A A A
Размер шрифта: “Свято щодня” — таким залишився у моїй пам’яті Зальцбург. Невелике австрійське місто в Альпах. Батьківщина Моцарта, храм класичної музики (у січні — “Тиждень Моцарта”, влітку — фестиваль оперного мистецтва).

Місто людей у монаршому одязі, чого я особисто не зауважила, і церков — таким є Зальцбург в Інтернеті, путівниках і захоплюючих розповідях турагентів. Для мене ж він став... містом Різдва.

“Пара ротом йшла”

Коли ми з друзями прямували до Зальцбурга, було спекотно, тож теплий одяг не перевантажував валіз. Проте, опинившись в Альпах, ми про це щиро пожалкували. Вийшовши з автобуса в легких спідничках і футболках, побачили, точніше відчули, шалений холод, як кажуть у народі, “пара ротом йшла”. Всі інші люди — вдягнені у куртки, черевики й навіть шапки. Хоч до зими було ще ого як далеко.

Справді, незвично холодно, — посміхнувся нам водій і порадив переодягтися.

Майже посеред літа довелося натягати на себе якнайбільше теплих речей і намагатися не цокотіти зубами. Протягом усього дня альпійський дощ то ледь припинявся, то накрапав знову. Та настрою це не псувало. Перейшовши красивим давнім мостом річку Фальцах, ми зупинились, наче зачаровані. На сірому тлі мороку стояли яскраві будинки. Втім, задньої стіни вони, здавалося, не мали. Там одразу височіла скеля. Вона, мабуть, і була тією стіною, до якої дочепили три інші. Так, мабуть, ще здавна економили місцеві.

Навіть там — Теребовля і Золочів

Місто і справді невелике. За кількістю населення майже удвічі менше від Тернополя. За кілька годин його можна обійти вздовж і впоперек. Але лише у тому випадку, якщо не заходити до музеїв, храмів, крамничок, садів, парків і в фортецю Хоензальцбург.

До останньої можна дістатись фунікулером або ж довгою гірською дорогою. Її ми й обрали. І хоч цей шлях був, звісно, важчим і довшим, та, повірте, не менш захоплюючим.

Попри дорогу стоять торговці сувенірами і смачними рогаликами. За 2–3 євро можна поласувати зальцбурзькими кренделиками, вкритими сиром, шоколадом, сезамом чи патокою. А також зробити незвичне фото на згадку. Туристи переодягаються в одяг будь-якої епохи і роблять світлини у чорно-білому ретро-стилі. Зліва — 20-40 роки XX століття, справа — лицарська доба, довгі ряди фотографів і ще більші армії туристів усіх кольорів шкіри.

Оце так-так. Ми наче вдома опинились, — вигукнула тернополянка Вікторія, побачивши всередині фортеці карту колишньої Австро-Угорської Імперії. — Дивіться, тут і Злочув (Золочів), і Трембовля (Теребовля).

І дійсно, на східному краю колишньої імперії красувалися великі літери із назвами таких знайомих й близьких міст.

Літо, шопки, санта-клауси

Аби знайомство з містом не було хаотичним, ми вирушили до центральної площі. Взяли в “Інформації” карту Зальцбурга, зробили класичні фото біля пам’ятника Моцарта і вирушили на пошуки його будинку-музею. Холод, мряка, радісні усмішки перехожих, заклики торговців, маленькі вулички з оригінальними двориками, часто музика — все це навіює думки про зимові свята, серед яких моє улюблене Різдво.

Пройшовши вуличкою Гштетенгассе, однією з найкрасивіших, помилувавшись знаками гільдій, які висять майже на кожному будинку і нагадують про Середньовіччя, дух Різдва майже охопив мене. Важко навіть уявити, яким був мій подив і вигук захоплення, коли випадково ступивши в одну з тисячі зальцбурзьких крамниць, я опинилася в самому центрі різдвяної казки.

Надворі літо, а там всередині ялинки, сніг, хоч і штучний, прикраси, омела, шопки, санта-клауси, які співають, грають і танцюють. Виявляється, у Зальцбургу, єдиному, мабуть, місті в Європі, є універмаг різдвяної атрибутики, який працює увесь рік.

Та де ж бути такій чарівній крамниці, як не тут, — подумала я. — Адже неподалік від Зальцбурга, у храмі Марії Плайн, була написана колядка “Свята ніч”.

У тій різдвяно-літній ейфорії ми ще прогулялися парком, зайшли в кілька місцевих храмів, трохи змокли під проливним дощем, накупляли сувенірів, поласували традиційними австрійськими цукерками “Куглі Моцартами” і усміхнулись. Адже були в Зальцбургу — місті свята і радості.

Ірина СТАСИШИН