 |
Родове Вогнище | |
|
|
|
|
Перунів день на Хортиці
Спекотними липневими днями, коли над землею буйний вітер ганяє масивні хмари, час від часу похмуре небо осяює блискавиця і грізний грім розриває тишу. „Перун б’є”, – кажуть люди. Громовержець Перун один із найшановніших серед слов’янських Богів. Не даремно в пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: „Поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вус – золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Симаргла, і Макош...”.
Перун вважався Богом військової звитяги, охоронцем Прави, Законів Бога. Ми русичі славимо Праву, від того й наша віра зветься Православною. Бог „прі і боріння” стоїть на стику Яви (життя) і Нави (смерті) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму) і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: „А обополи Білобог і Чорнобог перуняться – і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому” („Велесова Книга”). Також своєрідна битва відбувається між чоловіком (Дажбогом) і жінкою (Макошею), які творять нове життя. Ось чому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками. Перун опікується воїнами, які в своїх молитвах просили його про поміч у битві над ворогами. Воїн, що загинув на полі бою, відправлявся до життя вічного, до полку Перунового, який допомагає русичам у битві. Перун є сином Сварога і суперником Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатирь-камінь, а після Різдва, просякнутий Дажбогом, починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні українці-русичі покривають себе Стрілою Перуновою для захисту від нечисті і кривди. Перун є великий захисник і суворий суддя. Передки, ідучи обороняти Рідну Землю і Віру свою, клялись перед Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни. Перун не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Неодноразово згадує його і „Велесова Книга” у цьому прояві: „Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно вперед по стежці веде, тому що єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть”.
Незважаючи на могутність давньої віри Русі, князь Володимир приймає віру від греків. На думку дослідників, князя могло подвигнути на це зміна вічового правління на суто феодальні відносини. Якщо греки не змогли наших предків подолати фізично, вони це зробили духовно. Віра слов’янська була своєрідним захистом сутності народу. Коли Володимир прибув з Корсуня, після прийняття чужої віри, повелів він поскидати образи Богів – одних порубати, а інших попалити. Образу Перуна, була призначена особлива кара: „Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, а дванадцятьох мужів приставити бити [його] палицями”. Коли волокли Бога по ручаю до Дніпра, люди оплакували його. „І проволікши його вкинули в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: „Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його.” І вони вчинили звелене. Коли пускали [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.” Так описує „Повість временних літ” події гоніння предківської віри. І досі біля острова Таволжаного знаходиться острів Перун поглинутий водами Дніпровського водосховища, а проти нього є невелике селище Перун Вільнянського району. Напевне колись у давні часи тут було святилище, присвячене цього могутньому Богу Русі. Це місце, підсилене виходом граніту, має потужну енергетику, і люди запримітили, що саме там найчастіше „б’є Перун”. Та предківська віра нікуди не зникла, вона живе в душі народу. Настав час духовного відродження могутньої віри слов’ян. Над стародавнім хортицьким святилищем-обсерваторією насувається ніч. Стежками сходяться люди, щоб відзначити свято Перуна на цьому священному місці, де наші предки ще 4 тисячі років тому ушановували рідних Богів. Серед дерев ледь пробивається проміння сонця. А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу Сонця, аби управити його човен золотий до ночі, аби віз із волами сумирними провезти по степу синьому. Там бо ляже сонце спати в ніч. Проголошує жрець, словами „Велесової книги”, складеної волхвами Русі. Люди з’єднують свою силу у хороводі навколо святилища, підсилюючи його духовну силу, утворюючи живе коло вздовж кам’яного кільця. Саме в такий спосіб проходить єднання з Рідними Богами і Предками. І ось всі завмирають. Над Хортицею чути маршову пісню, це зі смолоскипами в руках йдуть козаки Характерного козацтва та школи бойових мистецтв „Спас”. “Бий, бий, бий, Перуне!..” – розноситься по легендарному острову, який споконвіку був святинею наших предків. Урочисті молитви волхва Світовита Пашника та жерців Миросвіта Бондарчука і Мирослава Зуєнко відкрили святковий вечір. Во славу Перунову молоді козаки підпалюють священне вогнище, на яке кладеться звичаєва жертва. Час від часу лунають хорові співи під керівництвом Світлани Ємець. Волхв закликав, звертаючись до молодих хлопців у колі: “Станьте, як леви один за одного, і тримайтесь князів своїх, і Перун буде коло вас, і перемоги дасть вам над ворогами отцівської землі нашої! Слава Перуну!” Козаки присяглися клятвою на вірність Рідній Землі і Роду Нашого та пройшли віншування. Могутній Дуб вважався деревом Перуна, тому їм зодягли вінки з дубового листя, які перед святом сплели дівчата, а жриця Мирослава промовила над ними замовляння: Гей, Дубе, Дубе, наш Діду любий, Ходи в господу до нашого Роду. На наших мужів дай свої сили, Щоб злії духи їх не косили. На наших мужів дай свої м’язи, Щоб злії духи не рвали в’язи. На наших мужів дай свої моці, Щоб були з Перуном на кожному кроці! Освячені джерельною водою, козаки школи бойового мистецтва „Спас” під керівництвом Костянтина Рижева провели розваги і показали свою бойову майстерність. Саме на такому святі молодий воїн отримує духовну силу, яка допоможе йому у тяжкому герці, він стає незламним духом. Онуки Дажбожі, на чолі з волхвами, закінчили святкування, за давнім звичаєм, тризною-братчиною. Вшановували воїнів, котрі склали голови за нашу землю: Бога Перуна-громовержця, Бога прі і боріння прославимо Що живих явищ кола не перестає крутити в Яві. Це він нас веде стезею правою до брані лютої. І до Тризни великої о всіх полеглих, які йдуть у життя вічне до полку Перунового. Рідні свята повертаються до нашого народу. Маючи рідну духовність, ідучи шляхом праведним, ми відродимо могутність нашої держави. Головна · Віровідання · Обрядодіяння · Волхвування · Святилища · Образи · Пісні · Світогляд · Дослідження · Літопис · Світлини · Форум · Слов'янська спільність · Посилання · Наші банери · Контакти |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
2003-2007. Родове Вогнище Рідної Православної Віри | |