12 березня - 145 років від дня народження В.І. Вернадського (1863-1945), видатного вченого, філософа, першого президента Української академії наук

Володимир Вернадський добре усвідомлював свою місію на Землі: "Мені судилося сказати людству нове у тому вченні про живу речовину, яке я створюю. ...Це є мій поклик, мій обов'язок, покладений на мене, який я повинен проводити в життя - як пророк, що відчуває всередині себе голос, котрий закликає його до діяльності".

І він не тільки сказав нове "у вченні про живу речовину", а й став основоположником комплексу сучасних наук про Землю - геохімії, біогеохімії, гідрогеології, радіогеології, генетичної мінералогії, а також визначив роль організмів у геохімічних процесах.

Особливо значним є його внесок у розробку цілісного вчення про біосферу та її еволюцію в ноосферу - нову, вищу стадію біосфери, пов'язану з виникненням і розвитком у ній людства.

Це вчення вражаюче сучасне, точне, з великим пророчим потенціалом. Воно не лише підказує людям, як вижити на планеті, а й те, як забезпечити майбутнє нащадкам, спонукає людину не боротися з природою і не ідеалізувати її, а планомірно вирівнювати свої взаємовідносини з навколишнім середовищем, сприяти удосконаленню механізму єдиної гігантської живої системи, здійснювати таким чином перехід від Біосфери до Ноосфери - Сфери Життя-Розуму.

Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім'ї економіста Івана Васильовича Вернадського, який був родом з Києва і деякий час очолював кафедру в Київському університеті. До речі, весь рід Вернадських має глибокі українські корені. Предок вченого - Верна під час визвольної війни українського народу 1648 - 1654 рр. виступав на боці козаків, діти Верни служили в козацтві старшинами. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським.

Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали до Харкова. Тут він прожив майже вісім років, вивчив українську мову і полюбив українську культуру. В сімнадцять років написав свого першого вірша "Украина, родная моя сторона".

В 1876 році, після переїзду родини до Петербургу, навчався в гімназії, потім - в Петербурзькому університеті. Завдяки можливості вільного відвідування лекцій, пройшов два курси математичного відділення і практику в астрономічній обсерваторії. Надзвичайне враження справили на нього лекції Мєндєлєєва, Фамінцина, Меншуткина, Докучаєва, Бєкєтова, Богданова, Воєйкова, Бутлерова.

У званні кандидата наук у 1885 році Вернадський закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання. Через рік одружується з Наталією Євгенівною Старицькою, яка народила йому сина й дочку і прекрасно їх виховала. Він називав її своїм "ангелом-охоронцем" - все життя вона була йому надійним другом і порадником.

1887 - 1889 роки були роками відряджень, в тому числі й за кордон. Володимир Іванович відвідує Неаполь, працює в Мюнхені, мандрує по Франції і Швейцарії (здійснює ботаніко-геологічну екскурсію пішки вздовж річки Рони влітку 1888 р.), бере участь в роботі Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні, оглядає музеї Відня, нарешті, працює над синтезом мінералів. Під час Всесвітньої виставки в Парижі йому довелось демонструвати колекції грунтів Докучаєва як спеціалісту з цього питання, який володів іноземними мовами. Цікаво відзначити, що з того часу Вернадський майже щороку від'їжджав за кордон, інтенсивно вивчав іноземні мови і володів 15-ма з них - ще один доказ всеосяжного його мислення.

На час першої російської революції він - вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. На знак протесту проти урядової політики Володимир Іванович залишає Московський університет, переїжджає до Петербурга, де продовжує політичну і наукову діяльність.

Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були і такі слова: "...зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників". За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає до Полтави. У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вченого запрошують до Києва. Тут він очолює Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань Вищої школи.

Напрями його наукової і громадської діяльності були настільки багатогранними, що їх перерахувати в одній статті просто неможливо. Тому доведеться обмежитися "мовою довідки". Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української академії наук; дійсний член АН України та її перший президент (з 1919). Засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям). Організатор та директор Радієвого інституту (1922 - 1939), Біохімічної лабораторії, почесний академік ряду зарубіжних академій.

Багатогранна наукова творчість Володимира Івановича спиралася на унікальну ерудицію, зумовлену широтою його інтересів. Він вивчав класиків світової літератури, філософії, науки, глибоко аналізуючи зміст їхніх творів (Достоєвський, Данте, Бальзак, Тургенєв, Дідро, Мальбранше, Спіноза, Кант, Фульє, Берклі, Шопенгауер, Гегель, Сведенберг, Флоренський, Гюйо, давньоіндійські і китайські мудреці).

"Я ніколи не жив самою лише наукою", - сказав одного разу вчений. З наукових джерел відомо, що Вернадський особливо переймався історією України."Важливо, - писав він, - створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі".

Перу В.Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори.

Як справжній громадянин учений гостро реагував на політичні події в суспільстві. У своїх щоденниках він дав чітку характеристику різним політичним моментам у житті країни та різним політичним шарам інтелігенції

Достеменно відомо й те, що Володимир Іванович постійно перебував під пильним наглядом ЧК. Він навіть побував у камері попереднього ув'язнення Петроградської Надзвичайної комісії (липень 1921 р.), де його з усією упередженістю допитували. На думку дослідників, Вернадського врятували його великий авторитет як ученого і громадського діяча та деякі впливові особи, що симпатизували йому як порядній, доброзичливій людині.

Не один раз від арешту його рятувала дружина. За свідченням дочки Вернадських Ніни, ця тендітна й інтелігентна жінка коршуном накинулась на чекіста, що прийшов арештовувати Володимира Івановича і той ошелешено відступив.

Помер вчений 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.

Ще у студентські роки він визначив кредо свого життя: "...Завдання людини полягає в тому, щоб приносити найактивнішу користь тим, хто її оточує"

Він виконав це завдання. Але тут треба зробити уточнення: все, що він встиг зробити і створити, приносить велику користь всьому людству сьогодні і приноситиме прийдешнім поколінням.

Підготувала Тетяна ЛИТВИНЕНКО

(УКРІНФОРМ)