Його враження від подій в Україні, котрі викликав Указ Президента стосовно дострокового припинення повноважень Верховної Ради, мене анітрохи не подивували, як і не дивують деякі засоби масової інформації РФ... Тим паче, в Україні, і це наше досягнення – зовсім інша політична культура, і росіянам важко уявити, що Президент, Прем'єр, Голова Держдуми та опозиція ведуть публічну гостру дискусію. Та й стрілянина по російському парламенту – 1993 рік, ще у всіх на пам'яті. А ось нещодавнє – побиття спецназом учасників "маршу не згодних"...
Що таке громадянська війна? Це – збройний конфлікт між громадянами однієї держави. В історії людства такі війни описані в багатьох томах, і як правило вони не вирішують проблем тих, хто стояв під кулями на барикадах, або гибів у окопах.
Чи є в українському суспільстві конфлікт, що може привести до громадянської війни? По-перше: безпроблемних суспільств взагалі немає, і способи розв'язання їх і відрізняє цивілізованих громадян від не зовсім таких. По-друге: проблеми в Україні є, але ж не настільки, щоб – війна єдиний вихід. Зрозуміло – є "діячі", що були б дуже раді саме такому розвиткові подій. Шкода, що вони забули золоте правило: не бажай іншому такого, якого собі не хочеш...
Деякі російські ЗМІ постійно і наполегливо нав'язують думку, що Схід і Захід України – два різні світи, дві відмінні ментальності, мають різний історичний шлях і т. п., і тому розпад України неминучий. Але ж якщо йти за їхньою логікою, то майбутнє Російської Федерації навіть уявити важко... Казань не забула Івана ІІІ, і Кавказ усе пам'ятає...
Нинішні події в Україні нічим особливим не відрізняється від багатьох подібних в інших країнах і окреслюються простіше простого: хто за кого? А запитайте, наприклад, в українців: чи ви готові віддати своє життя, або щоб діти ваші загинули на барикадах громадянської війни за президентство, чи прем'єрство вашого улюбленого політика. Можна не сумніватися, що узагальнена відповідь звучатиме приблизно так: "А не пішов би ти..."
Нам наполегливо нав'язується думка, що приєднання до НАТО, чи – ні, дві державні мови і таке інше – це також є складовими українського конфлікту. Але це не конфлікт – це дискусія, і ми обов'язково знайдемо рівнодіючий вектор, що задовольнить усіх. Знову ж таки – запитайте прихильників НАТО або його антипатиків: чи готові вони кров пролити за те чи інше? Серед психічно нормальних людей згодних не буде.
Конфлікт в Україні – це конфлікт не громадянський, а політичних еліт, котрі міцно спаяні з великим капіталом. І те, що в цей процес вони втягують громадян, свідчить про їхню низьку політичну культуру. (Казали мої бабуся, що розумні люди і сваряться по-розумному, принаймні, сміття з хати не виносять на всезагальний огляд). А ще – це їхнє безсилля. Бо якщо замість вагомих аргументів політик починає демонструвати м'язи у вигляді так званої підтримки народу, то питання потрібно ставити так: а чи за свою справу він узявся?
Але, попри всі проблеми і великі труднощі, у нас все гаразд – воювати українці не будуть.
Молода українська демократія благополучно проходить навчання і успішно складає екзамен з основного предмету: розв'язання конфліктних ситуацій поза межами збройного протистояння.
Олекса Косар