Заробітну плату – на рівень європейських стандартів

Достойна заробітна плата є основою добробуту людини-трудівника, яка чесно живе на платню за свою нелегку працю. Завдяки труду мільйонів людей, створюється національне багатство України, будуються сучасні літаки, кораблі, електровози, виробляється електроенергія, вирощується хліб, плавиться метал. У свою чергу зарплата є джерелом поповнення Пенсійного фонду, а заощадження громадян на банківських рахунках – головним інвестиційним ресурсом розвитку національної економіки.

Своє прагнення до європейських стандартів наша влада задекларувала ще на зорі незалежності в «Основних напрямах зовнішньої політики України». На жаль, за роки незалежності мало що змінилося, наші євроінтеграційні прагнення так і не перейшли в практичну площину. Адже євроінтеграція передбачає не декларації з трибун про економічне зростання, а досягнення європейських стандартів життя населенням України. Йдеться про підвищення питомої ваги оплати праці у ВВП на рівні 55 – 65 відсотків, а також зростання середньої заробітної плати в 5 – 6 разів.

Різниця в рівні оплати праці в доларовому еквіваленті у розвинених країнах з ринковою економікою та порівняно з Україною є значною. Так, в США оплата праці вища від оплати праці в Україні майже в 12 разів, у Франції – відповідно майже в 9 разів, у Великій Британії та Німеччині – майже у 8 разів. Отже, європейська орієнтація України потребує дієвих практичних кроків на шляху запровадження в Україні гідної зарплати.

Поряд із запевненнями високопосадовців про те, що українська економіка з 2000 року переживає період економічного піднесення, що доходи населення збільшуються, ВВП зростає, надходження до бюджету ростуть, іноземні інвестиції «ллються» на українську землю рікою, на пересічних громадянах це українське економічне чудо ніяк не позначилось. Підтвердженням цього є і світові рейтинги, в яких у 2004 році Україна займала перші місця, але в кінці списку. У рейтингу зарплат, опублікованому Федерацією європейських роботодавців, з 46 країн Україна посіла третє місце з кінця, випередивши лише Білорусію та Молдову.

Отже, українське суспільство – хворе. Хвороба називається бідністю, хоча в офіційному переліку захворювань (тобто в чинному законодавстві) така навіть не згадується.1

Згідно з даними різних оцінок, розкид даних про частку населення, яка живе нижче від рівня бідності в Україні, лежить у межах від 28 до 45 відсотків2. Отже, рівень бідності в Україні продовжує залишатися загрозливим. Понад третина українців живуть нижче офіційного рівня бідності. Як свідчать результати дослідження Міжнародної організації праці, 83 відсотки населення України фактично відчувають себе бідними. В Україні до категорії бідних належать, не тільки непрацездатні, а й значна частина високоосвічених людей (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які також отримують доходи нижчі або трохи вищі за межу бідності, тоді як в розвинутих країнах люди цих професій належать до категорії найбільш забезпечених.

Набагато серйознішою виглядає проблема масової бідності населення України на фоні розкоші вузького кола представників кількох фінансово-промислових груп (кланів), які стали мультимільярдерами. Найбагатші люди світу, які володіють шаленими грошовими багатствами, як не дивно, живуть в Україні. І ніхто їх не запитав, звідки взялось це багатство. При цьому бідність для простого українця – це не просто нестача грошей, це – значне погіршення умов життя, недостатнє споживання продуктів харчування, недоступність послуг сфери охорони здоров’я та освіти для всіх жителів України. Таке явище як майнове розшарування громадян, відсутність «середнього класу», який є основним атрибутом соціальної стабільності в країні, є яскравим проявом бідності.

Високий рівень бідності в Україні спричиняє ріст безробіття, яке, за визначенням Міжнародної організації праці, в 2003 році становило 9,1 відсотка. За неофіційними даними, безробіття (з урахуванням прихованого) сягає понад 40 відсотків. Безпосередньою реакцією громадян на низький рівень життя є міграційний відтік. Так, масштаби сучасної української трудової міграції сягнули 7 мільйонів громадян України, що сьогодні поневіряються світом у пошуках заробітку.

Поруч із бідністю, спостерігається жахлива екологічна ситуація. Згідно з оцінками Українського центру соціальних реформ, лише 15 відсотків території країни можна розглядати, як «екологічно або умовно чиста», ще 15 відсотків є «помірно забрудненою», тоді як решта 70 відсотків належать до «забруднених територій».3

За 20 років майже нічого не зроблено для приборкання Чорнобильського радіоактивного вогнища. Туберкульоз «пішки ходить» по країні.

Вражаюча бідність та жахлива екологічна ситуація не можуть не вплинути на демографічну ситуацію. В результаті, різко скорочується загальна чисельність населення України, зменшується тривалість життя. Ще одна важлива ознака зубожіння народу України – низька народжуваність. Так, за даними Міністерства охорони здоров’я, рівень смертності людей в Україні вдвічі перевищує рівень народжуваності. Показник народжуваності є одним із найнижчих серед країн Європи – 1,1 дитини на одну жінку. Внаслідок чого змінюється вікова структура населення, відбувається старіння нації.

У такій ситуації типовим для бідного суспільства є процес знецінення робочої сили. Питома вага оплати праці у ВВП знизилася з 53 відсотків у 1990 до 33 відсотків у 2004 році, а в грошових доходах населення частка оплати праці зменшилася з 71 до 42 відсотків. Мінімальна оплата праці в США в 30 разів вища, ніж в Україні. В собівартості американської продукції зарплата становить 40 – 60 відсотків, а в Україні, у кращому випадку, 10 – 15 відсотків.4 Зарплата обов’язково має бути значно більшою за соціальне забезпечення, інакше повністю зникають стимули до праці. Особливо це стосується молоді, яка має творити і своє майбутнє, і майбутнє нашої України.

Неможливо забезпечити достатній рівень життя населення України в умовах «дикого» капіталізму. Спочатку в 90-х роках знецінилися заощадження громадян в Ощадбанку, потім створили грошовий голод, який призвів до бартеру, коли люди за свою працю отримували платню талонами та натурою, як на барщині. В цей час наближені до верхів безсоромно та за безцінь приватизували не тільки державну власність, а й місця у владних структурах. Мільярди доларів потекли за кордон на приватні рахунки «сильних українського світу». Щоб повернути довіру до влади, треба створити гідні умови для життя людей, забезпечити їх роботою і достойною оплатою праці, виключити будь-які форми людського приниження.

Необхідно розробити програму дій щодо наближення України до європейських соціальних стандартів. Україна потребує підготовки комплексної програми реформування оплати праці з метою переходу від моделі дешевої до високооплачуваної конкурентоспроможної національної робочої сили. Важливим кроком нової влади на шляху до наближення стандартів оплати праці в Україні до європейських стало законодавче встановлення мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму. Наступним етапом на шляху формування в Україні гідної оплати праці повинно стати підвищення державних соціальних гарантій оплати праці для працюючих громадян України. Для цього необхідно законодавчо встановити мінімальну заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Зростання доходів громадян має проходити шляхом інвестицій у нарощування виробництва і створення нових робочих місць. Масове виробництво і масове споживання національних товарів через достойну платню є золотим правилом суспільного благополуччя українців.
Ринок праці, як і інші сектори економіки, функціонує за законами ринкової економіки, тому зростання попиту на робочу силу призведе до зростання і її ціни. Отже, проблема підвищення заробітної плати – нагальне питання розвитку української економіки. Розвиватиметься українська економіка – збільшуватиметься кількість нових робочих місць – скорочуватиметься рівень безробіття – зростатиме заробітна плата – підвищуватиметься рівень життя українських громадян.

Подолати бідність можливо шляхом створення сприятливих економіко-правових умов для збільшення доходів, зниження податкового тиску, стимулювання малого та середнього бізнесу, підвищення економічної активності населення та зменшення вражаючої поляризації у рівні доходів, яка спричиняє різке розшарування населення та відсутність середнього класу в Україні.

Подолання бідності – завдання не одного дня. Зміни в системі оплати праці, пенсійного забезпечення, які спрямовані на підвищення добробуту українських громадян, можливі тільки у разі створення сприятливої економічної ситуації у країні. Постійні симптоми до переділу власності, банківського ринку між «своїми» і «чужими» створили умови для засилля в Україну іноземного капіталу, основною метою котрого є вивезення капіталу при жорсткій експлуатації робочої людини.

Реалізувати курс достойного рівня оплати праці громадян при загальній кількості податків і зборів, а їх аж 38, неможливо. І найбільшим є «пенсійний податок» на зарплату. Чим вищий фонд оплати праці, тим більше треба сплатити державі. Таким чином, стримується зростання добробуту працюючої людини. Повинен бути один прозорий, всім зрозумілий податок, який будуть платити всі за однаковим принципом, – 10 відсотків від доходів. Отже, без зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати, неможливо досягнути покращання добробуту українців.

Павло МАТВІЄНКО,
Голова Партії національно-економічного розвитку України, народний депутат України, кандидат економічних наук

1 Ліанова Е. Бідність в Україні: діагноз поставлено – будемо лікувати? // Дзеркало тижня. – 2001. - №13 (337)
2 Подолання бідності заради добробуту – стратегічний рамковий документ, опублікований ПРООН в Україні, 2003р., с.4.
3 Загальна оцінка країни Україна. Агентство ООН в Україні. – Київ, жовтень 2004 року.
4 Краснянський М. Бідність – порок! // День. – 2005. – №5