Святиня Національна і всенародна

До річниці перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

22 травня День перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Думаю про Чернечу гору – про Канівську верховину нашого українського духу і непокори. Зримо уявляю її, і не лише сьогодні, у розквітло щедрому, запахущому травні, а щоразу, коли беру до рук невмирущу книгу народу – "КОБЗАРЯ".

Кілька разів мені пощастило відвідати наш славнозвісний Канів, а відтак і нашу всенародну святиню. Вперше випала така нагода, коли ще навчався в школі, а потім у студентські роки.

Відтоді Чернеча гора для мене – то реальний символ життєвої і мистецької високості української душі народу-творця, народу-зодчого, народу-хлібодара, сіятеля і садівничого. Отже, Чернеча гора – воістину Парфенон України, її національна гордість і слава.

Тож цілком закономірно, що сюди, як на причастя, птахами летять мої думки і жадання, сюди, як на сповідь, кличуть і ведуть усі стежки мого життя і долі. Там, на Чернечій, знову і знову запитуєш себе: "Що зроблено, сподіяно, звершено? Чи не змарновано дорогоцінних днів, тижнів, а то й місяців?"

Адже саме там, як ніде в інших місцях та регіонах України, запитує про це своїм суворим і водночас уважним батьківським поглядом проникливий і мужній Тарас Шевченко. І ми, люди ХХІ віку, сини і дочки свого народу, розуміємо, що це пророчий голос поета, оборонця людської гідності і суверенності.

Ми пам'ятаємо, що там, над сивим Дніпром-Славутичем, великий поет неоднораз роздумував над своїм життєвим призначенням, над стражденною долею людини. І завжди його мовби супроводжувала невідступна та болюча думка:

Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі...

Бентежне відчуття причетності до слова Кобзаря, до розмаїття його творчості особливо гостро і проникливо нуртують у наших серцях саме цієї травневої пори, коли Україна щороку відзначає своє багатоголосе Шевченківське свято. Коли і Дніпро, наш давній Борисфен, як завжди красується розповними та сивими хвилями. Тож він, Дніпро-Славутич і нині через роки і відстані знову і знову промовляє до світу рядками Кобзаревого "Заповіту":

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Така вона, зболена стихія народності, в поезії, у прозі Т. Шевченка. Тому народ і сьогодні в шанобі схиляється перед священним іменем Кобзаря. Так було завжди. І я всією душею вірю, що так буде і в прийдешніх літах.

Не можу не процитувати бодай кілька рядків з листа художника і приятеля поета Григорія Честахівського до свого друга:

"Про Тараса знає вся кріпацька Україна, що він був її батьком-заступником, що він спочив коло Канева. Приходять люди із слобід вклонитися його могилі. Я часто застаю коло могили простих слобожан; стоять, поскидавши шапки, спершись на ціпки, з клуночками за плечима, і дивляться на могилу так, що я ще ні разу на віку не бачив такого щирого, тихого, зласкавленого погляду людського, ніби в цій могилі закопалася остання надія на їх луччу долю".

Шевченківської правди, його мужнього та громохкого голосу нам бракує і нині. А вони ж мають бути поміж нами, в людських серцях і душах, як чисте повітря, як джерельна вода, як хліб насущний. Історія Тарасової гори, як і книги про життя і творчість поета, повинні стати духовною потребою наших сучасників, особливо молоді.

Доречно тут буде згадати враження Голови Правління Промінвестбанку, заслуженого діяча мистецтв України, поета Володимира Матвієнка:

"З неприхованим душевним трепетом піднімався разом з усіма на Тарасову гору. Сьогодні відбулося воістину грандіозне свято. Тут, на священній горі, особливо відчуваєш магію якоїсь неземної, космічної сили, що наснажує серце і душу. Та сила – від джерельного Шевченкового слова, від глибокої філософії його поезій. Ми всі – учні Кобзаря, тож постійно маємо вчитися у свого духовного пастиря добру і любові до України, робити все, щоб вона стала квітучою, справді демократичною державою".

Певен, що сьогодні для кожного свідомого українця Чернеча гора – наша національна і всенародна святиня – постає у трьох вимірах, а саме: в минулому, сучасному та майбутньому. Та найголовніше, напевне, що все це своєю поетичною і філософською пророчістю поєднує національний геній України хоч би отими глибинними рядками, які у нашому серці, в пам'яті вкарбовані з найменших років і на все життя.

Повторімо ж їх разом:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

Ярослав СИНГАЇВСЬКИЙ