Калайда Г.І.
(м. Запоріжжя)
Арії, які у другій чверті II тис. до н.е. завоювали північну частину
півострова Індостан, прийшли, як це переконливо показано рядом вчених, з
землі сучасної України. Вони принесли з собою дивовижні знання, які й
тепер вражають дослідників: завдяки чому за відсутності такої
теоретичної і експериментальної наукової бази, якою володіє людство в
наш час, вони мали рівень знань про різноманітні феномени проявленого
Всесвіту, співзвучний сучасній нам науці. Вивчення надбань цих наших
далеких предків дає унікальну можливість для самопізнання,
самоусвідомлення нас як народу, що зробив і робить колосальний внесок у
розвиток людства.
Носієм знань були Веди. Найавторитетніша серед Вед – “Ріґведа”,
грандіозна збірка понад тисячі гімнів для уславлення арійських Богів. Ця
фундаментальна праця по збереженню спадку пращурів була проведена
арійським богословом В’язою, коли стало очевидним, що відбувається
останній етап асиміляції аріїв з туземним населенням. Поетичні тексти
створені особливою сакральною мовою – санскритом, мовою, створеною
жерцями для сакральних потреб на основі стародавньої прамови предків
слов’ян. У сучасній українській мові збереглося понад півтори тисячі
слів, які входять у стародавній масив санскриту.
“Ріґведа” – найдавніший пам’ятник, який разом з культовою стороною
зберігає також інші найархаїчніші шари, отже містить інформацію про
події на Прабатьківщині, тобто землі сучасної України, звідки за ще
нез’ясованих причин мігрувала частина арійських народів.
У архаїчних шарах міфів “Ріґведи” священнослужителі-брагмани, тодішні
науковці, помістили безцінну інформацію про події сивої давнини, яку
вони виклали у вигляді міфів. Хоча у окремих сучасних науковців є певна
упередженість щодо достовірності інформації, яку містять міфи, проте
відомо, що “жодна міфологічна розповідь, жодна традиційна подія в
народних переказах, казках ніколи і ні в яку епоху не була вигадкою, але
кожне з цих оповідань має дійсну історичну основу. Більшість алегорій і
міфів містить історичні і реальні події, які дійсно відбулися і сховані
в них”. Для того, щоб скласти уявлення про ті чи інші події, сховані у
Ведах, треба знати до них ключ, але його давали лише втаємниченим.
“Ніколи не дозволялося розповідати про історичні, релігійні або реальні
події в точних словах, які не допускають подвійного тлумачення, через
побоювання, що сили, пов’язані з цими подіями не будуть ще раз залучені”1.
Веди з давніх-давен притягували до себе увагу європейських дослідників,
які спочатку бачили в них лише чарівну архаїчну поезію, а згодом
відкрили найстародавніші нашарування арійських (індоєвропейських) міфів,
високо розвинутий культ стародавніх арійських Богів, глибоку духовну і
метафізичну систему.
Боги “Ріґведи” інтерпретуються як астрономічні чи космічні явища,
складники космогонічного процесу: Сонце, Місяць, планети. Антропоморфним
виглядає тільки верховний Бог арійського пантеону деміург Індра.
Індра – Громовержець і езотерично – сама сутність електрики. У
“Велесовій книзі” про Індру говориться: “Хай святиться ім’я його Індра,
бо то є наш Бог серед Богів і Веди знає, так оспівали були його. Од
нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла. Примножуються ті отари,
що були збережені, так і його (зберегли). Дитиною прийшов він із землі
оріїв до краю Ін(д)ського” (ВК.31). Там само його називають як
Громовержця: “Се бо Ондеру маємо, який є інший Перунець (тобто
Громовержець)” (ВК.30). Як і Перун, Індра функціонально – воїн: “Інтра
сам дав Перуну свою зброєю, аби той верг ю до Землі. І хай приведе
шаленство (ярість) наше до луків (зброї). І ліпше маємо щезнути, але
ніколи не бути уярмленими і приносити жертву богам Іхва” (ВК.6г)2.
Споконвічний Бог аріїв складається з воєдино злитих, нероз’єднаних
рівноправних Чоловічого і Жіночого Начал Світоладу, Духу і Матерії. Він
владика Хаосу. Він є Одне або Те Єдине, яке містить усі елементи
майбутнього Космосу, що мають проявитися з непроявленого стану внаслідок
певних Божественних космогонічних дій. Споконвічного Бога називають у
“Ріґведі” Мудрий Асура, Отець Асура. Він аналогічний Ахура Мазді
іранських аріїв. До Асурів відносяться Індра, Варуна, Мітра, Ар’яман,
Бгаґа, Анша, Аґні, Сома, Рудра, Марути, Пушан, Савітар, Парджанья,
Тваштар, які згодом перейшли до молодшої генерації ведичних Богів –
Девів, а також Дану, Діті, Врітра, Валу та інші, які залишились Асурами.
Асури це Боги споконвічного Хаосу, а Деви – Боги проявленого Всесвіту.
Головним міфом “Ріґведи” є міф про бортьбу між Індрою та Врітрою, якого
творці гімнів представляють демоном, символом того опору, який чинить
Хаос космогонічному процесу. Інший міф – це битва з демоном Валу. Індра
– це Деміург, великий Бог, що своїми діями упорядковує Всесвіт, долаючи
опір заскнілих сил Хаосу, уособлення яких – демони Валу (“Валун”,
“Скеля”, “Вмістилище”) та Змій Врітра (“Перешкода”). Розбиваючи Валу,
він вивільняє всі багатства Всесвіту: Ушас – Ранкову Зорю Світотворення,
Велику Матір Богиню, Аґні – Вогонь у всіх його проявах, в тім числі, у
вигляді Сур’ї – Сонця, і Сому – Місяць. Одночасно він роз’єднує дні і
ночі, встановлює час, який змінюється циклічно. Як і в усіх стародавніх
міфологіях, Світло виходить з Темряви, бо в стані Хаосу вмістилище
Світла – це Темрява, що є Світлом самим у собі. Убиваючи Врітру, Індра
звільняє скуті тим води, просвердлює шляхи для водних потоків.
До Врітри інколи додається епітет – Отець Асура. Це однак, не суперечить
розповсюдженому у багатьох арійських народів міфу про битву між
Богом-Батьком і новонародженим Богом-Сином. Як показав М.О. Чмихов, у
цьому міфі закодована інформація про глобальні катаклізми, які
періодично відбуваються на нашій планеті3.
В “Ріґведі” про боротьбу Бога-Сина і Бога-Батька говориться наступне.
Народжується новий Бог Індра, “народжуючись, заповнив він обидва Світи”
(РВ.IV.18.5d). На його появу чатують два демони-змії, які загрожують
його життю. Тому Мати виношує його тисячу років, рятуючи його. Він
народжується у незвичний спосіб – через материн бік. Тут само вступає в
бій з демонами і долає їх: “Завдяки мені Кушава тебе не проковтнула.
Лише завдяки мені Води зглянулись над дитям. Лише завдяки мені піднявся
миттю Індра. Не через мене, о щедрий, В’янса тобі, поранивши, відбив
обидві щелепи. Навіть поранений ти переміг. Ти розтрощив голову даси
смертельною зброєю” (РВ.IV.18.8b–d;9). Далі Дитина поневіряється, бо всі
Боги від нього відвернулися. Лише Божественний птах Орел, символ
вірності і самопожертви приносить для Індри з вищого неба рослину сому,
з якої Ману відтушує сік і готує напій сому. Індра споживає напій сому і
готується до битви. У символіці “Ріґведи” споживання соми означає
залучення в таємні знання. Велике значення приділяється питтю соми
Індрою як оволодінню ним вищим знанням, необхідним для перемоги над
силами Хаосу.
Індра знищує Батька, за що Мати йому дорікає: “Хто зробив удовою твою
матір? Хто прагнув тебе убити, коли ти лежав чи йшов? Що за Бог пожалів
тебе, коли ти знищив батька, схопивши за ногу?” (РВ.IV.18.12). Все це
символізує загибель старого і народження нового світу через катастрофу
глобального масштабу.
Натяк на час всесвітнього катаклізму містить гімн РВ.Х.85 (“Весільний
гімн”), в якому змальоване весілля Бога Соми – Місяця і Сонячної Богині
Сур’ї´. Мотив весілля між Сонцем і Місяцем належить до розповсюджених у
індоєропейських народів, в тім числі, слов’янских. “Правдою тримається
земля. Сонцем тримається небо. Законом існують Адіт’ї і Сома поміщений
на небі. Сомою сильні Адіт’ї, Сомою земля велика. І в лоні цих сузір’їв
поміщений Сома” (РВ.X. 85.1-2). “Сома був нареченим, обидва Ашвіни були
сватами, Савітар віддав нареченому Сур’ю, згідну всією душею. Думка була
її возом, а небо було дахом над возом. Два світлих місяця були
упряжними, коли їхала Сур’я в дім нареченого.” (РВ.X. 85.9-10). Подружня
пара Сонце як дружина і Місяць як чоловік – персонажі давньоукраїнської
обрядової поезії‚ зокрема‚ колядок і щедрівок.
Сонце і Місяць у з’єднанні – це в астрології означає затемнення Сонця, а
оскільки на весілля зібралися всі Боги, які астрономічно є планети та
інші небесні тіла, то це вказує на явище, відоме як “парад планет”.
Часові відтинки, коли бувають повні і неповні “паради планет”, неважко
розрахувати, знаючи параметри орбіт планет і Місяця. В залежності від
кількості планет, які беруть участь у “параді”, на Землі періодично
відбуваються катастрофи більшого чи меншого масштабу, змінюється не
тільки природа, але й людське суспільство. Обрахунок періодів, через які
відбуваються катаклізми наведений у згаданих роботах М.О. Чмихова: так,
циклу в 1596 років відповідають різкі зміни клімату; серйозні порушення
природної ситуації відбуваються з періодом 7980 років; корінні зміни
надзвичайно катастрофічного характеру відбуваються з періодом 9576
років. Треба сказати‚ що всі можливі цикли сходяться на 2015 рік.
Глобальні катаклізми, які відбувалися на нашій планеті час від часу,
докорінно змінювали як вигляд денної поверхні, так і природу та людське
суспільство. Найбільш істотні події призводили до зміни археологічних
епох: мезоліт, протонеоліт, неоліт‚ мідний‚ бронзовий, залізний вік. Про
періодичні глобальні катаклізми є й інші повідомлення. Наприклад, у
Платона. Про час одного з глобальних катаклізмів можна судити
опосередковано на тій підставі, що у народів, які жили на різних
континентах, точка відліку календаря практично співпадає: арійський
календар починається у 11652 році до н.е. календар майя – у 11653 році
до н.е.‚ єгипетський і ассирійський календар – 11542 року до н.е. Варто
також звернути увагу і на те‚ що за давньоруським календарем нині є 7515
рік‚ що вказує на якусь грандіозну пам’ятну подію‚ від якої йде відлік
часу. Скоріш за все – це теж якийсь великий катаклізм‚ пам’ять про який
зберігається і в “Ріґведі”.
Арійські народи створили систему святилищ-обсерваторій, розповсюджену по
всьому Євразійському континенту4. За допомогою
святилищ-обсерваторій здійснювався астрономічний моніторинг. У систему
сакральних споруд, створюючи складну взаємопов’язану систему, входили,
крім святилищ, степові піраміди – кургани, різноманітні мегалітичні
споруди: кромлехи, менгіри, дольмени та ін. За допомогою цієї системи
велись спостереження за небесними світилами, коригувався календар,
робилися астрологічні прогнози тощо. А головне, на наш погляд було
передбачення можливих катастроф з метою мінімізації їх наслідків для
людської спільноти.
1. Блаватская Е.П. Из пещер и дебрей Индостана. – К.: МП “Муза”,
1991. – 279 с.
2. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи…
3. Чмихов М.О. Від Яйця-райця до Ідеї Спасителя: Монографія. –
К.: Либідь, 2001. – 432 с.; Чмихов М.О., Черняков І.Т. Хронологія
археологічних пам’яток епохи міді-бронзи на території України. – К.:
1998. – 180 с.
4. Вуд Дж. Солнце, Луна и древние камни. – М.: Мир, 1981. – 269
с.; Хокинс Дж. Кроме Стоунхенджа. Пер. с англ. – М.: Мир. – 1977. – 272
с.