ПЕРСОНА

Олександр Ямола і Іван Леньо. Гурт «Гайдамаки»

О.Я.: - Вітаємо Запоріжжя! Дуже раді після… ну нам так пояснили, що ми дуже помпезно і пафосно себе представили, що ми від’їхали концертний тур сім країн великої Європи західної і східної і тепер в самій східній европейскій країні - Україні, в самому центрі, в самому серці Української землі – в Запоріжжі. Дуже приємно, насправді. Ви знаєте – Запоріжжя, Хортиця – для нас це не пусті слова, насправді. Розпочинаючи прес-конференцію хочу сказати про гурт «Гайдамаки», про нашу головну зараз ідею – інтелектуально етно-систему, що значить інтелектуальний DJ, який грає записи етнічної музики і основна ідея нашого туру – це презентація нашого останнього альбому «Кобзар». Альбом «Кобзар» - є наслідком нашої праці останніх двох років, це поки що найновіше зафіксоване творіння наше і найдороще для нас і тому – це наша гордість, пропонуємо його слухати, відчувати, радіти з нами. Цей альбом видано окремими тиражами в Україні, Польщі і Німеччині. В даному випадку ми презентуємо український реліз, ось так він виглядає (показує компакт-диск). Чому «Кобзар»? Тому що в нашому розумінні «Кобзар» - це збірка дум, тобто дум в пісенній формі і думок також, і оповідей, які показують погляд наш на світ, що нас оточує, дають йому об’єктивну оцінку і визначають певний напрямок в розвитку Культури, з великої літери. На чому хочу зробити наголос на культурній складовій гурту «Гайдамаки» і всього того, що з нами відбувається і для чого ми працюємо. Тобто культура – це субстанція дуже глибока і широка і є шоу-бізнес, в якому існують подібні гурти, таки як «Гайдамаки», «Мандри», «Тартак» і задача є в тому щоби в тому вузькому вимірі який пропонує шоу-бізнес відтворити як найглибше та найбільше з культури, що є субстанцією невимірною і безмежною. Тобто в нашому часі задача не презентувати якісь форматні форми, а в формі близький, яку ви можете побачити по телебаченню або почути по радіо вмістити як найбільші субстанції з того, що іменується культурою. Тому і назва така виникла Інтелектуальна Етно-Система. Попередній виступ наш був в Дніпропетровську. На черзі Донецьк і Запоріжжя. Це наш погляд на Східну Україну, на Східну і Південну Україну, так звано «русифіковану Україну». Таку задачу ми перед собою попередньо не ставили. Ми розвивалися там де нас запрошували – це була Європа, Західна Україна і Київ. Але Україна єдина і це є і Схід і Захід і не дивлячись на це нам подолати цей стереотип і просуватися на Схід України є насправді дуже важко, ми хочемо це здійснити, щоб наша концертна географія охоплювала не тіки Захід України, а всю нашу країну. (06:00) Тому шо різниця між Сходом і Західом поки що є, але для того щоби Україна існувала гармонійно, цю різницю з часом вона зітреться і над тим насправді треба працювати. Треба показувати зразки найкращого, що є пов’язаним з українською традицією, українською культурою тут на Сході і на Півдні. Тому презентація нового альбому «Гайдамаки» «Кобзар» на Східній і Південній Україні, на сам перед в Запоріжжі. Вітаємо Запоріжжя. Пропоную почати прес-конференцію.

К.: - Скажіть будь ласка. В ці дні Ви будете на Запоріжжі, що Ви будете робити? Чи відвідаєте Хортицю? Що Ви там будете робити?
О.Я.: - Ми вже були на Хортиці. Нажаль ми не будемо в ці дні в Запоріжжі. Ми сьогодні ж їдемо в Київ і приїзджаємо 30-го березня.

К.: - Якщо Ви були на Хортиці, чи є у Вас якісь враження?
О.Я.: - Нічого доброго (посміхається). Там все зруйновано, Січі немає і натомість є якись ганделики. Якто кажуть: «Водка, селедка и чечётка». Немає культури, немає Бога, нажаль. І багато українських артистів працює саме над тим щоб відтворити цю культуру на тих землях, які с покон віку були носіями цієї культури.

К: - Ви зараз робите музику на вірши українських письменників?
О.Я.: - Ні. Ніколи не робили і не будемо робити. Кожен поет має свій вірш, свій погляд. І робити музику на вірші іншого поета – це мабудь належить до попси. А рок-музика….

К: - Належить до попси. Значить пісня «Мертви півні» - це попса.
О.Я.: - Ні. «Мертви півні» і Андрухович – це був споріднений мистецький проект, але на їх місті яби цього не робив. Но це їх справа. Ми також приятелюємо з Андруховичем і поважаємо творчість один одного взаємно. Але писати музику до віршів Андруховича нам це не пасує.

К.: - Тобто Ви точно знаєте, що ніколи в надальшому в житті Ви не будете працювати з віршами інших поетів?
О.Я.: - Ні, не знаємо. Раптом трапиться такий вірш, або такий поет. Ми беремо пісні народні і, наприклад, в останньому альбомі є пісня «Лелеки» на слова Павлички. Тому ми нічого так переконано не кажем, просто такої задачі ми перед собою не ставимо. Раптом трапиться такий поет, вірші якого западуть глибоко в душу і ми зробимо пісню на його слова.

К.: - Но зараз таких проектів ми не побачим?
О.Я.: - Може ми мало читаємо.

К.: - А до речі, що читаєте?
О.Я.: - Багато чого читаємо. Читали і читаємо. Хто що. Я зараз Карамазових в котрий раз перечитую.

К.: - Яким чином вам вдається працювати в такому ритмі? Як вдається сдержувати такий величезний тепм: 7 країн за 14 днів?
О.Я.: - Водій добрий (посміхається). Логістика.

К.: - Ще питання. 16 Березня Благодійний фонд влаштовував акцію на підтримку дітей, які хворі на рак. Ви прийняли у цьому участь. Можете прокоментувати.
І.Л.: - Ми прийняли участь не тільки в цій акції. Це мабудь третя, або четверта акція по рахунку. Ми з задоволенням приймаємо участь по мірі можливості, якщо ми є в Україні в таких акціях рахуємо ці акції дуже потрібними. Ще враховуючи те, що вони робляться дуже цікаво і нічого не бракує любий зірці прийняти участь в таких акціях і принести свій вагомий внесок в те, щоби наші діти українські не вмирали із-за того, що їм не хватає елементарного апарату, який би їм міг принести можливість переїхати з одного села до районного центру, то звичайно «Гайдамаки» роблять це з великим задоволенням. Таких акцій по Україні робиться багато і якщо вам вдасться якимось чином прорекламувати це, то скажіть, щоб усі «зірки» мали на увазі, що від нашого з вами ентузіазму, від сердечного розуміння того, що таке насправді життя залежить життя дуже багатьох дітей. Якщо нашій країні, тобто нашим можновладцям на це «насрати», то нам ні.
О.Я.: - І у вас в Запоріжжі також є таки люди, виселені з Чорнобиля, є також онкологічні проблеми серед дітей і ви можете таку саму ініціативу почати тут.

К.: - В цьому році відмічається 350 років гайдамацькому руху. Що ви будете робити для цієї дати? Який-небудь твір, або пісню посвятите?
О.Я.: - Все може бути. Ми продовжуємо гайдамацький рух, тобто тепер це гайдамачина в інформаційному просторі. А пам’ятники і ювілеї вони існують самі по собі. Вони не є просуванням вперед.
І.Л.: - Якщо буде організована акція і буде влаштований концерт, то звичайно гурт «Гайдамаки» приймуть в ньому участь. Поки ще ми нічого не чули про те, що буде щось робитись. Ми кожен день відмічаємо свято наших предків. Мит є реінкарнація тих хлопців, які в 780 році розпочали цю справу. І наш кожен день наближує той момент, коли кожен українець буде свято пам’ятати і поважати кожного з тих воїнів, які до сьогоднішнього дня своїм життям не дали цій країні взагалі загинути. Колись, коли «Гайдамаки» стануть легендами, я думаю що ми започаткуємо фонд який-небудь, який буде допомагати гуртам, які грають етнічну музику і зробимо все можливе для того щоб і мова і культура цієї держави не вмерла.

К.: - На пресс-конференции в Днепропетровске подимали вопрос по поводу записи вашого диска в Польше. Некачественность или дороговизна стала причиной вашого отказа сделать запись в студиях звукозаписей здесь в Украине. Неужели все так плохо?
О.Я.: - Ну насправді не все так погано, якщо існують гурти. Музика – є субстанція жива і якщо ви питаєте за побутові обставини або технічні, то не треба казати, що все так плохо, але не найкраще, якщо порівняти з музичною індустрією німецькою або польскою. Але насамперед існує творчість і це найважливіше. Скільки гуртів організовується і починає свій творчий шлях кожин день? Скільки гуртів народжується в Україні? Вот мені стало цікаво скільки молодих гуртів існує в Запоріжжі?
К.: - Більше двох сотен.
І.Л.: - Доречі, що стосується якості, то український менталітет більше схильний до кількості, ніж до якості. Тобто якщо говорити по студії українськи, то вони налаштовані таким еквіпментом, таким обладнанням, що вони можливо краще ніж на Заході. Ось. Але це є як раз така внутрішня риса накопичування чогось, ніж звертання уваги на якість чи на результат. Ми звернулися до тих, хто дбає про результат.
О.Я.: - Апарат можно купити за гроші, але майстерність за гроші не купиш. Це треба просто працювати. Можна на паганому апараті робити просто фантастичні записи. І це було вже доведено в багатьох бідних країнах світу, але чомусь не тут на Україні. Але це, вибачте, критика конструктивна. Будь ласка працюйте і будемо писатися тут, а не в Польщі.
І.Л.: - Тим більше, нам з цього приводу нічого не закинеш, тому що ми написали три альбоми і записали їх тут і надали можливість попрацювати всім відомим звукорежисерам України. І то що ви чуєте на «гайдамацьких» записах трьох альбомів, це результат роботи найкращих українських студій. Якщо ви почуєте різницю між четвертим альбомом і тими трьома, то нехай самі звукорежисери до себе задають питання: Чи є різниця, чи нема.

К.: - Скажіть, будь ласка, як на вашу думку відрізняються школа звукозапису в Україні від західної школи?
І.Л.: - Як таких взагалі шкіл не існує. Тобто кожна людина сама пізнає світ і сама пізнає структуру накопичення звуку через залізо, яке існує на студії. Тому, мабудь це існує. Тобто люба європейська людина вона їздить до адептів, наприклад в Лондон і там вчиться безпосередньо практично як це треба робити і має можливість практикувати. В Україні звичайно цієї практики немає і …
О.Я.: - … І навіть не хочуть їздити. І якщо є така можливість ми можемо влаштувати кожному звукорежисеру можливість поїхати десь повчитися… Але він не хоче
І.Л.: - Тобто становлення держави на такий капіталістичний розвиток він робить дуже багато негативного в головах людей. Тобто вони хочуть спочатку гроші, а потім роботу. Хоча варто б було навпаки це зрозуміти.
О.Я.: Це доречі не тільки в звукозапису, а взагалі існує. Поїдь кудись і повчися. Ні, нікуди не їде, а капіталізм давайте будувати тут.
І.Л.: - Ось тіки шо ми пили каву у вас. Вона коштує 22 гривні. В Америці кава коштує 1 доллар.
О.Я.: - В Італії коштує 1 Євро, в Іспанії коштує 1 Євро. Але то є краща кава ніж тут. Чому така різниця?
І.Л.: - Бо гроші потрібні. Але справа не в цьому.
О.Я.: - І ви спитайте власника цієї кав’ярні: чи був він в Іспанії, або в Італії? Чи пробував він там каву? Він скаже: ні не був, не пробував, але це ж у мене класна кава…
І.Л.: - Зараз чули, що Італія підняла шум, тому що десь там в опитуваннях іхня кава програє. Вони ж рахуюсь свою каву таким дійсним брендом, а тут щось там програють. Так вони там за голови хватанулися, і там майже не вся Італія кидає гроші на те, щоб підняти імідж того, що кава в ним все ж таки сама гарна. І це правда, ми були в Італії і перше що зробили, це випили їхньої кави … і запам’яталось.

(постійно доповнюється. чекайте далі)

26.03.2008