Є в фільмографії іспанця Аменабара фільм 7-ї давнини. З Ніколь Кідман у головній ролі. Називається «Інші». Фільм про мамашку з 2-ма кіндерами, які бояться світла. В принципі, фільм про мамульку у великому будинку, яка всього боїться, закриває усе на ключ, ходить на привидів зі стволом.

Хоча чого боятись привидів, коли ти сам вже мертвяк? От і вся містична розв'язка фільму. Своїх дітей вона застрілила сама. Вона мертва. Тільки ніяк не може (чи не хоче?) в тому роздуплитись. Алюзії на Кроноса та на Дафну залишаються в НЗ для загону львівських міфотворців-ностальгаторів.

Продовжуючи цю шикарну історію Аменабара та славні ясонівські традиції з засівання інтілігєнтної ниви зубами дракона, на щастя, члени праслойкі общєства ще не поросли мохом, пара-пара-парадуємся щоденним фактам їх ланфренізації та ланфранізації.

Вміло та неустанно продовжує прогинати свій копчик під ізмєнчівий мір комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Шарашкіна компанія зі своїм старпьором Лубківським дико так гонить, роздаючи заповітні бубуліни анонімним паросткам виноградної лози з київською пропискою та високою любов'ю без сексу та ненависті.

На адептів такого платонізму можна підписати редактора цікавої газети «Слово просвіти» і письменницю Любов з цікавим прізвищем Голота. Нікому невідома тьотка (її дитячі віршики, то повний атас) з романом «Епізодична любов», більш відома широкому загалу як дружина члена Шевченківського комітету Павла Мовчана. Останній тупо відмазується, що 21 член комітету так і не пізнав, чия вона скво.

Ще однією харибдою комітетної творчості є головний редактор газети «Літературна Україна» та письменник Петро з цікавим прізвищем Перебийніс. На що перетворилась газета під чуйним керівництвом колишнього інструктора відділу культури ЦК КПУ і про що пише свої мазанки цей товариш, здогадатись не важко. Хоча загибель ескадри вже маякує на горизонті, треба ж і лавешок подоїти на старість літ.

От така туманна некрофілія з привидами в комітеті. А Лубківський тишком-нишком повідомив одній газеті, що «темні й зловісні сили знову атакують сьогодні українську інтелігенцію з усіх боків». Ну та, про апокаліпсис на колесах ці метеористи вміють триндіти (чують носом, що вже гряде).

Вміють, як і їх улюблений поводир-дир-дир-дир Вітя Ющенко, який наказав розвісити на Львівщині 500 шпаківень для тих, хто не сіє і не жне. Добре, що ще не наказав заселити шпаківні маленькими трипільцями. Може побожному Ющенку і організувати якесь там міністерство шпаківень & пасік, щоб він чесав трутням про високу мораль акі Франциск з Асижу та не ліз в політику?

Іншим острівцем привидного сьогодення стали статті та блоги з представниками «покоління» Павліва, Расевича, Мариновича, Грицака, Римської. Своєчасно до них пришвартувалась і анонімна фанатка свободи з ніком Мапа, яка не відрізняє іронії та стьобу від агресії і материнських інстинктів. І понеслись воплі енд соплі в якості інтелектуальних здобутків.

Особливо то вдається Павліву, якого з наївною простотою обламали в жорстокому Києві. В наявності якась понаднормова інфантилізація і рустикальність. Відірваність від світу, фантасмагорії на тему «лєто в дєрєвнє», плаксивість, непрактичність, абсурдні ідеї, наївність (чи подвійні стандарти?) - стали основними ознаками деяких представників цього покоління. Їм впадло написати пафос, вони поважно пишуть патос. Ніби це добавить їм вченості.

Стаття про енергійне середовище львівських інтелектуалів для захисту від європакетів - то вже якась остаточна агонія. Президент займається шпаківнями, а інтелектуали - пластиковими вікнами. Дожились.

Інтелектуальність змило море схвильоване спокус бурею. Лишись одні панти і героїчне поїдання шкури невбитого німейського лева. Ну, й голі королі. Чи краще, привиди з дрючком та спогадами про хімію в Черкасах.

P.S. Криптограму у заголовку (п....) просимо читати як ПАТОС.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru

Олександр Ковальчук  для ZAXID.NET