Підготовка до сезону 1966 року для "Волині" розпочалася 14 січня. З тих футболістів, котрі захищали кольори лучан наприкінці минулого року, пішли форвард Рустем Чухлін, захисник Михайло Любера та два воротарі - Боярчук і Асташов. 1 лютого відбулась зустріч команди із уболівальниками. На ній відбулося урочисте прощання з ветеранами Борисом Дмитерком та Юхимом Ліщуком. Дмитерко на той момент залишався єдиним гравцем, котрий грав ще у дебютному 1960-у. І як капітан команди, Борис передав свою пов'язку новому "вожаку" Мирославу Григоруку. Завершення ж кар'єри Ліщука було зумовлене новими вимогами регламенту змагань команд класу "Б", за яким у складі могло бути лише п'ять футболістів віком старше 23-х років. Чому в такому випадку тренери вирішили попрощатися саме з Юхимом невідомо, адже рівень гри оборонця був доволі високим, та факт залишається фактом - у 25 років корінний волинянин змушений був повісити бутси на цвях. Поповнення ж було досить непоганим - з житомирського "Полісся" прийшли голкіпер Ковилов, оборонець Ролінський та півзахисник Євген Попов, з челябінського "Локомотива" повернувся у Луцьк Євген Школа. До нього додалися й два молодших брати-Школи - Віктор (з луцького "Спартака") та Іван (з юнацької команди "Волині"). Крім цього, після служби в армії, у заявку додався ще один корінний лучанин - півоборонець Володимир Байсарович, який попередній сезон проводив в армійсько-мукачівському "Приладі".

Таким чином, комплектація команди пройшла досить непогано, основу складали гравці котрі вже не перший рік грали разом і більшість з них становили саме волиняни. Щоправда в середині лютого виник невеликий "конфуз" - нападник Едуард Іващенко в порушення тогочасних регламентних норм "втік" на багаті хліба до ризької "Даугави". Скандал закінчився тим, що Федерація футболу УРСР дискваліфікувала гравця. Але Рига не Луцьк (грошей багато), тому доволі швидко союзна федерація дискваліфікацію відмінила і Едік на цілих три роки став "латвійцем". Потім він ще повернеться до Луцька і буде добросовісно грати й заб'є чимало голів, але поки шляхи клубу та футболіста розійшлися.

В кінці березня "Волинь" відбула на завершальний передсезонний збір до закарпатської Іршави. По приїзду лучани потренувалися на аматорському "Автомобілісті" з Мукачевого - 5:2 і хет-трик в активі Петрова. А згодом взяли участь у турнірі на Приз Федерації футболу УРСР. Який саме там був приз достеменно невідомо, але виступ "Волині" на цьому турнірі був багатообіцяючим. У першому матчі 2-ї зони лучани розійшлися "по нулям" з "Буковиною", далі розбили ждановський "Азовець" 3:0 (відзначилися обидва Попови і Альберт Мікоян), а потім почергово перемогли кадіївський "Шахтар", дублерів львівських "Карпат" і дзержинський "Старт".


Офіційний старт чемпіонату був доволі пізнім - 2 травня "Волинь" приймала хмельницьке "Динамо". Напружена гра була прикрашена гостроатакуючим футболом у виконанні обох команд, але завершилася з рахунком 1:0 на користь гостей. Доволі несподіваний початок для волинян, котрі явно розраховували в цьому році на непогані здобутки. Тому до наступного матчу з дрогобицьким "Нафтовиком" наші земляки підійшли обережніше, приділивши більше уваги захисту. Однак, зрозумівши що суперник на цей раз слабкіший від хмельничан (а вони, до речі, стали переможцями зони та ще й "срібло" чемпіонату взяли), в другому таймі перейшли до більш активних дій. На 57-й хвилині Григорій Кузнєцов відкриває рахунок, через п'ять хвилин Петров його подвоює, а на останній хвилині Кузнєцов робить "дубль" і завершує розгром гостей - 3:0. Перша виїзна сесія була менш вдалою. У Полтаві лучани володіли тотальною перевагою у першому таймі і підсумували її голом Петрова на 27-й хвилині. В другому таймі ініціатива було уже на боці господарів, котрі зуміли зрівняти рахунок. А в Кривому Розі кривбасівці переграли "Волинь" 2:0. Тринадцяте місце після чотирьох турів було явно не тим, на яке розраховував тренерський штаб. Тому наступну домашню гру із непростим суперником - "Поліссям" лучани провели зібрано і заслужено перемогли 2:0. Мали б вони перемагати і чернігівську "Десну", але тут втрутилися обставини - по-перше, вже на 4-й хвилині Альтман пустив "метелика" у свої ворота. До кінця гри "Волинь" напружено атакувала, не використала дюжину стовідсоткових гольових моментів, а гості вибивали м'яч куди завгодно й затіяли відверту "оборону Сталінграда". На додачу ще й суддя показав себе не з кращого боку, а результат - поразка 0:1. Проте наступна виїзна серія на сході України завершилася більш вдало для лучан. Спочатку вони здолали кадіївський "Шахтар" 1:0, а потім у напруженій боротьбі взяли 2 очка в Комунарську - господарі не зуміли реалізувати пенальті в першому таймі й поплатилися двома голами у власні ворота від Сопронюка й Анатолія Попова. В результаті - 2:1 на нашу користь.

Наступним випробуванням став матч 1/2048 фіналу Кубка СРСР, хоча в офіційних документах даний етап називався 1/4 фіналу зони УРСР. Суперником "Волині" були принципові сусіди з Рівного. Здавалося, що в цьому році лучанам нарешті вдасться здолати цей традиційно незручний перший етап, адже матч відбувався у Луцьку. Проте виснажлива подорож через усю Україну далася взнаки - більшу частину гри на полі домінували наші земляки, які першими й відкрили рахунок. Однак під кінець матчу гравці підсіли й суперники спочатку встановили рівновагу, а на останній хвилині забили вирішальний гол - вп'яте поспіль "Волинь" вибула з кубкового розіграшу після першого ж матчу. Та в чемпіонаті справи йшли куди краще. Дзержинський "Старт" і краматорський "Авангард" було подолано на класі - в обох матчах гості старалися з усіх сил, а лучани забивали тоді коли хотіли. Показовою в даному аспекті стала гра з дзержинцями - волиняни в першому таймі зусиллями Сопронюка й А. Попова виходять вперед, в кінці тайму гості один м'яч сквитали, але на початку другого "Волинь" додала в швидкості і Євген Школа знову збільшує перевагу. Після цього лучани зменшують темп і грають у своє задоволення, на останніх хвилинах "Старту" вдалося скоротити розрив до мінімуму, але відразу наростають атаки господарів - 3:2. Після цієї гри "Волинь" у турнірній таблиці піднялася на четверте місце, але доводити невипадковість такого злету потрібно було в гостях. І цей іспит лучани витримали - з однаковим рахунком 1:0 були подолані одеський "Автомобіліст" та ізмаїльський "Дунаєць". Таким чином, переможна серія "Волині" сягнула шести матчів поспіль і після 12-го туру лучани поділяли 3-4 місця з полтавським "Колосом", відстаючи від лідера всього на три очка. Так високо наші земляки ще ніколи не піднімалися, але гостроатакуюча гра, котру демонструвала команда, підтверджувала амбіції волинян на кращу у порівнянні з попередніми роками долю.

Черговий матч першості знову мав статус "дербі" - у Рівному на нас чекав "Колгоспник". На жаль, перед грою лучани втратили основного голкіпера Ковилова та головну ударну силу свого нападу Василя Сопронюка, котрі травмувалися у попередніх матчах. Тому володіючи тотальною перевагою у першому таймі вони так і не змогли забити хоча б гол, а у другому колгоспні господарі активізувалися й забили два голи. Випадковість цього результату потрібно було доводити у домашньому протистоянні з мелітопольським "Спартаком"...

"ПЕРЕКОНЛИВА ПЕРЕМОГА"
6 липня відбувся черговий тур футбольного чемпіонату країни серед команд класу "Б". Наші земляки приймали спартаківців Мелітополя.
Як склалася гра?
Перевага лучан була беззаперечною. Вже на перших хвилинах стрімкі проходи по правому краю Ю. Петрова і Є. Попова мали принести матеріальну перевагу. Однак, в завершальній стадії форварди "Волині" запізнювалися на якусь секунду-дві, і м'яч ставав здобиччю захисників гостей.
В той же час, одна з небагатьох контратак спартаківців на 30-й хвилині завершилася взяттям воріт. Гол цей на совісті захисника М. Григорука, не краще зіграв у цій ситуації і воротар С.Альтман.
А далі... посипалися голи у ворота спартаківців. Спочатку В. Байсерович на 34-й хвилині сильним ударом здалека встановив рівновагу, а через дві хвилини Ю. Петров виводить "Волинь" вперед - 2:1.
Після відпочинку атаки лучан тривають. Іван Школа, який замінив свого брата Євгена, доводить рахунок до 3:1.
На 79-й хвилині лучани одержують право на кутовий. Коли м'яч було навішено на воротарський майданчик, Ю. Петров знаходить щілину в частоколі ніг і забиває четвертий гол.
Незадовго до фінального свистка на поле виходить наймолодший Школа - Віктор. Він і став автором п'ятого гола.
"Волинь" здобула цілком заслужену перемогу з рахунком 5:1.
До речі, результат міг бути значно більшим. На нашу думку, форвардам бракує ще швидкої орієнтації біля воріт суперника, уміння вдало розпорядитися м'ячем у будь-якій ситуації.

Після цієї гри "Волинь" повернулася на чисте третє місце, але наших футболістів очікувало випробування лідером - севастопольським СКЧФ. На жаль, тут довести свою перевагу волинянам не вдалося. Й причини не в слабкій грі "Волині" чи сильнішій моряків - причини в тактиці. Гості обрали тактику, яку в Луцьку випробувала чернігівська "Десна" - з перших хвилин вони засіли у власному штрафному майданчику, звівши перед нашими нападниками масовані оборонні мури. Лучани 45 хвилин штурмували севастопольський вал, але так і не змогли його пробити. Після перерви атаки продовжувалися і до них активно підключалися навіть захисники... Це й стало причиною поразки - гості провели три показові контратаки й тричі розписалися у воротах Ковилова. За всю гру це були три єдині моменти, коли вони входили у штрафний майданчик "Волині", але... На останніх хвилинах господарям вдалося забити один гол, проте він уже нічого не вирішував. Отримавши такий болючий психологічний удар, команда не змогла належно налаштуватися на гостьові поєдинки й зазнала поразок у Донецьку й Макіївці. Найгіршим було те, що віднині суперники добре освоїли методи протидії "Волині". Надалі ледве не кожен матч проходив за наступним сценарієм - волиняни атакують, суперники усією командою діють в захисті, вичікуючи доки наша команда не почне підтягувати в атаку все більші сили. Більш досвідчені команди, діючи таким чином, на контратаках ловили лучан і здобували перемоги, менш досвідчені обмежувалися нічиїми. Протистояти ж нашим нападникам у відкритій грі не наважувалися навіть лідери чемпіонату.

Перше коло закінчувалося в Луцьку. Спочатку нікопольський "Трубник" не провівши за весь матч жодної атаки, відстояв суху нічию 0:0, а згодом олександрійський "Шахтар", провівши єдину атаку на останніх хвилинах, зі штрафного зрівнює рахунок - 1:1 і чергова втрата очок лучанами. Після цих невдач на екватор "Волинь" прийшла шостою, відстаючи на одне очко від третього місця. Невелику перерву між колами тренери присвятили більш чіткому відпрацюванню захисних дій команди. Щоправда задля цього довелося пожертвувати атакою, де згодом виникли проблеми, котрі посилилися ще й втратою Анатолія Попова, котрий перебрався до миколаївського "Суднобудівника". Однак, в другому колі стартувала "Волинь" досить непогано. Спочатку було здобуто очко у Хмельницькому - 1:1, потім в Дрогобичі вдалося пробити стіни місцевого "Нафтовика" 1:0 (відзначився Іван Школа). Домашній матч з полтавським "Колосом" спочатку складався не на користь наших земляків, які першими пропустили гол, але потім Євген Попов і двічі Мікоян забивають три цвяхи у труну гостей - у підсумку 3:2. "Волинь" знову повернулася на четверте місце, але почалася "стара пісня". Газетні звіті були переповнені фразами "атакували всю гру", "володіли тотальною перевагою", "бетон захисту гостей", "пропустили на контратаці", "незакономірна втрата очок"... Поразки в Луцьку від "Кривбасу" та в Житомирі по 0:1, 0:0 в Чернігові попри вилучення Євгена Попова і 1:2 вдома від кадіївців. Домашня перемога 3:1 над "Комунарцем" показала що "є ще порох в порохівницях" - гостям потрібні були очки аби відірватися від переслідування аутсайдерів і вони зіграли у "відкритий футбол" - Петров, Кузнєцов і Сопронюк із задоволенням скористалися послугою алчевців.

Далі на "Волинь" очікувала серія матчів з аутсайдерами, але жодного задоволення вона не принесла - чотири поспіль гри лучани билися головою об захист суперників, але жодного разу так і не забили, щоправда й суперникам відзначитися не дали. Тому після матчів у Дзержинську та Краматорську і вдома з одеситами та ізмальцями на табло світився однаковий рахунок - "0:0". Перелом повинен був настати у грі з рівненчанами... 2 жовтня "Волинь" вийшла на поле стадіону "Авангард" максимально відмобілізованою і націленою на перемогу. На 10-й хвилині Євген Попов як ніж крізь масло проходить півзахисту гостей й відкриває рахунок, атаки лучан тривають. На 76-й Альберт Мікоян з подачі Петрова рахунок подвоює. Гості спромоглися сквитати один м'яч, але перемога була за волинянами - 2:1. Що цікаво, через чотири дні "Волинь" проводила товариську гру з "Гетьманом" Замосць, і у цій грі знову був зафіксований рахунок 0:0.

Наша команда продовжувала триматися у верхній половині турнірної таблиці, посідаючи шосте місце, але для того щоб не впасти потрібні були очки, а з очками були проблеми... Після нічиєї 1:1 в Мелітополі (гол на рахунку Сопронюка), "Волинь" знову поступилася - спочатку 0:2 у гостях з СКЧФ, а потім вдома донецькому "Локомотиву" 0:1. Завершальний домашній матч лучани проводили з макіївським "Авангардом". Гра проходила під акомпанемент дощу, але це не завадило нашим гравцям продемонструвати характер перед прощанням з глядачами. На 23-й хвилині Сопронюк забиває перший гол, згодом суперники рахунок зрівнюють, але Анатолій Попов, котрий повернувся в команду влучним ударом вириває перемогу - 2:1. Перед двома завершальними матчами "Волинь" посідала незвично низьке 8-е місце, але мала усі шанси аби за вдалого підсумку піднятися на п'яте. На жаль, сталося навпаки - у Нікополі господарі виграли 2:0, а "рубка" в Олександрії завершилася просто трагічно - Петров і Сопронюк почергово виводили лучан вперед, та перевагу втримати не вдалося - 2:3. Як наслідок - 12 місце...

Це була справжня трагедія - переважну частину чемпіонату "Волинь" трималася у першій шістці, п'ятнадцять турів перебувала за крок від лідерів, стрибаючи з третього на четверте місця. І такий провал в кінці... Боляче було усім - і гравцям, і тренерам, і уболівальникам. Як так могло статися? Адже команда постійно демонструвала видовищний, атакуючий футбол... Отже проблеми полягали не в атаці, а в лініях захисту та півзахисту. І дійсно, враховуючи кадрові зміни, котрі там відбувалися, варто схилитися саме до цієї думки. Як зазначалося, перед початком сезону двоє ключових оборонців Дмитерко та Ліщук були змушені завершити кар'єру. А після шостого туру "Волинь" втратила свого найдосвідченішого захисника Василя Бубала, котрий потрапив у страшну автокатастрофу. Гравець ледве вижив, але змушений був попрощатися з футболом. Крім того, постійні травми переслідували півоборонців - після першого ж матчу на півсезону "вилетів" Мікоян, коли він повернувся то почергово на тривалий час вибували Ролінський і Байсарович. Тому бувало, що трійку півзахисників складали виключно брати-Школи: Євген, Іван та Віктор. І якщо гра досвідченого Євгена жодних нарікань не викликала, то молодшим Школам ще важко було діяти стабільно без належної підтримки більш досвідчених партнерів. Та незважаючи ні на що, виступ "Волині" у сезоні 1966 року заслуговує на позитивну оцінку, особливо якщо порівняти його з результатами попередніх років. Суперники стали поважати нашу команду, її гра знайшла високу оцінку не лише у власних уболівальників, але й у відомих футбольних фахівців. Щоправда, провал в останніх матчах призвів до того, що ще майже місяць після завершення чемпіонату футболісти так і не могли піти у відпустку - збори і засідання в обкомі партії, в спорторганізаціях, на зустрічі з уболівальниками, змушували тренерів і гравців ще й ще раз визнавати помилки і давати обіцянки в наступному сезоні грати краще і реабілітуватися за такий результат. Також необхідно відзначити ще один цікавий момент сезону-66. В тому році Федерація футболу України зібрала з кращих гравців класу "Б" збірну, котра у Маріуполі протистояла команді Японії (матч завершився внічию 1:1). До цієї збірної було запрошено і оборонця "Волині" Мирослава Григорука, що стало вагомим підтвердженням непоганого класу футболістів нашої команди.

Завершальним акордом сезону повинні були стати стикові матчі класу "Б" за 23-24 місця та перехідні матчі з чемпіоном області за право грати у тому ж класі "Б". У першому протистоянні суперником лучан мав стати черкаський "Колгоспник", але перший матч, котрий було заплановано у Луцьку на 13 листопада перенесли у зв'язку з візитом "Волині" до Польщі. А потім черкащани взагалі відмовилися від стикових матчів. Тому Федерація футболу присудила нашим землякам 23 місце без гри. З ковельським "Локомотивом" необхідно було грати 4 і 7 грудня. Вірогідно що обласні футбольні чиновники не врахували того факту, що грудень - це вже зима. Тому у зв'язку з складними погодними умовами від проведення перехідних матчів довелося відмовитися, а "Волинь" так і не зігравши жодного з чотирьох запланованих поєдинків, відбула на відпочинок до наступного року...