This version of the page http://kut.org.ua/books_a0116.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-04-22. The original page over time could change.
Роздобудько Ірен. Останній діамант міледі (інтерв'ю). Автор: Олена Каганець / kut.org.ua, інтернет-часопис про культуру






архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

УЛЬЯНЕНКО ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка - "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом "Сталінка", завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.
докладніше тут

ОСТАННЯ НАДІЯ САМОСТРАЧЕНОЇ

Основна частина "Щоденника страченої" дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Проте - героїня-оповідачка не тільки читає свою історію, а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею, а рефлексія - це шлях до усвідомлення того, чим є власна особистість та її буття. У Марії Матіос і сама пристрасть, і її рефлексія, і рефлексуюча особистість - категорії в значній мірі соціальні.
докладніше тут

ВЕЧІРКА, ПОДАРУНКИ, ТОРТИК І... "СУМНО"

19 жовтня 2006 року в мистецькому кнайп-клубі "Купідон" інтернет-портал "Сумно", присвячений українській культурі та мистецтву, відсвяткував свій перший день народження.
докладніше тут

СЛАВКА UNLIMITED

Письменниця Галина Ткачук у книзі "Славка" несподівано виявила цілий незвіданий літераторами-скарбошукачами край, в який можна потрапити без шкоди здоров'ю та психіці. Як виявилося, проглядаючи світ очима семи-десятирічної дитини, можна побачити в ньому такі чарівні речі, яскраві образи й гротескні поєднання, які доросла не зможе ні витворити, ні побачити "під кайфом", як би не старалася.
докладніше тут

ПОГЛЯД НА СВІТ ІЗ ЮНОСТІ

Книжка Петра Яценка "Повернення придурків" та роман Галини Пагутяк "Королівство" дуже схожі. Обидва твори являють, так би мовити, дитячий - тобто простий, наївний і водночас ґротескно-іронічний погляд на суспільне життя-буття.
докладніше тут

"ХУЛІГАН" І "КАПІТАЛІСТ"

11 та 12 жовтня в київському кнайп-клубі "Купідон" пройшли вечори-презентації нових книжок - "Хулігани" та "Капітал" двох відомих і водночас контраверсійних українських письменників - Юрія Покальчука та Сергія Жадана.
докладніше тут

РЕКЛЯМА САМОГО СЕБЕ

Вийшла нова книжка "повного неґативатора" від постмодерної укрсучліт ІБТ (Ігора Бондаря-Терещенко) - "Автогеографія".

Найрозповсюдженішою ж думкою про ІБТ залишається міф про відсутність у нього будь-якої толерантності по відношенню до текстів, які він розглядає, і брак такту по відношенню до їхніх авторів. Критика критикують за те, що він когось критикує. Це за ситуації, коли ІБТ майже сам тягне вітчизняне літературознавство геть від звичного міфологізаторства його функцій. Та будемо чесні: передражнювання, панібратство, зверхність - прикмети його письма.
докладніше тут

"І НА ТІМ РУШНИЧКОВІ..."

5 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" пройшла презентація нових книжок Тані Малярчук "Як я стала святою" і Олега Криштопи "Кохання, секс і смерть - гарантовані". Головна інтрига вечора полягала, втім, у представленні читацькій публіці не тільки нових книжок, а й, так би мовити, нової ланки літературного "виробництва", іронічно пойменованої в афіші як "Сімейний дует "Рушничок".
докладніше тут

"ТРЕБА ЛЯГТИ ПІД АУДИТОРІЮ..."

Інтерв'ю з керманичем молодих українських поетів - Стронґовським.

Поезія має бути чутною, для того, щоб їй бути чутною, вона має набувати тих форм, які здатне сприймати суспільство, яке виросло на кліпах, на МTV, на "Сімпсонах" зрештою. Щоб воно впізнавало знайомі ритми, знайомі емоції, які їй відомі з кліпів та музики, і відповідно на це реагувало. Ми вже маємо позитивний ефект від того, що в поезію прийшов слем.
докладніше тут

архів статей



можна подивитися тут



"Останній діамант міледі" - книга з шухляди Ірен Роздобудько

Олена КАГАНЕЦЬ, Київ.
Листопад 14, 2006 р., вівторок.

Минулого року я почула по радіо про два романи сучасної української письменниці Ірен Роздобудько "Ранковий прибиральник" і "Шості двері". Прочитала, отримала дуже сильні враження і почала чатувати на наступні твори цієї авторки. Наступним твором був роман "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя". Отримала ще сильніші враження - навіть статтю написала про цей твір.

Звичайно, що прочитала і наступний роман Ірен Роздобудько, який називається "Останній діамант міледі". Але тут сталося щось не те - ніби якесь розчарування або, радше, неочікуваний ефект. Короче, глюк у матриці. Місяць я думала над цим романом, але потім вирішила звернутися до письменниці за роз'ясненнями. Вона виявилася дуже відкритою до журналістів і швидко погодилася відповісти на мої запитання. Напевне, тому що сама була журналістом, а зараз є головним редактором журналу "Караван історій". Отже відповіді на запитання про роман "Останній діамант міледі" плавно переросли в інтерв'ю.

"Останній діамант міледі" - це Ваша остання видана книжка? Вона видана зовсім недавно, у вересні цього року видавництвом "Фоліо", чи не так?

Ірен Роздобудько: Так, - "остання з виданих". Вона вийшла у вересні до Львівського Форуму видавців.

Чи погодитеся Ви з такою думкою, що ця книжка - з шуфляди Ірен Роздобудько, яку Ви написали 2002 року, як кажуть, в стіл і яка вийшла тільки завдяки Вашій популярності і бажанню "Фоліо" Вас друкувати?


І.Р.: Так, це правда. Книжка написана кілька років тому. Але вона написана не в стіл, а, швидше, "автоматом" - після двох перших детективів. Тоді я захопилася писанням саме детективно-трилерних творів. Вона мала вийти в серії книжок іншого видавництва, але потім ця серія припинила своє існування. І тому я забрала роман. Свідомо відклала його на чотири роки, бо почала писати зовсім інші речі і вже не пов'язувала свою подальшу долю із пригодницькою літературою. А от тепер, перечитавши рукопис, сама чомусь захопилась колізією і подумала, що така книжка має право бути, чому б ні? І запропонувала її до друку. Вона якраз після моїх інших романів є дещо несподіваною. А я люблю несподіванки. І не боюся, що цей роман, як мені казали мої друзі - "знизить рівень всього написаного після нього".

Мені здається, що чим різноманітніший письменник - тим він цікавіший. Тому, наприклад, написала нещодавно іншу річ, зовсім мені непритаманну, політичну сатиру "Оленіум" - вона взимку має вийти окремою книжкою. А поки що вийшла в сьомому числі журналу "Київська Русь". А ще зараз пишу пригодницький роман для дітей. Так що "в стіл" нічого не йде. Кожна книжка відшукує свого читача. І... своє видавництво.

Цього року "Фоліо" видало дві Ваші нові книжки - "12 або виховання жінки в умовах, не придатних до життя" і "Останній діамант міледі". У Вас якийсь контракт чи домовленість з "Фоліо", згідно з яким Ви маєте для них писати?

І.Р.: Ні. Я ні для кого нічого не маю робити. Дуже боюся всіляких зобов'язань. Тоді писати стає нецікаво. Воно так виходить само по собі. Я маю два хороших видавництва - "Фоліо" і "Нора Друк" і якось так виходить, що пишу для кожного по черзі. От, наприклад, новий роман "Амулет Паскаля" віддала в "Фоліо", а вже наступний хочу написати для "Нори". Звісно, це не означає, що я така "крута" і ці видавництва мають друкувати все, що я пишу.

"Останній діамант міледі" визначено як авантюрний роман. Авантюрний - в значенні пригодницький (від англійського слова "adventure") чи з якоїсь іншої причини?

І.Р.: Я гадаю, що він передусім є авантюрним для мене самої! Це така небувальщина, яку я зробила дійсністю. Хіба це не авантюра? Уявити, що нащадки славнозвісної "міледі" живуть в Україні, що її діамант знаходиться саме тут? Але, чому б - ні, якщо відомо, що міледі закінчила своє життя в Криму.

До сюжету роману Ви вплітаєте невеличкий фрагмент історії життя графині Жанни де Ла Фарре. Устами одного з героїв роману Ви кажете, що прототипом славнозвісної леді Вінтер з "Трьох мушкетерів" була графиня Жанна де Ла Фарре, а Олександр Дюма все вигадав. На яких історичних подіях грунтуються у Вас в романі цей фрагмент?

І.Р.: Цю жінку насправді звали Жанна де Ля Мотт. Все, про що я написала в романі, - відомості про неї, які я знайшла в різних історичних джерелах. Дуже цим перейнялась і... почала фантазувати. Але ні в якому разі не хочу, аби читачі сприйняли це як історичні факти! Тому і зазначила в передмові, щоб Серйозні Люди не переймалися цим романом. Нехай читають історичні книжки!

У Вашому романі ми читаємо, що графиня Жанна де Ла Фарре була подругою і першою фрейліною королеви Марії-Антуанетти, фавориткою короля і коханкою обох кардиналів Франції. Вона замовила найкращим ювелірам підвіски від імені королеви і, отримавши їх, втекла до Лондона. Тоді за нею королева посилає своїх вірних слуг, але вони підпадають під чари цієї жінки і по черзі добиваються її руки і серця. Коли ж вона їм відмовляє, вони стають її запеклими ворогами, і тоді вона тікає під захист імператора Олександра.

З історії відомо, що французька королева Марія-Антуанетта жила в 1755-1793 рр. - тобто в кінці 18 століття, а імператор Олександр посів трон Російської імперії в 1801 році. Описані Олександром Дюмою події стосувалися періоду короля Людовика XIII, який мав дружину Анну Австрійську - доньку іспанського короля і коханку герцога Бекінгема.

В свій відомий роман Олександр Дюма ввів леді Вінтер - славнозвісну Міледи - прототипом якої вважається така собі графиня Карлейль - про неї, до речі писав в одній зі своїх книжок Кардинал Рішельє. Це - події першої половини 17 століття. Хто з Вас більше використав літературну вигадку?


І.Р.: Ну от, бачите, скільки всього цікавого можна "накопати", якщо піти за звичайною фантазією! Адже Дюма так само все позміщував в часі. Те, що все це - дружба з Марією-Антуанеттою, авантюра щодо діамантів, втеча, подорож до Росії, контрабандистська діяльність в Криму - правда. Там, до речі, досі є будинок, який називають "Чортів" або "Будинком міледі". А от хто був прототипом - тут вже треба робити серйозні історичні дослідження. Але я не історик! І не ставила собі за мету писати щось історично достовірне. Я дозволила собі погратися з тим, що мене вразило, і заперечити те, з чим не згодна. Реабілітувати жінку - красуню і розумницю, нехай і авантюристку. Ані з істориками, ані, борони Боже, з великим Дюма я не збираюсь змагатися.

Ви сказали, що віддали свій новий роман "Амулет Паскаля" у видавництво "Фоліо". Коли нам можна очікувати на його вихід?

І.Р.: Я сама на нього дуже чекаю! Але він настільки дивний, що сам себе веде і... сам вийде, коли захоче. І де захоче. Мій новий роман - "Амулет Паскаля" я запропонувала "Фоліо" і, сподіваюсь, там він і вийде.

Про нього найважче щось говорити, крім того, що я сказала: цей роман - як підземний струмок, що шукає, сам пробиває собі русло і його доля може бути непередбачуваною. Вперше я не турбуюсь про те, як скоро він вийде. Я нікуди не спішу. Особливо з цим романом.

А от щодо іншого. Взимку має вийти смішний роман-памфлет "Оленіум" - щодо ситуації абсурду, в якому, на жаль, опинилася наша країна. Почала писати пригодницьку повість для дітей, пишу роман під назвою "Дві хвилини правди". Відверто кажучи, цього року у мене вийшла така купа книжок, що це мене лякає. Я б хотіла, щоб читачі спочатку прочитали те, що вже є. Адже я не тішу себе тим, що все, що я написала - є прочитаним. Книжка живе довго і так само довго може йти до свого читача.

Книжки яких письменників Ви би порадили прочитати Вашим читачам?

І.Р.: По-перше, я б в будь-якому випадку радила б читати своїх вітчизняних письменників. І навіть не тому, що вони якісь особливі чи найкращі - а тому, що твердо переконана: не знати своїх авторів для людини, котра вважає себе інтелігентною - просто соромно. Називати лише Лесю Українку, Франка чи, звісно, Тараса Шевченка, як це роблять наші політики по телебаченню - вже не є ознакою великого розуму. Ці імена - незаперечні і вічні. Але треба знати і про те, що пишуть зараз, те, чим нарешті починає цікавитись Європа (а в Україні вже багато таких авторів, хто сягнув за межі країни). А ми, як завжди, називаємо два-три імені. Насправді, їх, цікавих письменників, набагато більше.

Яку з Ваших книжок Ви б порадили прочитати першою тим, хто ще не знайомий із Вашою творчістю?

І.Р.: Я б порадила сперше прочитати анотацію до книги. Потім - розгорнути і прочитати першу сторінку, і навмання - щось з середини. Принаймні так незнайому книгу обираю я. Люди досить різні, і тому мені важко говорити, що якась книжка краща, а якась - гірша. Для мене важлива кожна моя книжка - тому що це відрізок життя. До того ж, всі книжки досить різні. На всі смаки: детективи, трилери - "Мерці", "Ескорт у смерть", "Останній діамант...", є психологічна проза - про "життя і смерть": "Ґудзик", "Ранковий прибиральник", "Шості двері", "Зів'ялі квіти викидають", є окрема книжка, яку вважаю "програмною" для себе - "Дванадцять або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя". Ось скоро вийде "Амулет Паскаля" - я її охрестила " філософською містифікацією", буде політична сатира - "Оленіум". Все різне. У кожної - свій читач...

Чи погоджуєтеся Ви з визначенням Вас одним популярним київським виданням як "мастера женской психологической прозы"?

І.Р.: Я боюся будь-яких визначень щодо себе. Розумієте, вони мені не потрібні. Звісно, лестить, коли тебе якось називають - "майстром" чи там порівнюють з супер-іменами, до яких тобі ще йти і йти. Але ця хвилина приємності швидко минає і залишається... сором. Я просто хочу, щоб у мене були читачі-однодомці. Щоб у мене - разом із ними! - було людське обличчя, щоб я - разом із ними! - не була зомбованою, щоб я - разом із ними! - мала завжди свою думку і сміливість висловити її. Хочу, щоб ці читачі мені вірили, але - не робили з мене щось на кшталт "небожительки" (я з таким стикалася і була цим вражена). Адже я завжди кажу: без читачів - письменник - ніщо!

Питання навздогін: як би Ви охарактеризували Вашого читача - дайте, будь-ласка, його узагальнюючий образ.

Зі "своїм читачем" я вже близько знайома і бачила його "в обличчя". І "він" є таким самим, як я і уявляла, коли починала писати. Тобто це величезне розмаїття облич, статей і віку. На Львівському Форумі, на презентації я бачила всі верстви: і студентів - дівчат і хлопців, і літніх людей - чоловіків та жінок, і навіть... школярів. Здебільшого це люди, які прагнуть не тільки пореготати на презентації чи просто послухати тексти. Це - ті, хто хоче спілкування, хто ставить перед собою багато запитань - і шукає на них відповіді. Сподівається на розуміння. Знаходиться в стані пошуку. І цей пошук , на щастя для мене, приводить їх до моїх книжок.