Премія імені Шевченка - національна і народна

Цього тижня стали відомі імена лауреатів Національної премії ім.Т.Шевченка. Їх список виявився досить солідним - замість звичних п'яти позицій - дев'ять. І лише тому, що на фінальному засіданні Комітету з Шевченківських премій голоси за десятого кандидата розділилися рівно навпіл. На хвилі народного піднесення народний же Президент відповів згодою на ініціативу Комітету труснути державною калиткою на користь творчої інтелігенції і подвоїти нинішнього року кількість премій. Адже рік майже ювілейний - 190 років від дня народження Шевченка. Щоправда, це було торік - але за нього премії й присуджували (формально, у кожному разі). Цікаво, скільки премій присудять ще через дев'ять років, і чи витримає бюджет таку навалу лауреатів? Залишається сподіватися на економічне диво й на те, що піднесення не спаде.

А наразі ми радіємо за переможців минулого року. Тут, як завжди, лідирують майстри пера - поет М.Воробйов (збірка "Слуга півонії"), письменниця М.Матіос (роман "Солодка Даруся"), літературознавець М.Коцюбинська (двотомник "Мої обрії"), М.Слабошпицький (роман-біографія "Поет з пекла") та філософ і культуролог С.Кримський (книжки "Философия как путь человечности и надежды" та "Запити філософських смислів"). У галузі музики лауреатами стали В.Камінський (Концерт №2 "Рождественский", симфонія-кантата "Україна. Хресна дорога", ораторії "Іду. Накликую. Взиваю..." та "Акафіст до Пресвятої Богородиці") і Ю.Ланюк ("Палімпсести" і "Музика з книги стайнених просторів та Елегія до птаха Сяйва"). У галузі образотворчого мистецтва лідирував В.Микита (серія "Рідний край"). І трохи осторонь стоїть останній (точніше - перший) у списку лауреатів - колектив авторів скульптурного комплексу "Відродження" у Сімферополі.

Осторонь, по-перше, тому, що нечасто відзначають цією премією монументальні роботи. Можливо, у зв'язку з тим, що основний центр монументобудування - наша славна столиця, а київські монументи, м'яко кажучи, не вражають. По-друге, це той рідкісний випадок, коли Шевченківський комітет згадує про те, що Україна - країна багатонаціональна, отже, не лише етнічно українське мистецтво може претендувати на вищу нагороду. Втім, у випадку з кримським лауреатом совість членів комітету все-таки чиста - адже цей монументальний комплекс, згідно з авторською концепцією, являє собою "вдячність українському народу". А вміння бути вдячними - риса рідкісна, її треба цінувати.

Ще одна прикметна риса кримського лауреата - його незаперечний демократизм. Що не кажи, а Шевченківська премія, яка кілька років тому вирвалася з лап відвертого офіціозу, гордо усамітнилась у вежі зі слонової кістки - імена її лауреатів найчастіше широко відомі в дуже вузьких колах. Це, зрозуміло, не закид комітетові, справа якого - відбирати вищі професійні досягнення в галузі культури, незалежно від рівня їхньої популярності. Це сумна констатація тієї дистанції, яка відокремлює ці кращі досягнення від тих, кому вони мали б належати, - від нас із вами.

І то сказати, чому б не попросити народного Президента ще раз відкрити народну ж калитку на користь, не вважайте за тавтологію, народу й виділити кошти не лише ще на п'ять премій, а й на найширшу популяризацію хоча б тих "вищих досягнень", які можуть знайти відгук у відносно масового споживача. Адже для сприйняття хорошої музики, літератури, есеїстики не потрібно бути обов'язково професійним філософом чи членом якоїсь літературно-художньої тусівки - ви тільки поясніть популярно, що й чому потрібно читати, дивитися і слухати. Державна премія - це чудово, та хіба лише нею можна виміряти успіх творця?

Нинішнього року навіть не згадали про питання, яким переймалася творча тусівка два-три останніх роки "епохи Кучми", - "брати чи не брати". Нова влада ще не встигла стати "цією владою", тому можна потішитися бодай частковою "народністю" цієї премії. Зрештою, це гроші платників податків, а що ж до імені поета, то воно належить кожному, хто спроможеться зняти з полиці запилюжений томик. А повна і справжня "народність" премії може виразитися хіба що в найширшому інтересі публіки до творчості лауреатів. Ми щиро їм цього бажаємо. Інакше за що ми віддаємо свої грошики?