Голос України - Мова не про привілеї, судді просять відновити свій соціальний захист

Закон «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не випадково зумовив серйозний критичний аналіз у фахівців судової гілки влади та в середовищі незалежних експертів-правознавців. Як свідчить аналіз цього закону та дискусія навколо його положень, він у багатьох моментах суперечить нормам нашої Конституції та безпідставно й істотно знижує гарантії соціального захисту суддів і працівників апарату судів. Тож Вищий господарський суд України, зокрема, з метою відновлення гарантій соціального захисту суддів та працівників апарату судів, звернувся в січні до Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко з проектом нового закону про внесення змін до деяких вітчизняних законів, своєрідно «підправлених» цьогорічним основним бюджетним документом державотворців. Що призвело до такої категоричної реакції представників суддівського корпусу, яка конкретна мета цього проекту та які його особливості? Як розвиваються події? Роз’яснити ситуацію погодився Голова Вищого господарського суду України Сергій ДЕМЧЕНКО (на знімку).

— Як відомо, приписами норм законів для окремих категорій фахівців встановлено певні соціальні гарантії, що є складовою конституційного права громадян на соціальний захист, а також юридичними засобами здійснення цього права. Частиною третьою статті 22 Конституції України заборонено звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод.

Водночас Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ) було внесено, зокрема, зміни і доповнення до законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та «Про державну службу», якими знижено гарантії соціального захисту суддів та працівників апарату судів. Це вочевидь неправомірні дії, адже Конституція України з метою забезпечення права громадян на судовий захист, здійснення правосуддя неупередженим судом закріпила у статті 126 положення, згідно з яким незалежність суддів гарантується Конституцією, законами України. Такі гарантії встановлено у Законі України «Про статус суддів» та у Законі України «Про судоустрій України», вони мають конституційний зміст і разом із гарантіями, визначеними положеннями Конституції України, становлять єдину систему гарантій незалежності суддів.

— Сергію Федоровичу, чи виникали якісь колізії в цих питаннях раніше? Чи розглядалися вони належним чином?

— Так. Стосовно гарантій забезпечення незалежності суддів, які знижено внаслідок внесення до законодавчих актів України змін, передбачених законом України від 28 грудня 2007 року

№ 107-VІ, Конституційний Суд України не раз висловлював правові позиції, зокрема у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 року (справа щодо компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року (справа про зупинення дії або обмеження компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року (справа про гарантії незалежності суддів). Характерно, що в останньому із наведених рішень висловлена також правова позиція Конституційного Суду України стосовно соціальних гарантій працівників апарату судів та недопущення погіршення їх матеріального забезпечення порівняно з іншими категоріями державних службовців апаратів законодавчої та виконавчої влади.

Відзначу також: у рішеннях Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року та від 18 червня 2007 року наголошується, що норми Закону України «Про статус суддів» про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання суддям передбачених цим законом компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від грошових доходів суддів і тим самим не можуть знижуватися гарантії їх незалежності. Ураховуючи наведені в цих рішеннях правові позиції щодо згаданих норм Конституції України та законів України, стає очевидно, що внесені Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ зміни до Закону України «Про статус суддів» є проявом свідомого нехтування Конституції України.

Аналогічним чином це стосується також внесених законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ змін до статей 123 і 130 Закону України «Про судоустрій України», якими скасовано прирівняння з матеріального забезпечення працівників апарату судів до відповідних категорій державних службовців виконавчої та законодавчої влади. При цьому не взято до уваги, що передбачений статтею 6 Конституції України поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову означає лише поділ функцій і відповідних повноважень між трьома гілками влади всередині єдиної державної влади. Працівники апарату судів перебувають на службі в держави і повинні мати не нижчий статус щодо матеріального та соціально-побутового забезпечення порівняно з працівниками апарату виконавчої та законодавчої влади. Адже частина перша статті 24 Конституції України встановлює принцип, згідно з яким громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Тому, з огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року правові позиції стосовно статей 123 і 130 Закону України «Про судоустрій України», внесені законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ зміни до цих статей Закону України «Про судоустрій України» також суперечать положенням Конституції України.

— Отже, Вищий господарський суд України розробив проект закону з метою відновлення гарантій соціального захисту суддів і працівників апарату судів та направив його Прем’єр-міністру України. Які ж основні резони цього документа?

— Оскільки є нагальна потреба у відновленні гарантій соціального захисту суддів та працівників апарату судів, що були порушені внаслідок внесення законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ змін до законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та «Про державну службу», наш проект передбачає відновлення норм законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та «Про державну службу», які існували до прийняття закону України від 28 грудня 2007 № 107-VІ. По суті, ми намагаємося виправляти допущені порушення Конституції України.

— Наведіть, будь ласка, один-два приклади, про що, власне кажучи, йдеться?

— А йдеться, до прикладу, про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці. Відповідно до Конституції і законів України однією з важливих гарантій незалежності суддів є досягнутий у країні рівень їх матеріального і соціального забезпечення, у тому числі при виході у відставку, яке надає держава за рахунок бюджетних призначень на утримання і функціонування судів.

Ще раніше Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» без погодження із судовою владою і всупереч Закону України «Про статус суддів» та постанові Верховної Ради щодо порядку набрання ним чинності був змінений порядок призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, який існував протягом багатьох років і себе виправдав, оскільки був прозорим, зрозумілим, зручним і діяв як важлива гарантія незалежності суддів.

Питання правомірності передачі функцій призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання Пенсійному фонду України 18 червня 2007 року було розглянуто Конституційним Судом України за поданням Верховного Суду України і постановлено рішення про неконституційність відповідних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Зважаючи на неправомірність таких змін, Вищий господарський суд України утримався від передачі документів Пенсійному фонду України, який, в свою чергу, на виконання рішення Конституційного Суду України скасував затверджений ним Порядок призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Протягом 2007 року виплати суддям у відставці здійснювалися за окремими дорученнями Кабінету Міністрів України Державному казначейству, для чого Вищий господарський суд України повинен був систематично звертатися з відповідними клопотаннями, при цьому постійно порушувалися строки виплат на декілька місяців, що спричиняло справедливі нарікання суддів у відставці.

З метою суворого додержання норм чинного законодавства і приписів Конституційного Суду України, який у своєму рішенні зазначив, що грошове утримання суддів у відставці не є пенсією і не може виплачуватися за рахунок коштів Пенсійного фонду, а є обов’язком держави з утримання судів за рахунок бюджетних коштів, ми вимагаємо розв’язати штучно створену проблему та вжити заходів до матеріального забезпечення суддів у відставці згідно з рішенням Конституційного Суду України і законодавством, що діяло до прийняття бюджету на нинішній рік.

Показово, що в цьому питанні (яке перетворилося у нас, справді, на штучно створену проблему) міжнародна спільнота вже давно визначилася і, з огляду на статус суддів, вимагає від держав, щоб винагорода суддів відповідала їхній професійній гідності та відповідальності, яку вони беруть на себе, та гарантувалася законом.

Другий приклад суб’єктивного та неправового підходу — уже з боку Кабміну. Свого часу, у 2005-му, кількома його постановами з питань оплати праці суддів визначено, що в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Одночасно з цим іншими постановами Кабміну від того-таки 2005 року «передбачено», що розміри посадових окладів суддів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому, в разі підвищення мінімальної зарплати, перерахунок не провадиться. Тобто передбачене статтею 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» поетапне збільшення розміру заробітної плати не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів. Тому, враховуючи постійне зростання цін на товари та послуги, інфляційні процеси, реальний життєвий рівень суддів невпинно знижується. Дивний парадокс нашого життя: зарплата для суддів виявилася чомусь «замороженою» на рівні четвертого кварталу 2005 року.

Ця абсурдна ситуація теж чітко пояснена нами Прем’єр-міністру — з метою вжиття відповідних заходів щодо її виправлення шляхом внесення відповідних змін до урядових постанов

№№ 865, 1243, 1309, 1310. Адже очевидно, що заборона перерахунку посадових окладів суддів не узгоджується із наведеними вимогами Конституції та законів України, а також із рішеннями Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності суддів.

— Сергію Федоровичу, ви доказово переконали, що проблеми виникли, хоч і штучно та незаконно, але досить серйозні. І вимагають пильної уваги «державних мужів». Чи є вже якась реакція на звернення суддівського корпусу з цього приводу?

— Реакція з’явилася. Однак надзвичайно дивна, м’яко кажучи. Ми, образно висловлюючись, наступаємо знову на ті самі граблі. Прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865», якою зафіксовано позиції стосовно оплати праці та щомісячного грошового утримання суддів. Факт є факт. Однак вона не розв’язує всіх наявних проблем, зокрема нехтує рішення Конституційного Суду з приводу актуальних проблем суддівського корпусу. Тому судді вимушені й далі домагатися справедливого розв’язання фінансових проблем, котрі свого часу були юридично вирішені й зафіксовані у відповідних законах. Однак неправомірно скасовані. Ця абсурдна ситуація триває. До речі, зустрічі й переговори з фінансистами та іншими причетними до цього службовими особами у Верховному Суді виявилися поки що безплідними, не дали очікуваного результату. Складається враження, що вітчизняних суддів, особливий статус яких у державі закріплений Конституцією України, дехто із «власть імущих» навмисне принижує, позбавляючи гарантованого соціального захисту. Забуваючи чи нехтуючи навіть рішення Конституційного Суду України щодо того, що в даній ситуації мова йде не про якісь привілеї суддям, а про гарантований державою матеріальний та соціальний захист їх незалежності, спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.