Самтаймс, капут львівської інтєлігєнції після історичної зустрічі з Януковичем, набуває дивних доісторичних форм. Ця, тіпа, еліта місцевого розливу та совість невідомо якої нації, то закривається від журналістів на зустрічі з Тимошенко, то гонить пургу, не гірше Льоні-Космоса.

Коротше, салют інопланетянам!

Одним з доказів такої інопланетної відсутності є блогосфера кандидата історичних наук Василя Расевича (стверджує, що не був на зустрічі з проффєсором), який у своїй забложеній статті «Стан «холодної війни», або може король голий?» (zaxid.net/blogentry.php?Item=13156&) намагається попантуватись доісторичними артефактами та вжитись в репліку, такого собі, батюшкі Гапона. Про ніч, чорну, як душа Азефа, поговоримо пізніше.

Стаття такого провокативного характеру (думку про неуважність автора можна забути?) має писатись так, щоб посеред моря розлитої водички, з абсолютно правильними висновками, мають залишитись десь там на маргінесах 2-3 думки, або зі звичайною підміною понять, або зі звичайним закосом під наїв автора (хоча, мейбі, він і є таким наївним?).

Хто ж не погодиться з тезами Расевича про «беззубість журналістики», «безликість газет», «банальну непрофесійність журналістів», «відсутність базових знань», «низький інтелектуальний рівень», «заказухи» та про «не дуже талановитих, лінивих і нефахових журналістів»?  Хіба що - сліпі, глухі і без'язикі.

1. Це море правильної святої водички. Гра з маргінесами розпочинається з віртуальної фрази про «чисту інформацію» з закосіком під щирий наїв. Автор не настільки лінивий і нефаховий, щоб не розуміти, що в гіперреальності (zaxid.net/article/8693) поняття «чистої інформації» не існує, а «глибокий аналіз проблеми із нормальною критикою» існує лише за лаве. Чи не це він розумів під «внутрішньою цензурою» в 1-му реченні?

Ми живемо в контексті гіперреальності. В Україні немає ні свободи слова, ні демократії. Про якісь ігри в свободу слова і демократію можна говорити лише в Європі та Америці. Хоча - з купою, але. Війна в Іраку, історія смерті дока Девіда Келлі + ітеде тому приклад.

2. Автор також не може не розуміти, що у тій ситуації, в якій існує Україна, ні глибокої аналітики, ні розслідування резонансних подій бути не може. Це контекст, поза який не можливо вийти. Автору має бути відомо про те, як потрапляють чуваки в парламент і різні ради.

Як башляють за робочі місця. Як фальсифікують вибори і помаранчеві, і голубі. Яка корупція існує в українській владі, міліції, прокуратурі, СБУ ітеде. Як на посади призначають менів, на яких мають хоч-якийсь компромат, щоб ними було легше маніпулювати. Автор має, принаймні, здогадуватись про існування підводних течій в українській політиці, де все рішається просто і за бабло. Тому й аналіз тут безсилий.

Можна, канєшно, уявити, що Расевич живе у віртуальному світі і не здогадується про такі речі. Можна. Але тоді будь-які коментарії про його інтелектуальний рівень можна вважати фінішними.

3. Найбільш цікавою є теза Расевича про те, «основна функцією преси - бути нашим механізмом громадського контролю за владою». Цікаво було знати, кого він розуміє під словом наші. Народ? Націю? Громадську думку (що це взагалі таке?). Масонську ложу? Натовп? Маси?

Інтелігенцію? Це є найбільш пантовим і спокусливим. Можна легко спокуситись на мочілово інтелігенції, яка претендує на останню інстанцію та пантяче суперництво з владою за вплив на маси трудящих.

Хоча, знову ж, в контексті гіперреальності - будь-які заяви про контроль преси над владою є якимись інфантильними заявами з повною відсутністю зв'язку з українською реальністю та фактом якогось чудесного небовзяття з повсякденного життя. Хоча, дивлячись яке і в кого це повсякденне життя.

Про що тоді ми говоримо? Про неталановитість, лінивство, нефаховість та інфантильність Расевича, якого, чомусь так щиро «дивує стан всезагального спокою в медіапросторі західної України»?

Мене це вже давно не дивує.

Можливо, він ще підтримає думку однієї іконописці про те, «що над Майданом ширяв Дух Святий»? Тоді, це вже буде повний аут.

Але... Теза про «накопичування маси компромату на опонентів своїх господарів і перехід в стан «холодної війни», тримаючи свій «ядерний потенціал» на випадок війни», може свідчити про відсутність у нього аналітичних навичок і знань про щоденну журналістську кухню. Як би все було так просто і одночасно складно, як про то пише Расевич, ціни йому б не було.

Але...

Чи ми говоримо про провокативність його статті з метою... З якою метою? Це вже проблеми Расевича, який любить «предметно дискутувати і дотримуватися загальноприйнятих морально-етичних норм».

Просто під час навчання в УКУ дуже часто доводилось мати справу з такими людьми. Тут мав би бути салют Мирославу Мариновичу з його теоріями запліднення. Але про укушний період з 2002 по 2006 рр. можна багато чого написати...

Хоча, мейбі, все насправді дуже просто. Може просто Расевич такий наївний по життю мен. Тоді це вже його проблеми.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru

Олександр Ковальчук  для ZAXID.NET