Юлія Франк

ДЕРЕВА

прив"язана за коси до сосни
вся біла наче біль за біль біліша...

1

в обгорілих дерев білі ребра

просолені душі

і хвора кров

поскидали з гілок півтони

бо важче впізнати

голих

а коріння розсипалось

прахом

лишивши в землі

сліди

непокірного росту

крізь неї

мов крізь окови

2

канони каміння конання картярської гри

шляхетного шулерства

чорного виходу білого входу

за коси прив"язана діва не бачить крізь воду

густого мов втома тунелю

голодні піски

разом із вовками лишились високо назовні

прискорення спокою стало фатальним

під корінь

старої сосни підтікає міцне небуття

твоє нерозбавлене тіло розчинює

в попіл

горіть було легше пресвітла

ніж чути відгомін

зміїного тіла у плоті пречистій

ніж мить

опріснення крові

відбілення карих очей

скажи чорнобрива

тобі не пече

молитва крізь форму твою порожнисту

канони коріння позбавлюють хисту

сягати верхівкою тверді і ти

два рази одного вогню не спізнаєш

літай помаленьку в глибокому раю

і вір що придуть і нарешті зрубають

і темною пташкою ляжеш на дні

ГОЛОСИ

1

тобі недвозначні

тривимірні наші пустелі

ти фреска воскресла

у серці пласкої іржі

завчили напам"ять

коліна і руки і двері

в які ні ногою

а тільки дивись і мовчи

розкроюй безжальність свою

на маленькі розп"яття

щоб стало на всіх

покаянних цнотливих утіх

вичавлювать дзвони

з таким невимовним завзяттям

неначе із них потече

апельсиновий сік

2

покроплено страхом

накаджено диким ладаном

вдихай його жадібно

цей паперовий міст

пошитий на виріст

портретам в окладах крадених

над видимість світла

й кульгавий чумацький віз

підрядні пророки

гріхами порядними тішаться

замало тобі їх прокислих

гранчастих кварт

розчинення крику

в твоєму терпкому видиху

некликані свідки сприймуть

як невдалий жарт

3

наступний наступить на спини

на сумніви веж вавілонських

метафори наших тіней

розмазані по ріллі

зелені кістки кентаврів

пускають коростяві брості

наступний знайде прохолоду

у їхній колючій тіні

у полудня присмак полину

квадратні стигмати вікон

стікають безмовним криком

наступний від нього осліп

боже спаси ці ріки

вони вже напевно звикли

топити усіх наступних

в своїй потойбічній воді

4

мотив заметілі

повік не опустиш повіки

неначе цикута

зусилля забитись в куток

суху аритмію

несуть вертикальні ріки

крізь рани прориті у хмарах

до синіх кісток

додолу додому

летять коматозні танці

невдалих пришесть

або неефектних чудес

загоїлось слово у горлі

тепер не вдасться

свинцевим вістрям безсоння

торкнутись тебе

заклинило колом поклони

покірні до скону

кружлятимуть зігнуті спини

й заткнуті роти

мотив заметілі

немов жестяна корона

над сивим осердям сонця

похмуро летить

5

щоденна робота

розмелювать

гострі звуки

на борошно зойки

слова на сухотний пил

запали вилиці

в стін

настала холодна

задуха

у білім твоїм

вікні

жовтаві відбитки днів

прозорі нутрощі

снів

вивішуєш на балконі

плюєшся важким

мовчанням

на голови й круглі

хребти

у передостаннім

сні

розходились сиві

кола

на завтра буде робота

розмелювать їх на дим

6

сумління стріли не зустрінеш
на довгих котурнах
впліталися карми комах 
                            у небесний батіг
і жалили щирим достиглим
                                 роздвоєним трунком
фаянсові східні думки і приглушений гріх
долонь і підборів
мов долі віддалений подих
мов шанси щоденних скрижалей у скелю врости
звивалися кроки проклять 
                                    на дорогах медових
бо надто тверде і холодне сумління стріли

БАЛЕТ

Ця проза ще ненаписана але якою вже хвалилася мала зватися балет бо боляче стояти на носках і танцюючі фігури тендітні тонкі наче вирізані з паперу і місто розмокло від дощу як стара листівка на споді синя паста плями дорогі вітаю зі привіт брату толику а клен раніше сягав нижче мого вікна звідкіля не можна курити бо прокинеться баба і розкаже і буде вава і будуть дути на колінку і мазати йодом та кастеляні і прийде спека коли тиша нестерпна туфлі незручні а все одно хочеться стрибати під це вічне fire fire вогонь іди зі мною і він пішов і темно і пиво і боляче і страшно бо там за стінкою та баба спить міцно і не почує а бачить погано і не побачить чому чому ти прокинулась не кажи мамі нікого не було то тобі наснилося в тебе склероз бабо і вона не сказала і не скаже вже може десь там чи буде вам гидко мамо я тільки тут зву вас на ви а так я злюся і лаюся і кричу і репетую яка ви зануда і сука грошей не даєте напитися забутися швидко втомитися від швидкого сонця зовсім

купіть мені волі далекий добрий дядьку я врятую вашого онука від машини яка має його збити а він ваш єдиний спадкоємець ваших нескінчених мільйонів і ви подаруєте мені квартиру комп"ютер роботу хлопця (теж якогось вашого родича) він малюватиме дивлячись у вікно якийсь розпливчастий sur (пам"ятаю тільки перелякані несиметричні очі зіниці різної величини) я бігатиму хатою заклопотана і діяльна в мене море друзів і музики і чудовий голос я співаю зі сцени і п"ю з фізіономіями що висять у мене на стіні студійно засняті й підписані і в мене буде кальян і чорна кішка а може жива ворона а може вічний кайф але ніколи не буде дітей бо єдина справжня моя відповідальність за тих кого не породила їх не має бути "ранок п"ю як отруту і як отруту день" аню ти де я винна тобі тисячі років самотності ти пошесть моєї пошесті ти колір у колі порятуй мене поволі поволі не так швидко бо баба прокинеться і буде гидко і буде скандал ти точно як отой гнилий твій батько таке ж брехливе не нашої породи не нашої масті спати вкласти не хочете мене бабо розкажіть як вас гнали в полон і німці були стрункі і чисті і ви вперше уздріли клозет з унітазом і вперше позбулися вошей розкажіть це ритуальне чуте всоте але потрібне тоді чомусь комусь за щось зась звідти не вийдете тільки сюди синя паста ваше скаже і досить я запалила світло у вашій кімнаті ви маєте його боятися і не треба там сміятися мене роз"їдав цей страх дуже довго ще з того дня коли там стояла труна я обходила потім те місце на килимі і ваш диван бабо я викину і все викину і втечу

подаруйте мені волю бабо я не бачила вас молодою коли ще могли вибачати чи там вас будуть навчати цьому знову невже ці репетиції до скону я програю своє життя і пропиваю ваші мільйони далекий добрий дядьку і співаю неймовірні пісні шикарним голосом будь-якого тембру я бліда і манірна пишу курсову курю кальян і вигулюю свою ворону з висоти балкону все веселе й привітне і непомітні багатошарові поклади слідів і днів і снів і слів і спів моєї ворони не відрізняється від співу мільйонів інших ворон я маю розвивати тему курсова перейде в диплом і дисертацію я висохну й пожовкну і буду схожа на одну стару діву що вирішила під сорок років таки навчитися ходити на шпильках смішно скільки цього сну буде у мене скільки спатиму і давитимусь несвіжим чаєм робленим чи справжнім одчаєм і просто невідворотною римою але я маю визбирати ці паперові фігурки і хай станцюють мені без підготовки без репетиції як уміють хай подарують мені колаж у русі балет для мене без оркестру

* * *

Затісний цей ковчег,
і летить крізь роззявлені шлюзи
калинове бадилля, скоцюрблені 
                    чорні сніги.
Ти сказав "До ноги!" -
      земноводному тілу медузи,
Затрусившись всіма островами
   Мовчки пішло на загин.
   Колима вже сконала,
   Тибет виникає раз по раз,
І ковчег мов їжак соляними
            стовпами обріс.
Замікшований хвилями, гострий
                  трембітовий голос
Наче вимоклий хмиз, наче слід
                  від пробитих коліс.
Надто довгі слова начіпляєш
                 на себе як рясу
І волочишся драною   тінню 
                 по мокрій землі.
На приморськім базарі забухані 
                 Вільха і Ясень,
Вже зігрілись без тебе дурні 
                 первородні твої.
А ковчег розігнавшися айсберги 
                сірі таранить,
Не плювать проти течії - перший 
                закон на борту,
Шикуватись навколішки й "несені
               всіми вітрами"
Врешті стати на якір в старім 
               Араратськім порту.

* * *

І знову вкрадене

Болить блакитно.

Пожовклі крила

Не вкриють дорогу,

Не впадуть під ноги.

Пожовклі крила

Вподобані вістрям

Довгого шпиля

На башті оселі

Сеньйора Колекціонеллі.

Сеньйорове хобі - пустелі -

- Байдужі і невоскреслі -

Живуть у накресленні текстів.

Сеньйор засіває сон сірниками.

Пусте! Ніколи той сон не засяє.

Пожовклі крила

Спочили на шпилі

Немов зів"ялі,

Немов безсилі,

Систематизовані,

Пронумеровані

Складові картотек,

Каталогів, реєстрів,

Також байдужі і невоскреслі,

Але (Слава Богу!)

Ще хворі на небо.

І так то треба,

Той біль - живий…