Святий Нестор народився у 1056 року в Києві. В сімнадцять років, виявивши неабияке бажання до богопослушництва, юнак стає ченцем Києво-Печерської Лаври. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Своє праведне життя святий проводив в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості та безперервній молитві. Однак головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. "Велика буває користь від учення книжного,- говорив він, - книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами".

В монастирі до кінця XI століття уже існувала велика бібліотека. Молодий Нестор, наслідуючи приклад просвітителів Русі старшого покоління, з ентузіазмом опановував знання, накопичені віками. Особливо його цікавили житія святих та історичні твори, складені переважно у вигляді хронік (літописів). Основну любов і визнання Нестор відчував до свого першого наставника преподобного Феодосія. Коли в 1091 році братія вирішила викопати його чесні мощі, за дорученням ігумена Іоанна Нестор з кількома молодшими ченцями взяв на себе обов'язок відшукати і перенести їх у закладений Феодосієм Успенський собор, де вони потім і вшановувалися. Свої враження від цього Нестор виклав у "Слові про перенесення мощів святого і преподобного отця нашого Феодосія", пізніше внесеного ним у літописний звіт.

Перу Нестора належать житія перших вітчизняних святих: убитих Святополком синів князя Володимира Бориса та Гліба. Спираючись на власні враження молодих літ, він написав житіє преподобного Феодосія Печерського. Ці записи стали основою для складання у наступні роки житій інших подвижників Києво-Печерської лаври, які дійшли до нас. У цих творах розкривається талант глибокого релігійного мислителя, який постає як спостережливий психолог та побутовописець.

Дещо неоднозначним є питання про те, якою мірою належить перу Нестора відома "Повість временних літ" - найдавніший поетичний твір, що дійшов до нас у повному обсязі і який був завершений у другому десятилітті XII століття.

Давня традиція приписує авторство цього твору преподобному Нестору. Проте наукові дослідження показали, що стиль і мова житія, які безперечно належать йому, і "Повість временних літ" дуже відрізняються. Цей висновок дав підстави вважати, що авторів повісті було принаймі двоє.

За іншою версією - це був один автор, а текстуальні відмінності його автобіографічних творів і літописних текстів зумовлені різницею у часі написання цих творів і їх жанровими особливостями, а також тим, що працюючи над "Повістю временних літ", Нестор використовував твори попередників-літописців. Тому яскраві стилістичні особливості агіографічних творів Нестора в його літописних текстах виявилися схованими внаслідок включення великих, лише відредагованих ним, текстів попередників і наступних неодноразових редакцій його творів.

Автор "Повісті временних літ" подає огляд відомого в його час на Русі світу, її стосунки з Візантією і кочовиками євроазійських степів. Особливо він виділяє прийняття християнства і прилучення Русі до високих досягнень греко-православної культури.

Відмінною рисою "Повісті", що відображувала авторський підхід самого Нестора, є органічне поєднання високого епічного стилю з іншими літературнимим жанрами і стилями - повістями, житіями тощо.

Преподобний Нестор помер у 1114 році і був покладений, за заведеним уже в монастирі звичаєм, у комплекс Ближніх (Антонієвих) печер. Ім'я Нестора міцно пов'язане з образом навченого досвідом, праведного і смиренного ченця-літописця.