Возницького. З чернівецької "Буковини" прийшли досвідчений нападник Валерій Солженіцин та захисник Рафаїл Аракелов. Щоправда, від послуг останнього довелося відмовитися уже після двох перших офіційних матчів. Захисну лінію доповнили Юрій Козирєв, котрий вже грав за лучан у 1964 році, а попередні два сезони проводив у сєверодонецькому "Хіміку", та гравець групи підготовки "Волині" Микола Адамчук. В півзахисті ж з'явилися Віктор Бичков з Полтави та ще один перспективний вихованець колишнього гравця команди Валерія Синюка, котрий після завершення кар'єри працював з молодіжним складом, Петро Лівак. На перегляді у Юрія Головея, звичайно, було ще досить багато гравців, але, як водиться, підійшли не всі...

Перші півтора місяці "Волинь" готувалася в Луцьку - фізична підготовка, кроси і т.д. А з середини березня команда уже традиційно вирушила на збір до закарпатської Іршави. Спочатку волиняни для розминки побігали спаринги з місцевими аматорським командами, а потім взяли участь у турнірі "Пролісок" на приз Федерації футболу УРСР. В цьому році даний турнір, звичайно ж, було приурочено 50-річчю революції. Проте, особливих успіхів нашим землякам тут здобути не вдалося - у першому матчі вони поступилися "Буковині" 0:2, згодом перемогли краматорський "Авангард" 2:1, івано-франківський "Спартак" 1:0 та тернопільський "Авангард" 2:0, а в двох завершальних зустрічах поступилися рівненчанам та черкаському "Дніпру" по 0:1 і, відповідно, розділили 3-4 місця в своїй групі. Переможцем цих змагань став кадіївський "Шахтар", який у фіналі здолав рівненський "Колгоспник". У середині квітня команда повернулася до Луцька і з'ясувалося, що не все так добре, як здається. По-перше, тренувальні збори на Закарпатті, незважаючи на достатню кількість контрольних матчів, абсолютно не вдалися. Затяжні дощі просто не давали змоги проводити тренування, а дві з половиною години роботи з м'ячем на день у подібних умовах просто перетворювалися на фарс. У передсезонному інтерв'ю головний тренер Юрій Головей визнав, що команда перебуває загалом у задовільній формі, але нападники мають проблеми з фізичною готовністю, більш-менш нормально виглядає лише захист. Крім того, в новому сезоні дещо змінилася формула змагань. Як і в минулому році, "Волинь" була включена до першої зони класу "Б" України, але на цей раз матчі проводилися не спарені, а "строєні" - три вдома, три в гостях. Зрозуміло, що це додавало зайвих проблем з виїздами, на які команда їздила "ПАЗиком", але регламент є регламент.

Перед стартовими матчами й уболівальники, й тренери лучан перебували у напруженні і, відверто кажучи, дещо побоювались - адже невідомо який результат у гостях може показати незбалансована команда. Побоювання виправдались із самого початку - перший матч у Чернівцях "Волинь" програла 0:1. Якщо захист загалом працював нормально, то в атаці наші земляки так нічого путнього створити й не змогли. Історія повторилася і у двох наступних зустрічах в Тернополі та Хмельницькому. Щоправда, якщо з "Авангардом" волиняни розійшлись по нулям, то динамівці могли назабивати повну сітку голів, але обмежилися лише одним, у чому була неабияка заслуга нашого захисту та голкіпера. Матч відкриття сезону у Луцьку відбувся лише 6 травня, коли лучани приймали олександрійський "Шахтар". Вже на другій хвилині Мікоян ударом головою відкрив рахунок у матчі. Надалі постійний тиск на ворота гостей результатів не давав і лише наприкінці першої половини гри Попов вдало замкнув подачу Байсаровича і збільшив перевагу. А от другий тайм показав проблеми "Волині" - команда фізично підсіла і повністю поступилася ініціативою супернику. На щастя, олександрійці спромоглися сквитати лише один гол, що принесло лучанам першу в сезоні перемогу. Наступна гра - з "Кривбасом", була проведена значно краще, але маючи тотальну перевагу протягом всього матчу, б'ючи по воротам впритул, обстрілявши усі штанги й прилеглі до воріт місцевості, луцькі нападники відзначитись, на жаль, не змогли. Ще прикрішим вийшов матч з дніпродзержинським "Прометеєм". Три чверті часу команди вовтузилися в центрі поля за невеликої переваги "Волині" доки Сопронюк після сольного проходу капітана команди Анатолія Попова не розмочив рахунок. Матч так само повільно котився до завершення, як за хвилину до кінця у простій ситуації Мікоян зіграв рукою у своєму штрафному... Пенальті і перемога вислизнула з рук лучан. Така нестабільність стала характерною для "Волині" аж до завершення сезону. Так, зазнавши "сухих" поразок в Ужгороді і Дрогобичі, та, як наслідок, опустившись на 16 місце після восьмого туру, лучани несподівано відіграли результативну нічию у Івано-Франківську - 2:2. Затим вдома в нудному матчі "Волинь" заледве вимучила мінімальну перемогу в матчі з аутсайдером "Дунайцем", а в наступній грі феєрично винесла міцного середняка - тираспольський "Дністер" - 3:0. Гру фактично зробив Анатолій Попов, який видав фірмове соло - гол після проходу від центра поля через двох оборонців і воротаря, потім - гольовий пас на Петрова, котрий відкрив рахунок ще в першому таймі, а ще плюс поперечина і кілька нереалізованих моментів. Гостям відверто пощастило з рахунком, а луцькі уболівальники уже смакували як "Волинь" буде розносити останню команду зони - молдовський "Будівельник" з Бєльців. Але якби ж то... "Волинь" атакувала і атакувала: штанга, непопадання в пусті ворота, купа кутових... доки гості за п'ятнадцять хвилин до завершення не провели єдину і результативну контратаку - 0:1. Далі був "сухий" виїзний вояж і повернення на те ж саме 16-е місце.

Три наступні домашні матчі принесли нічиї, але, як мовиться, і нічиї бувають різними. Передматчеві розклади на гру проти одного з лідерів турніру - севастопольського СКЧФ були явно не на користь лучан. Початок матчу це підтвердив - вже на 3-й хвилині гості відкрили рахунок і продовжували свій натиск. Але мало-помалу, "Волинь" також завелася не на жарт і стало зовсім не схоже що зустрічаються лідер з аутсайдером. Гострі взаємні атаки: наші по центру, моряки - по флангам, Ступар тричі витягує м'яч з-під поперечини, Дорошенко і Мікоян відпрацьовують не лише у захисті, але й підключаються до нападу, де діями диригує Попов. Зрештою, на 36-й хвилині капітан "Волині" організував гол: зі штрафного метрів за 20 від воріт чітко перекинув м'яч через стінку прямо на голову Сопронюку, який у падінні головою зрівнює рахунок. Другий тайм проходить не менш цікаво, але безрезультатно - 1:1. Та після такого напруження емоцій волиняни відкатали дві безбарвні нічиї з новокаховською "Енергією" та нікопольським "Трубником".

Потім "Волинь" поступилася в Житомирі беззаперечному лідеру - "Автомобілісту" й на останню гру першого кола проти рівненської "Горині" знову вийшла "у повній бойовій". Щоправда, по іншому й бути не могло, бо матчі з рівненськими сусідами нецікаво не проходили ніколи - адже невиграш вдома неадекватно сприймався б не лише уболівальниками, але й обласним начальством. За переповнених своїми й чужими вболівальниками трибун, обидві команди з перших хвилин влаштували "рубку" за кожен метр поля. Гра не в напад не віталася ні своїми, ні чужими. Вже на першій хвилині Солженіцин бахнув здалеку - воротар "Горині" взяв, потім гості штурмують ворота Ступара - безрезультатно. З середини тайму лучани обложили володіння гостей, але перший тайм - 0:0. З початком другого відбивається вже "Волинь", але згодом переводить гру на половину гостей і в середині тайму той же Солженіцин чудовим пострілом з 25 метрів вганяє м'яч у сітку рівненчан - 1:0 і битва продовжується. Перемогу ж лучанам приніс Ступар, який незадовго до фінального свистка виграв дуель сам-на-сам у нападника гостей.

Щоправда, цей тріумф суттєвих змін в турнірне становище команди не вніс - "Волинь" як і раніше пленталася в хвості турнірної таблиці перед відвертими аутсайдерами. Це, власне, не дивно, адже у двадцяти матчах лучани здобули лише чотири перемоги, а у десяти виїзних поєдинках вдалося здобути лише дві нічиї. І це при тому, що вдома "Волинь" також втратила чимало, особливо враховуючи мирові з не надто сильними опонентами. Загалом виходило так, що команда раз на кілька турів видавала непогану гру і відразу ж починала "валитися" у кількох наступних поєдинках. Змінити цю тенденцію тренерському штабу вже не було можливості, тим більше, що друге коло стартувало всього лиш через тиждень після завершення першого. У Рівному "Горинь" взяла прогнозований реванш 3:1, причому оригінально відзначився оборонець лучан Альберт Мікоян - спочатку він забив гол у свої ворота, а потім реабілітувався влучанням у чужі, що, однак, на підсумковий результат не надто вплинуло. Потім наша команда програла ще й вдома житомирянам 0:1 і отримала додатковий відпочинок пов'язаний з продовженням товариської серії минулих років Волинь - Люблін, через що навіть федерація футболу підкоригувала лучанам календар чемпіонату...

Першими візитували волиняни. На відміну від минулих років, коли поляки виставляли проти "Волині" збірну воєводства у чистому вигляді або у вигляді якогось клубу, підсиленого кращими футболістами інших команд, на цей раз сусіди з-за Бугу мали у кишені "козирний туз". У 1967 році молодіжна збірна Люблінщини, складена з вихованців "Мотора", "Люблінянки" та "Гетьмана" Замосць стала чемпіоном Польщі. Відповідно, свіжоспечені чемпіони й вийшли 29 липня на поле переповненого стадіону "Люблінянка" проти "Волині". Лучани протиставили швидким атакам господарів виважену гру з чітким контролем м'яча в центрі поля. Але володіючи ігровою ініціативою, відзначитися нашим футболістам так і не вдалося, а суперники за п'ять хвилин до кінця результативно завершили один із своїх бравих кавалерійських наскоків на володіння Ступара. На наступний день "Волинь" реабілітувалася у Хелмі, здобувши перемогу 2:0 завдяки влучним ударам Савчука і Мікояна. До речі, у матчах проти польських команд доволі непогано проявив себе вісімнадцятирічний нападник Анатолій Савчук, який до того переважно "грів банку". Але виблиснувши швидкістю і технікою в міжнародних поєдинках, форвард починаючи з наступного матчу чемпіонату завоював постійне місце в "основі" аж до завершення сезону.

Матч-відповідь волиняни грали у Луцьку 8 серпня проти тієї ж чемпіонської молодіжної збірної Любліна. Цей матч став куди веселішим і цікавішим за гру у Польщі. До 28-ї хвилини "Волинь" вже була попереду 2:0 (відзначились Савчук і Попов). Наприкінці тайму гості скорочують відрив, але після перерви Анатолій Попов забиває вдруге. Потім почався справжній голепад, результатом якого став рахунок 6:3 на користь волинських футболістів за яких ще по разу відзначились Сопронюк, Попов і Дорошенко. Взявши, таким чином, упевнений реванш за поразку у гостях, "Волинь" почала дещо надолужувати втрачене у чемпіонаті. Однак, протистояти в гостях СКЧФ було доволі складно - 1:2, зате вдалося взяти очко у Нікополі - 1:1. Чергова домашня серія пройшла за сценарієм дещо відмінним від попередніх. "Неактивна" гра команди проти кременчуцького "Дніпра" тривала до і після того, як гості в середині другого тайму вийшли вперед. Та хвилин за п'ятнадцять до кінця увірвався терпець у захисників "Волині", в атаку пішли Мікоян, Адамчук і того вистачило аби Попов, отримавши таку підтримку, протягом двох хвилин вколотив два голи - 2:1. Цю гру спостерігали і тренери "Дніпра" черкаського проти якого волинянам належало грати в наступному турі. Тому захист гостей намагався зробити все можливе аби нейтралізувати небезпечного нападника луцької команди. Проте, саме Попов і зробив гру, доволі несподівано зігравши не на вістрі атаки, а відтягнувшись на позицію "під нападниками". Його комбінації не раз сіяли паніку в захисних редутах гостей, а два голи, забиті у ворота дніпрян Возницьким і Сопронюком стали результатом зусиль капітана. Зважаючи на те, що й у попередніх матчах гра Попова викликала позитивні відгуки з боку преси та суперників, керівництво "Дніпра", яке якраз боролося за перше місце в зоні, зробило відповідні висновки і тому наступна гра нашого нападника проти чернігівської "Десни" стала для нього останньою у футболці "Волині" - починаючи з наступного туру він уже захищав кольори черкащан. Ну а у матчі з чернігівцями лучани вже традиційно виглядали доволі стомленими і прогнозовано відкатали "по нулям".

Через день, перед виїздом на календарні матчі до Молдавії, "Волинь" з якогось дива вирішила завітати у Камінь-Каширський з метою побігати "товарняк" проти місцевого "Лісгоспзагу", котрий не виступав навіть на першість області. Впівсили поганявши місцевих (3:1), команда ще через день фізично не потягнула гру у Бєльцях - 0:1. Але наступні два поєдинки стали приємним винятком для луцьких уболівальників. Спочатку в Тирасполі "Волинь" так і не дала змоги перемогти господарям, зігравши 3:3, причому Василь Сопронюк записав на свій рахунок хет-трик. А потім лучани в Ізмаїлі загнали "за Можайськ" місцевий "Дунаєць" - 3:0. Дещо "змазала" результати виїзду поразка у перенесеному матчі в Новій Каховці, але як згодом стало зрозуміло, це був початок чергового спаду. У трьох домашніх поєдинках команда виглядала мляво і більше, ніж на нічию розраховувати не могла. При цьому в поєдинках проти івано-франківського "Спартака" та ужгородської "Верховини" волинянам ще й відверто пощастило, адже по ходу матчів їм доводилося відіграватися після пропущених голів.

Перед завершальними матчами сезону лучани продовжували плентатися на 15-16 місцях і єдине чого можна було досягти в тій ситуації, то це поборотися за місце ближче до першої десятки команд зони. В принципі, початок для досягнення цієї мети був зроблений - наша команда виборола очко в Дніпродзержинську - 1:1, а після поразки в Кривому Розі, зуміла завдяки точному удару Володимира Байсаровича здолати у гостях олександрійців - 1:0. Щоправда ще після першого із згаданих матчів з травмами "вилетіли" Савчук і Петров, через що останні ігри довелося проводити майже без запасних. У трьох з них, які належало провести вдома, волинянам достатньо було взяти 4-5 очок аби розраховувати на більш-менш прийнятне місце за підсумками сезону. Але вийшло зовсім навпаки... Гарну гру вдалося продемонструвати лише проти хмельницького "Динамо", однак, просидівши весь матч "на воротах" гостей, забити нашим гравцям не вдалося. А після цього вже традиційно втомлена команда поступилася тернопільському "Авангарду" та не змогла витримати натиску "Буковини" поступившись 1:2 після того як Сопронюк відкрив рахунок на початку другого тайму.

Підрахувавши очки після останнього туру уболівальники вжахнулися - "Волинь" виявилася третьою ззаду, посівши лише дев'ятнадцяту сходинку в зоні. При цьому відрив від аутсайдерів - "Дунайця" і "Нафтовика" складав лише одне очко. Зрозуміло, що розцінювати результат сезону інакше, як жахливий і катастрофічний провал, не було сенсу. Протягом всього турніру "Волинь" грала доволі нестабільно, чергуючи вдалі матчі з цілими серіями посередніх. Особливо видавалася проблема фізичної готовності, недостатньої мобільності нападників та півзахисників. Як наслідок - в десяти домашніх матчах було зафіксовано нічийні результати, а проти шести перемог вдома в пасиві було чотири поразки. Результати виїзних поєдинків, зрозуміло, були ще гіршими. З іншого боку, потенціал у команди був про що свідчать перемоги над лідерами турніру та гра, яку було продемонстровано в окремих матчах сезону з сильними суперниками. Проте реалізувати цей потенціал "Волині" так і не вдалося, а на краще варто було сподіватися у майбутньому.

Завершенням сезону стали перехідні матчі з чемпіоном області за право грати в класі "Б". Щоправда вже кілька років поспіль ці матчі фактично виступали фарсом, адже питання включення чи виключення команд з ліги майстрів федерація футболу вирішувала на власний розсуд, мало зважаючи на ці стикові зустрічі. Відповідно, з року в рік зменшувалася кількість областей, бажаючих проводити такі поєдинки. Не стала виключенням і Волинь, але у 1967 році стикові матчі таки були зіграні... востаннє. "Волинь" у цих матчах проблем не мала. Суперником став луцький "Електрик", котрий доволі несподівано виграв звання чемпіона області, випередивши визнаних лідерів - ковельські "Рубін" і "Локомотив" та нововолинський "Шахтар". У першому матчі команда електроапаратного заводу програла майстрам 0:3, а в повторній зустрічі на "своєму" полі - 2:4. Таким чином, "Волинь" залишилася у класі "Б" і на порядку денному постало питання підготовки до нового сезону - 1968 року...