Щоби тим авторам, про яких йдеться, легше було зрозуміти мою позицію, наводжу маленький приклад із власної недавньої історії.
На початку була УП...:-)
ФУП непогано знають майже всі тутешні, але моя історія не про нього – мене він швидко втомлював, і я відмовилась. Але потім з'явилися комент-сторінки до статей, що невдовзі стали нагадувати такий самий форум. І там дещо прижилися між собою, як і ми тут, певні особистості, яким кортіло щось сказати суспільству або окремим людям. От лише творити доводилося у жанрі мініатюри. Але вибрані примудрялися й у ньому бути на висоті. Все як скрізь – були завсідники, були випадкові перехожі, були такі, що з'являлися час від часу. Були популярні ніки, були – не дуже, були прихильники різних політичних поглядів і нічиї прихильники, були розумні й дурні, шляхетні й брутальні і далі за списком чеснот. Одні ніки товаришували з іншими проти третіх, інші охоче спілкувалися один із одним через щиру прихильність, дехто зрештою обмінювався особистими контактами – отже, все як скрізь, знов-таки. І зараз там, гадаю, майже те ж саме відбувається, проте не знаю – не ходжу.
Була там і я серед інших – майже із самого початку існування сторінок і приблизно до середини 2006-го (але в кінці вже набагато рідше). Висловлювала свої погляди – ті ж самі, що й зараз, багато жартувала, дехто мене підтримував, дехто конче не сприймав. Протягом певного часу в мене з'явилися там приятелі як із боку умовних однодумців, так і, як не дивно, із табору однозначних опонентів. За нік мені слугувало власне прізвище, як і зазвичай. Сама вже втомилася від усіх цих подробиць, але треба трохи увійти в ситуацію, аби правильно її сприйняти.
Яка публіка буває і яка атмосфера панує на таких ресурсах, всі чудово уявляють. Дехто на кожне нормативне слово приліпить три ненормативних, та ще й із безліччю орфографічних помилок. Дехто пропагує фашистські погляди, дехто цілий день сидить і займається брутальним цькуванням всіх без розбору носіїв "не наших" поглядів. Можу всіх запевнити – я поводилася дещо інакше: воліла опонувати шляхом наведення аргументів, відвертих ворогів бити зброєю сміху. Але саме мене чомусь незлюбили модератори УП – забанили як злісного поширювача шкідливих думок. Ні, не лише мене одну, звісно, чимало таких було. Але. Здебільшого НЕ ТИХ забанили, хто брудно лаявся, кидався на всіх опонентів з умовною битою, вживав інших малоплюралістичних прийомів, відверто провокував або вкидав у ефір ксенофобні істерики. Вся ця публіка продовжувала непогано почуватися на сайті. А от мене отлучили на повну, де тільки змогли: на тодішній своїй роботі я більше не мала доступу до коментування, навіть перереєструвавшись на інший нік, зі своїм ніком не могла входити також через Укртелеком і, думаю, це не весь іще список. Лише із домашнім моїм Інетом (через модем та звичайних провайдерів) вони, мабуть, нічого не придумали. Заради справедливості скажу, що згодом сама ж редакція УП надіслала мені люб'язне запрошення публікуватися тут, на НП, і не одне. А то б я і не знала. Але не це найцікавіше.
Коли тамтешній бомонд дізнався про такі дії модераторів, я отримала не лише моральну підтримку, але й декілька пропозицій слугувати мені за кур'єрів – причому не лише з боку приятелів, а й з боку запеклих супротивників! Ви розумієте, про що власне йшлося? Що людина згодна була, давлячись від огиди, публікувати під своїм ніком мої "крамольні" думки (підписані мною, звісно), і все це в і'мя свободи медіа-простору! Кляті думки, що від них ту людину просто нудило! Так, було їх насправді усього особи 2-3, але ж вони були! Таке собі віртуальне втілення геніального вольтерівського "Я ненавиджу Ваші погляди, але віддам життя за те, аби Ви мали змогу їх вільно висловлювати". І хоча я, звісно, не стала ні від кого вимагати такої безпрецедентної жертовності, а в разі необхідності користувалася доброю ласкою однієї хорошої внутрішньосайтової приятельки, що з нею і дотепер листуємося, але осад (в тому разі – аж надто приємний) лишився, і неабиякий. Мене це дійсно зачепило. І з тієї пори я завжди і всюди ще більше виступаю за толерантність. Толерантність попри все і над усе! Толерантність – ще войовничіше, ніж зазвичай. Саме так – войовнича толерантність. Парадокс. Яким може бути практичне наповнення цієї нереальної форми – сама не маю поки що жодного уявлення. Може, допоможете знайти? Воно справа непроста.
Адже на практиці толерантна позиція завжди у програші – вона ж надуразлива. Ви визнаєте всі права супротивника, що він не визнає Вашого права на існування. Ви використовуєте лише дозволені засоби, він – будь-які. Ваші спільноти немонолітні через різномаїття думок однодумців (саме так!), а авторитарні спільноти Ваших недоброзичливців тверді, як криця. Оце вам лабіринт, в якому тупиків у сотні разів більше, аніж реальних шляхів.
Проте я волію їх все ж таки пошукати.
А якщо заблукаю та не повернуся – прошу вважати мене антикомуністом.