Концентрацію грошових потоків – на рівень державної політики

Усі сфери економічних відносин, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення та на всіх рівнях господарювання, обслуговуються специфічним товаром, яким є гроші. Це товар рухливий, що переміщується між суб’єктами господарських відносин, змінює своїх власників і являє собою постійний процес. Сукупний позичковий фонд країни складається із окремих грошових потоків, які в процесі руху зосереджуються у сферах фінансово-економічної діяльності, забезпечують товарно-грошові відносини та розвиток виробництва.

Грошові потоки через банки є системою живлення економічного механізму країни. У банках концентруються, а потім спрямовуються в економіку фінансові ресурси, і саме банки, як суб’єкти фінансово-економічних відносин, відіграють значну роль у процесі створення та розподілу вартості валового внутрішнього продукту. Вони слугують своєрідним фільтром, який перерозподіляє грошові потоки у галузі та регіони, що мають найбільший потенціал росту і значимість для економіки і народу країни.

Для концентрації грошових потоків у пріоритетних напрямках розвитку виробництва необхідно спочатку їх створити. А в недомонетизованій українській економіці, коли співвідношення грошової маси до ВВП є втричі меншим, ніж у розвинутих країнах, досягти цього практично неможливо. Більше того, третина грошей в Україні постійно знаходиться поза банками і не може використовуватись як кредитний ресурс. У той же час в США ця частка не перевищує 7,5 відсотка. Якщо до цього додати обсяг хронічних неплатежів, які перевищують річний ВВП України, то можна стверджувати, що банківська система України не має в своєму розпорядженні достатніх обсягів грошових потоків, які відповідали б сучасним потребам інвестиційного розвитку вітчизняної економіки. Активи всієї банківської системи України (36 млрд. дол. США) в 43 рази менші, ніж найбільшого в світі швейцарського банку UBS і вдвічі менші, ніж російського «Сбербанку».

В Україні склалась небезпечна ситуація, коли велика за кількістю банківська система управляє мізерними за розмірами грошовими потоками, за які постійно точиться нецивілізована боротьба, і в результаті ланцюг товарно-грошових відносин постійно розривається з усіма кризовими наслідками. ПНЕРУ вважає, що Україні конче потрібна фінансово-потужна банківська система, спроможна оздоровити вітчизняну економіку.1

Управління грошовими потоками, насамперед, полягає в їх концентрації на пріоритетних напрямках розвитку країни. На відміну від західних країн, де за останнє десятиріччя кількість банків зменшилась на третину, в Україні на тлі фінансового голоду продовжується практика створення нових банків, розпорошення тим самим грошових потоків. Тенденція збільшення кількості банків пояснюється передусім тим, що на початку становлення держави банківська система формувалася для обслуговування розрахунково-касових та посередницьких операцій, а не виробництва. Тобто створювались банки-посередники в обслуговуванні руху коштів, а банки-виробники, які спрямовували грошові потоки у виробництво, цілеспрямовано знекровлювались. В умовах занепаду вітчизняної економіки, закриття заводів та фабрик, істотного падіння виробництва, стрімке збільшення кількості банків зумовлювалось, насамперед, бажанням окремих «ділків» якнайлегше легко отримати прибуток та збагатитись у найкоротші терміни, вивівши грошові потоки з реальної економіки у тіньову сферу і навіть за кордон. Був час, коли кількість комерційних банків в Україні сягала 230, і капітал більшості з них не перевищував вартості трикімнатної квартири. У погоні за швидким прибутком окремі банки зосередились виключно на лихварських операціях. Лише за останні 5 років обсяг міжбанківських кредитів збільшився у 5 разів. У результаті такої діяльності за період незалежності України закрилось майже 70 банків.2 А банкрутство кожного банку – це порушені фінансові потоки, збагачення одиниць і збідніння сотень тисяч тих, хто довірив банкам свої заощадження та грошові кошти.

Порушення грошових потоків у результаті відсутності будь-якої державної політики з цього питання призвело до величезного відтоку грошового капіталу з виробничої сфери і на десятиліття загальмувало економічний розвиток України.

Простежується закономірний взаємоз'вязок, коли зі зростанням кількості банків збільшується розпорошення грошових потоків і внаслідок цього зменшується співвідношення обсягів кредитування до валового внутрішнього продукту. Створені ідеальні умови для викривлення безпосередніх функціональних обов'язків банків у спрямуванні грошових потоків в економіку і зосередженні зусиль на невластивих їм спекулятивних операціях з валютою, цінними паперами, повязаними з обслуговуванням тіньового капіталу, що сприяє «розбазарюванню» національного позичкового фонду, який має забезпечувати приріст виробництва та збільшення валового внутрішнього продукту в країні.

Розподіл сукупного грошового потоку, що становить позичковий фонд країни, здійснюється вкрай неефективно. Здебільшого за «спеціалізованими» на конкретному бізнесі «кишеньковими» банківськими установами стоять впливові чиновники або олігархічні клани, які дуже ефективно використовують свої банки для створення спеціальних схем з метою відволікання із реального сектора економіки грошових потоків та силових методів перерозподілу клієнтури. Доходить до того, що гроші виводяться за кордон, а потім повертаються вже як іноземні інвестиції. Інакше, як можна пояснити той факт, що маленький Кіпр3, який є офшорною зоною, надав Україні 1,5 млрд. дол. США інвестицій, що становить 15 відсотків усіх вкладень в Україну, і знаходиться за цим показником на перше місці в світі, випереджаючи США. Парадоксально те, що ці нібито іноземні інвестиції особливо захищені українським законодавством, а доходи від них у величезних обсягах у вигляді відсотків витікають за кордон. Таке знекровлення власної економіки вітчизняними олігархами є одним із найнебезпечніших фінансових злочинів перед українським суспільством.

У результаті розпорошення грошових потоків цілі галузі, регіони, виробництва залишаються без належного фінансового забезпечення. Попит на інвестиції не задовольняється повною мірою і підприємства вимушені шукати різні, в тому числі тіньові, джерела фінансування. Нестача інвестиційних ресурсів і їх розпорошення призводить до того, що в Україні лише близько 8 відсотків інвестицій в основний капітал фінансується за рахунок кредитів банків та інших позик і 65 відсотків за власні кошти підприємств.4 А їх теж є вкрай недостатньо, тому що третина підприємств є збитковими.

На загальнодержавному рівні давно вже пора розібратися в тому, яка система управління грошовими потоками потрібна Україні, і що ми маємо. Тим більше, що наш сусід на пострадянському просторі Росія зробила висновок щодо необхідності реформування банківської системи, скорочення кількості банків та концентрації банківського капіталу. Так, під час фінансової кризи, що відбулася в Росії у 2004 році та була спровокована некваліфікованими та непрофесійними діями російської влади, Центральний банк Росії не підтримав дрібні банки. Був зроблений важливий крок для консолідації банківського капіталу і скорочення кількості банків. За прогнозом Центрального банку, до 2010 року в Росії буде 5 – 6 «дуже великих банків» для обслуговування великого корпоративного бізнесу і кілька десятків дрібних, діяльність яких буде зорієнтована на обслуговування малого бізнесу.5

Розпорошення ресурсів спотворює грошові потоки, створює передумови банкрутства окремих банків і кризової ланцюгової реакції в цілому, а добре капіталізований та міцний банк, що акумулює на своїх рахунках значну частину сукупного позичкового фонду, має більші перспективи вистояти у непростих реаліях економічного розвитку України.

Протягом останнього десятиріччя державна політика спрямовувалась на підтримку інтересів бюджетної сфери і не сприяла розвитку реального сектора економіки. Істотні прорахунки були допущені і в управлінні грошовими потоками банківської системи, про що свідчать деякі фінансові потрясіння та кризові явища.

Упродовж 90-х років новостворені банки спрямовували грошові потоки переважно на придбання облігацій внутрішньої державної позики, дохідність яких у 1998 році становила 54 відсотки річних, і операції з іноземною валютою. Це призвело до того, що банківська система України у вересні 1998 року зазнала фінансової кризи, яка отримала назву «піраміда ОВДП», і після якої та відтоку значних капіталів за кордон окремі банки не змогли відновити свою платоспроможність.

Протягом 2003 року для наповнення бюджету різко почав зростати обсяг зовнішніх боргових зобов'язань України, що швидше нагадувало нову фінансову піраміду. На державному рівні були створені передумови для назрівання фінансової кризи. Масштабна концентрація коштів Держказначейства на єдиному рахунку у Національному банку досягла 7,5 млрд. грн. У листопаді 2003 року у грошовому обігу країни штучно створився тромб. Банківська система почала втрачати ліквідність. Ставки на міжбанківському ринку за короткими «нічними» кредитами у гривні підскочили до 60 відсотків річних. Перевага попиту над пропозицією грошей відсікла більшість невеликих та ненадійних банків від доступу до міжбанківського ресурсу, і вони почали затримувати платежі своїх клієнтів або зупиняти їх зовсім.

За ініціативи Промінвестбанку було здійснено термінові заходи щодо вивільнення грошового потоку.

У 2004 році фінансове потрясіння у банківському секторі України повторилося, спровоковане, знову ж таки, горе-політиками та псевдо-економістами, які в скрутній економічній ситуації розповсюджували плітки про нестабільність фінансово-банківської системи. Гроші люблять спокій, тому будь-які збурення грошового потоку є підривом стабільності держави.

Відсутність державного управління грошовими потоками чітко прослідковується на прикладі податкової системи. Державі має бути вигідно спрямовувати державні фінанси на банки, які забезпечують найбільші грошові потоки, тому що тоді податкові надходження будуть швидко збільшуватись. А у нас все навпаки. Промінвестбанк разом з клієнтами забезпечує 30 відсотків податкових надходжень, а через банк спрямовується лише 11 відсотків державного бюджету. Державні грошові потоки розпорошуються по різних банках, в результаті від цього втрачає сама держава, а з нею і вся соціальна сфера, а це мільйони наших громадян.

На стан грошових потоків, а відповідно й ефективність вкрай негативно впливає наявність на підприємствах невиправдано великої кількості різних посередників, які розпорошують кошти і спрямовують їх через підконтрольні невеличкі «кишенькові» банки у тіньову економіку. Дослідження руху грошових потоків свідчить, що більше третини посередників не є виробниками. Здебільшого вони функціонують у сфері постачання та реалізації продукції.6 Створення великої кількості посередників та дочірніх структур сприяє роздрібненню комплексного виробництва і грошових потоків. В умовах незахищеності прав банків як кредиторів така ситуація на руку тіньовому бізнесу і зводить нанівець контроль банків за своїми боржниками.

Проблему посилює силовий перерозподіл клієнтури впливовими структурами. Доходить до того, що підприємства силою залучаються на обслуговування в окремі «обрані» банки незалежно від того, вигідно це для виробництва та країни чи ні. Керівники дбають тільки про свої власні вигоди, перерозподіляючи рух коштів ручними методами. Це стосується і державних підприємств. Є приклади, коли державне підприємство отримує величезні кредити в одному банку, а більше половини, аж 65 його підлеглих підприємств тримають рахунки в 38 різних банках. У результаті, виникає ситуація, коли одні банки кредитують економіку, а позичальники розпорошують свої ресурси в інших банках, які займаються перепродажем ресурсів. Не менш безгосподарним ставленням до управління грошовими потоками є ситуація, коли державні підприємства безвідповідально набирають кредити в різних банках, не маючи можливості забезпечувати їх повернення заставним майном. Внаслідок цього фінансові ресурси «омертвляються» в незавершеному виробництві або розкрадаються через посередників, а грошового потоку стає недостатньо для інших виробництв. Це призводить до штучного подорожчання кредитів і незадоволення попиту суб’єктів господарювання на інвестиційні ресурси.

Найголовніше питання щодо необхідності створення в державі прозорих коридорів для безперебійного руху грошових потоків, їх ефективного перерозподілу в економіці та нормального функціонування грошового обігу через банківські установи залишається досі відкритим. Немає жодного закону, який би ефективно регулював грошові потоки в інтересах національного товаровиробника та інвестора. А тим часом визрівають нові передумови для фінансових потрясінь в економіці. І сьогодні вкрай актуальними є кваліфіковані та своєчасні дії Верховної Ради, уряду та Національного банку України для запобігання виникнення фінансової кризи. Такі заходи можна здійснити на основі єдиної державної політики управління грошовими потоками в інтересах національного виробника. Але поки немає навіть політики, не кажучи вже про її реалізацію. Це свідчить про недостатню економічну підготовку наших державотворців, відсутність вміння та бажання мислити і діяти по-державницьки, в інтересах всього українського народу. Тому у Верховній Раді, місцевих радах всіх рівнів необхідні нові люди, які можуть спрямувати грошові потоки в інтересах національного виробництва, зростання добробуту наших людей.

ПНЕРУ вважає, вагомий внесок в активізацію інвестиційних процесів у державі, забезпечення розширеного відтворення вітчизняного виробництва може забезпечити концентрація фінансових ресурсів в надійних українських банках з їх спрямуванням у виробничу та споживчу сфери. Уряд, Національний банк України можуть легко визначити, хто є хто в банківській системі: хто із ложкою, а хто із сошкою.

Тільки концентрація та наукове управління грошовими потоками забезпечить фінансове підґрунтя для динамічного розвитку української економіки.

Павло МАТВІЄНКО,
Голова Партії національно-економічного розвитку України,
народний депутат України, кандидат економічних наук

1 П.В.Матвієнко «Національному розвитку – власні сили». Коментар до Маніфесту ПНЕРУ.

2 П.В.Матвієнко «Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України», Київ – 2004 р.

3 Сайт Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua

4 За даними Держкомітету статистики: www.ukrstat.gov.ua

5 Журнал «Банковское обозрение», №9, вересень 2004 р.

6 П.В.Матвієнко «Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України», Київ – 2004 р.