Газета АКБ Промінвестбанк, Центральної Ради профспілки
працівників Промінвестбанку, Партії національно-економічного розвитку
України.
26 квітня – 20 років
Чорнобильської катастрофи
З позиції совісті і морального обов’язку
Чотири роки тому життєва доля мене пов’язала з історично славним поліським краєм, зокрема, з північною частиною Житомирщини, що зазнала підступного удару чорнобильського монстра.
Сотні поїздок дорогами Коростенщини, Овруччини, Лугинського і Народицького районів переконали в тому, що тут мешкають сильні, мужні і працьовиті люди. Їх умови життя далекі від сучасних стандартів, але вражають витримка, діловий спокій і, можливо, деяке нехтування небезпекою, яку приховують у собі наслідки екологічної катастрофи двадцятого століття. Пізніше збагнув, що така поведінка не є виявом бравади, а є проявом особливої гідності і впевненості.
Моя позиція у Верховній Раді України була незмінно твердою, послідовною і непохитною. Кожен свій крок, кожну свою дію узгоджував з інтересами людей, що потерпіли від аварії на ЧАЕС. Завдяки власним енергійним зусиллям і зусиллям моїх однодумців вдалося нейтралізувати наміри уряду перекроїти чорнобильську карту, на якій би превалювали безпечні зони.
Продовження читайте тут.
Монолог у дорозі з Чорнобиля
Володимир МАТВІЄНКО
Біда, як кажуть, за бідою.
О наша воле молода...
Де Прип’ять славилась водою,
Тепер чорнобильська біда.
Де важко людству і людині,
Хоч під ногами чуєм твердь.
Та розповзлась по Україні
Радіаційна тиха смерть.
Вона чигає і за мною,
Лягає тінню на чоло,
Де звіку понад Уж-рікою
Біліє і моє село.
Де червоніють краснотали,
Де чебреці війнуть з полів,
Там землю власну занедбали
Ті, хто душею обмілів.
Гіркої правди ніде діти –
Вона воскресне і з віків...
Біди чорнобильської діти
Ще проклянуть своїх батьків.
Чи вголос, разом, чи потроху,
Та меч прокляття прозвучить –
За нашу атомну Голгофу
І за останню смертну мить.
За всі гріхи, за всі спокути,
За все, що знищено дотла...
А так хотілось добрим бути –
Таким – як мати привела.
Тож повторити знову мушу,
Гукнути словом до людей:
– Загляньте глибше –
в серце, в душу,
Полуду скинувши з очей.
Зверніться в помислах до Бога,
Допоки чує небокрай,
Що в пекло – не одна дорога,
Тож на землі творімо рай.
Земля лиш пам’ять
нам поверне –
Про всіх полеглих і живих...
Не заросте колючим терном
Стежина в ринвах польових.
І проведе мерщій до хати –
Чи в пізній, чи в ранковий час,
Щоб тільки правди не приспати –
Вона одна врятує нас.
Вона – і мужність, і розрада,
Вона, як совість, промовля.
Душа і доля наша – Правда,
А годувальниця – Земля.
