«Катинь» – це однин із найтрагічніших сюжетів у всій світовій історії. Йдеться не лише про статистику. Були катастрофи, які забирали життя не те що сотень тисяч, а навіть мільйонів. Анджей Вайда порушив це мовчання, і правильно зробив.

Останній фільм Анджея Вайди «Катинь» - це одне із найсильніших моїх кінематографічних вражень за останні декілька років. Йдеться не лише про видатного польського кінорежисера, а, перш за все, про те, що впродовж десятиріч, по суті, майже півстоліття, ця тема була абсолютно заборонена. Незважаючи на те, що у польській свідомості не було іншого настільки поширеного сюжету, як трагедія в Катині.

Обставини склалися таким чином, що вся Польща впродовж усього цього часу знала про цю саму катастрофу і водночас, внаслідок певних обставин, мовчала. З іншого боку, ми маємо радянське мовчання, яке почалося в 1941 році, коли звільнений з табору генерал Андерс запитав, що, власне, трапилося з моїми колегами-офіцерами, на що йому Сталін нібито відповів: «Ми тут дещо помилилися». А за цим - безпросвітна тиша.

Потім, у 1943 році, німці підняли крик на всю тогочасну так звану «нову Європу» про ті самі вбивства, а вже у 1944 році радянський уряд зробив все для того, щоб повідомити світ, що у цьому винні саме німці.

Тепер ми розуміємо, що «Катинь» - це однин із найтрагічніших сюжетів у всій світовій історії. Йдеться не лише про статистику. Були катастрофи, які забирали життя не те що сотень тисяч, а навіть мільйонів. З часом цей сюжет ставав не лише для польського суспільства важкою пробою, важким тестом на реальне ставлення до історичної реальності. Анджей Вайда порушив це мовчання, і правильно зробив. І тут насправді не йдеться про те, що його батько загинув у цих репресіях, але не в Катині, а під Харковом.

Починаючи з фільму «Канал», від 1956 року Вайда говорить про найбільш болючі точки польської історії. «Катинь» зроблена дуже переконливо. Всі жахіття війни і репресій не акцентовані, але дуже точно показано шлях до самої трагедії. В цьому контексті варто пам'ятати, що коли щось важке трапиться в історії, то в жодному разі не можна це замовчати, тому що рано чи пізно це вийде на поверхню в якихось перетворених, спотворених і безконечно драматичних формах. І це буде заважати жити людині і людству, буде заважати самій історії. Тому це, без сумніву, треба було зробити.

Все це якимось чином збіглося з тим, що перший раз післярадянський український уряд на повну силу сказав про те, що трапилось у 1932-33 роках. І ми бачимо, як частина масової свідомості, частина функціонерів, наші шановні і малошановні сусіди опираються цій самій правді. Але незважаючи ні на що, цю правду належить казати.

І тут треба йти в напрямі польської моделі.

На превеликий жаль, у нас не має своєї кінострічки під назвою «1932-33-й». Тобто є добрий середній фільм Янчука «Голод», є якісь документальні стрічки, але поки що ми не маємо фільму, який страшно і конкретно покаже те, що тоді трапилося, і вслід за тим покаже, як це конкретно резонувало в масовій свідомості, функціонерській свідомості і т.д. Коли у нас з'явиться фільм такого типу, оце буде великий плюс.

І, нарешті, ще одне. Українець Сергій Гармаш, доволі відомий тепер московський актор, зіграв радянського офіцера, який намагається порятувати польську жіночку разом з її дитям після того, як їхнього чоловіка і батька стратили в Катині. Дуже добра і дуже переконлива роль актора, який взагалі починав тут, в Україні.

Мушу також вам сказати, що на прем'єрі цього фільму у Києві я був свідком одного «інциденту». Помічник нашого шановного Президента приніс йому не той текст, з яким він мав виступати. Ющенко в режимі імпровізації десь хвилин 10 говорив про фільм Вайди, і говорив дуже добре. Це великий плюс Президенту. Плюсом також є також те, що пан Вайда отримав з рук Президента орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня.

І на завершення ще маю сказати про польське кіно...

Для нас польське кіно, починаючи з 50-х років, було прикладом того, що попри всі труднощі - цензурні, світоглядні - належить говорити правду про свою історію. Вайда почав у 1956 році говорити цю правду. На жаль, ні в Росії, ні в Україні, ні на Заході поки що немає такого кінематографу.

Вадим Скуратівський  для ZAXID.NET

Iм'я*
Вiдгук*
Код*