Необхідність економічних корекцій в Україні

Українська економіка пройшла складний 14-річний шлях. Великому українському народу довелося пережити «всенародну» приватизацію, девальвацію і втрату заощаджень, інфляцію і масове безробіття, мізерну заробітну платню. Це роки економічного хаосу, а з ним і соціального занепаду, політичного розколу, зубожіння народу. Економіка, як і хліб, – всьому голова, тому будь-які експерименти над національною економікою – це експерименти над людьми, над їхніми долями і сім’ями.

На жаль, наші горе-економісти, які були при владі, не розуміли або не хотіли розуміти величезне соціальне і політичне значення економіки, що є джерелом масового добробуту. Основною політекономічною помилкою державних управлінців була відсутність стратегії побудови соціально-орієнтованої економіки в інтересах всіх громадян. Натомість країна перейшла на рейки «дикого капіталізму», при цьому багаті стають багатшими, а бідні – біднішими. Держава відсторонилась від регулювання економічними процесами. Державні структури зобов’язані були вносити певні корективи на шляху демонтажу старої системи господарювання та впровадження ринкових методів регулювання економічними процесами. «Отсутствие в Украине четко выработанной идеологии построения независимого государства тормозит развитие экономики».1

У кожної країни, особливо післявоєнних Німеччини та Японії, були чіткі плани дій щодо відтворення виробництва, при чому на власній, національній основі. У нас же була побудована система реалізації меркантильних інтересів окремих угруповань, кланів, осіб. Ця система не стала основою економічного зростання країни і потребує докорінних змін. Як проголошує Маніфест ПНЕРУ, досягти постійного динамічного економічного розвитку «ми можемо тільки через розвиток власного виробництва, встановлення достойної оплати соціально вагомої праці, нещадну боротьбу з корупцією, виведення економіки з «тіні», зменшення податкового тиску на національних товаровиробників».2 Досягти цієї мети можливо тільки за умов здійснення відповідних корекцій економічної системи України.

Перш за все, необхідно досягти сталого зростання макроекономічних показників. ВВП змінюється циклічно. Протягом 90-х років він знизився вдвічі та опустився до свого мінімуму в 1999 році. З 2000 року ВВП почав зростати, але темпи росту знижувались. Аналогічна ситуація з кредиторською заборгованістю, тобто неплатежами, рівень яких виріс з 38,4 відсотка до ВВП в 1992 році до 150,5 відсотка в 1999 році3. Бартер як натуральний обмін товару на товар у середині 90-х років досягав половини, а в деяких галузях 70 – 80 відсотків всіх розрахунків.

Така ж нестабільність характеризує і динаміку інфляції, зумовленої змінами цін. Вона то зростає, то різко знижується, що ставить під сумнів достовірність відображення дійсності. Жодний рік не було однакового рівня інфляції, а в 2002 році ми взагалі мали дефляцію, що за світовими канонами є шкідливим для розвитку виробництва і товарно-грошових відносин.

Помірна інфляція сприяє економічному зростанню, в той час, як за словами Дж. Кейнса «на користь дефляції сказати нічого».4

Виникає питання щодо майбутнього економіки: чи ми знаходимось на гребені зростання і нас очікує нове падіння, чи вдасться забезпечити сталий розвиток? Аналогічні цикли розвитку товарного виробництва були відмічені різними науковцями в різних країнах, у тому числі російським вченим Н.Д. Кондратьєвим (розстріляний у 1938 році), який визначав 15 – 20-річні цикли розвитку капіталістичного виробництва5, які дійсно були на його ранніх стадіях і викликались при падінні – кризами перевиробництва, а при рості – науковими відкриттями, що швидко впроваджувались і давали поштовх для нової хвилі економічного розвитку. Цьому сприяло і перевищення платоспроможного попиту над пропозицією товарів – вони споживались і створювали стимул для нового виробництва.

Рецепти послаблення циклічності виробництва розробив український вчений Туган-Барановський6 ще в 1914 році на основі посилення платоспроможного попиту і досягнення масового виробництва та масового споживання товарів. В основі цієї теорії лежить наукове управління та регулювання грошовою масою і грошовим обігом, попитом і пропозицією на гроші з боку держави. Визначальну роль держави в регулюванні економікою визначили практично всі класики політекономії. По суті, держава в економіці, як капітан на кораблі: «Как нельзя более очевидна необходимость авторитета – и притом авторитета самого властного – на судне в открытом море»7.

Держава повинна отримати авторитет у суспільстві, зайнявши активну позицію щодо регулювання економічних процесів в інтересах національних товаровиробників і споживачів – наших громадян. Тоді ми зможемо ефективно управляти циклічністю економічного розвитку, як це зробили західні країни, взявши на озброєння наукові розробки, в тому числі українських вчених.

Як наголошує ПНЕРУ, необхідно чітко встановити пріоритети національного товаровиробника і національного інвестора. Наприклад, зараз банки не мають ніяких стимулів при кредитуванні національних підприємств порівняно з кредитами на придбання іноземних товарів: автомобілів, меблів, побутової техніки тощо. В результаті, ми фінансуємо закордонне виробництво, а наше занепадає. Люди виштовхуються зі своїх робочих місць на вулицю, країна стає суцільним базаром, посилюється диспропорція між слабким виробництвом і попитом, що обов’язково веде до кризової ситуації. Посилення податкового тиску на банки може призвести до підвищення ціни банківського кредиту, а відповідно і до зростання собівартості продукції національних товаровиробників. Як наслідок, підвищаться ціни і з’явиться загроза масових банкрутств наших підприємств.

Ця проблема значно загостриться зі вступом України до СОТ. В Україну хлинуть іноземні товари, а національні товаровиробники опиняться на узбіччі економічних процесів. Більше ніж третина підприємств є збитковими (в 1992 році таких підприємств було лише 9,5 відсотка). Вони не зацікавлять іноземних інвесторів, швидко збанкрутують і будуть продані за безцінь. Держава втратить величезні обсяги національного багатства. Вже у І півріччі 2005 року обсяги імпорту в Україну м’яса і риби збільшились у 2,4 разів, руди (включаючи шлаки і золу) – в 1,8 разів, виробів зі шкіри – в 2,6 разів8 і так далі. З урахуванням того, що закордонні фінанси будуть працювати на іноземні товари, а в Україні близько 1 млн. посередників, які будуть їх активно продавати, то вижити національному виробнику в таких умовах буде неможливо.

Ми можемо зіткнутися з проблемою масового безробіття, яка зараз стихійно вирішується відтоком людського капіталу за кордон. А нам необхідно забезпечити зайнятість людей, праця яких є джерелом зарплат працівників бюджетної сфери і виплат пенсіонерам, фінансування освіти, науки і забезпечення обороноздатності країни.

Необхідно розробити чітку стратегію економічного і соціального розвитку, закріпивши її відповідними законами. До цього слід відзначити близько 100 законодавчих і нормативних актів, які надають переваги іноземному капіталу в Україні в противагу національним інвесторам.

Економіка потребує прискорення структурної її перебудови. Найуразливішим місцем української економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу. Його деформованість, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва, успадковані від попередньої адміністративної системи. До найбільш вагомих складових, що формували структурні диспропорції в економіці України, належать спад виробництва, деформація системи внутрішніх цін, інерційність структурних перетворень за умов пасивної ролі держави, зниження рівня науково-технологічної та інноваційної активності підприємств, деформації в структурі зовнішньоторговельного обороту.

За роки так званих економічних реформ ситуація не тільки не поліпшилася, а й значною мірою погіршилася. Частка паливно-сировинних галузей зросла в 2004 році порівняно з 1991 роком майже втричі і становить 48,8 відсотка від обсягів промислового виробництва. Водночас, питома вага машинобудування, галузей соціальної спрямованості (легка і харчова промисловість) зменшилась удвічі і становила у 2004 році – відповідно 13,4 відсотка і 16,2 відсотка.

В цілому за роки кризового періоду України (1990 – 1999) було втрачено більше половини дореформених обсягів промислового виробництва. Найвищі темпи спаду спостерігалися в 1991 – 1995 роках. При цьому найбільший спад виробництва відбувся в легкій промисловості (70,8 відсотка) через загострення проблеми ресурсного забезпечення та переорієнтації значної частки внутрішнього попиту на імпортну продукцію, а також у промисловості будівельних матеріалів (65,8 відсотка) внаслідок кризового скорочення інвестиційного попиту. В 1996 – 1998 роках структурні диспропорції промислового виробництва істотно посилились внаслідок значного спаду в інвестиційно-спрямованих галузях та галузях споживчої орієнтації, що працюють на внутрішній ринок. В роки економічного зростання в структурі промислового комплексу відбулися позитивні зрушення. Однак це не могло відчутно позначитись на структурі промислового виробництва. Вона і нині залишається деформованою.

Галузі виробництва різко відрізняються одна від одної за рівнем рентабельності. Якщо рентабельність торгівлі досягає 23 відсотків, видобування руд та інших неенергетичних матеріалів – 26 відсотків, то сільського господарства – лише 3,7 відсотка, легкої промисловості – 0,5 відсотка. В деяких галузях статистика показує збитки, або вкрай низький рівень рентабельності: будівництво – 2,3 відсотка, готельно-ресторанний бізнес – 0,8 відсотка9, у що мало віриться.

Деякі підприємства та цілі галузі підвищують ціни на свою продукцію і отримують тим самим величезні надприбутки, інші, сплачуючи їм за послуги, стають збитковими. Процес визначення рентабельності виробництва та встановлення цін зовсім не регулюється державою. Ніхто не аналізує і не оцінює складові вартості товарів, необхідний для суспільства рівень прибутковості. Якщо в структурі витрат переважають виплати посередникам, завищені ціни на сировину, різні послуги, а не оплата праці, то є велика вірогідність відмивання грошей. Інші, навпаки, користуючись монопольним становищем, не вкладаючи ніякої праці, отримують надприбутки за рахунок штучного підвищення цін.
Вкрай гострою є проблема ціноутворення на сільгосппродукцію з урахуванням зростання вартості на пальне в 2005 році та встановленням таких закупівельних цін на продукцію для сільгоспвиробників, які не покривали витрати на її виробництво. Ситуація вимагає негайних дій для порятунку українського сільськогосподарського товаровиробника.

Вирішити проблему цін і рентабельності можливо введенням єдиного податку на доходи, відмінивши всі інші податки.10 Тоді відпаде необхідність приховувати прибутки, зростуть обсяги податкових надходжень до державного бюджету і ціни будуть відображати реальні затрати праці людей на створення матеріальних благ.

Значні деформації має структура експортно-імпортних операцій. Майже 50 відсотків експорту займає металургія і хімія, тобто сировинні галузі, а в імпорті домінують енергоносії та товари споживання. Підвищення частки готової продукції, особливо машинобудування, в структурі експорту хоча б до 30 відсотків (зараз 17 відсотків), та забезпечення альтернативними енергоносіями в умовах, коли держава продала майже всі нафтопереробні заводи, є невідкладним завданням № 1 у сфері структурної перебудови в Україні.

Ще більш негайної перебудови вимагає структура виробництва в регіонах країни. Основна частина індустрії сконцентрована на сході і півдні та у великих містах, а на місцях руйнуються навіть невеликі підприємства, які давали б стабільні доходи місцевим бюджетам та забезпечували зайнятість громадян. Руйнування місцевої промисловості, особливо в західних областях України призвело до масової еміграції робітників за кордон, занепаду сіл та містечок, різкого погіршення рівня життя їх мешканців.

У 2004 році на одну особу в Україні припадало 6,8 тис. грн. реалізованої промислової продукції, у Донецькій області – 17,4 тис. грн., Запорізькій – 15,7 тис. грн., Дніпропетровській – 14,5 тис. грн., Полтавській – 12,1 тис. грн. В той же час у Закарпатській області – 1,9 тис. грн., Тернопільській – 1,5 тис. грн., Чернівецькій – 1,2 тис. грн. в рік11.

Потрібна негайна корекція регіональної економічної політики. Тільки через економічний підйом всіх регіонів, розвиток сіл, населених пунктів, містечок ми зможемо забезпечити стале економічне зростання всієї України. Необхідно розробити чіткі плани економічного розвитку кожного населеного пункту на новій інвестиційній основі, в рамках міжрегіонального розподілу і кооперації виробництва. На базі спеціалізації та природних умов, складу та професійних навичок населення кожне село та містечко знайде своє місце в загальнодержавній економіці, і таким чином ми відродимо Україну.

Докорінних змін вимагає сільськогосподарське виробництво. Якщо посівна площа в Україні в 1985 році складала 32,6 млн. га, то в 2004 році – 26,7 млн. га, валовий збір зернових в 2003 році становив 20,2 млн. тонн, а в 1913 році – 23,2 млн. тонн, цукрових буряків ми збираємо менше (16,6 млн. тонн), ніж у 1955 році (21,8 млн. т.), навіть картоплі стільки ж (20,7 млн. тонн), як і в довоєнному 1940 році. І це не дивно, тому що кількість сільгосппідприємств за 3 останні роки скоротилась з 61,2 тисяч до 58,6 тисяч. Скорочується і кількість приватних сільгосппідприємств і навіть фермерських господарств з 43 тисяч до 42,5 тисячі. Займатись сільгоспвиробництвом в умовах негативного впливу цінового фактору стає невигідно.

Кількість тракторів з 1985 року зменшилась вдвічі: з 503 тисяч до 251 тисячі, а комбайнів з 110 тисяч до 54 тисяч. Відсутність кардинальних змін на селі загрожує втратою продовольчої незалежності і безпеки України. Необхідно зробити ставку на потужні, передові сільгосппідприємства, створити потужні станції, які забезпечували б технікою сільгосппідприємства. Важливо розробити комплексну програму розвитку агропромислового комплексу, чітко визначивши в ній місце держави, сільгосппідприємств, вітчизняних кредиторів.

Забезпечити економічні перетворення неможливо без підвищення ролі трудівників, майстрів своєї справи в суспільстві. Ми повинні будувати соціально-орієнтовану економіку для всіх людей, а не окремих ватажків економічних угруповань. Але побудувати таку економіку з мінімальною зарплатою в 332 гривні при прожитковому мінімумі на одну особу 423 гривні на місяць та майже 2 мільйонами безробітних неможливо. Середньомісячна зарплата, хоча і досягла 150 доларів США на місяць, завдяки девальвації долара, є нижчою, ніж у Росії, Казахстані і навіть сусідній Білорусі. Така ситуація значною мірою обумовлена як чинником податкового тиску на фонд зарплати, який ще донедавна досягав 80 коп. на 1 грн. виплаченої зарплати і заганяв її у «тінь», так і відстороненням трудівників від власності. Підприємства спочатку були доведені до банкрутства, а потім скуплені ділками за безцінь.

Питання економічних реформ – це питання зміни менеджменту і викорінення корупції. Державні управлінські органи не відповідають вимогам сучасності. Вони розрослись до 563 тис. осіб12. В одній податковій інспекції працюють десятки тисяч чоловік, значна частка, 8 тис., мілітаризована і має репресивний характер. Корупція, як іржа, роз’їла всі елементи управління. Відкриття «єдиного вікна» обслуговування підприємців – це лише перші кроки, а необхідна побудова цілісної справедливої державної системи регулювання економіки і підтримки національних товаровиробників та інвесторів. У 2003 році, за даними незалежних досліджень, серед 158 країн світу Україна посідала 101 місце за рівнем зарегульованості, що негативно позначається на її іміджі та інвестиційній привабливості13. Питання виділення земельних ділянок, дозволів на ведення господарської діяльності повинні вирішуватися оперативно і прозоро. Численні перевірки необхідно змінити на планові не частіше одного разу на 5 років, бо сучасні електронні засоби дозволяють здійснювати постійний контроль без виїзних перевірок. За кордоном платники податків здійснюють платежі до бюджету самостійно, а перевіряють тільки порушників.

Бій хабарництву у нас тільки почався і без спрощення системи відносин влади, підприємців, інвесторів, досягнення їх прозорості цю проблему не вирішити. Необхідно структурно змінити чиновницький апарат. Замість каральної функції повинна домінувати функція загальнодержавного розвитку. Це планування та рекомендації щодо пріоритетних напрямків, створення системи економічного стимулювання, фінансування загальнодержавних соціальних програм. Таким чином, економічну функцію держави необхідно підняти на принципово новий щабель.

У компетенції держави знаходиться забезпечення дисципліни в проведенні розрахунків і виконанні взятих зобов’язань всіма учасниками ринкових відносин. На жаль, в українській господарській практиці укорінилось уникнення їх виконання, користуючись недоліками і прогалинами вітчизняного законодавства. Та й сама держава раніше часто нехтувала своїми зобов’язаннями перед національними інвесторами і підприємствами, чітко повертаючи при цьому закордонні запозичення. Це і реструктуризація ОВДП наприкінці 90-х, і невиконання кредитних зобов’язань реструктуризації боргів Херсонського суднобудівного заводу при приватизації Лисичанського нафтопереробного заводу, і невиконання своїх зобов’язань багатьма державними підприємствами. Тільки законодавче встановлення чіткої платіжної дисципліни і кримінальної відповідальності за її порушення є гарантом економічних перетворень у країні. Ми виступаємо за розробку і прийняття Закону України «Про платіжну дисципліну в Україні».

Важливою умовою структурної перебудови економіки є наявність фінансових джерел, механізмів їх мобілізації, система перерозподілу доданої вартості у міжгалузевому розрізі, збалансована державна політика у цій сфері. Щоб українська економіка запрацювала на повну потужність ПНЕРУ пропонує здійснити такі заходи:

покінчити з корупцією та організованою злочинністю, оскільки саме вони призводять до руйнівних для країни наслідків через розкрадання національного багатства;

запровадити національну грошово-кредитну політику, яка б стимулювала мобілізацію грошей в Україні; зорієнтувати кредитну політику на виробничу сферу, без чого економіку не відновити;

посилити роль держави як органу, що зобов’язаний проводити захисну політику стосовно національного товаровиробника та національного інвестора;

оскільки на шляху до інноваційного розвитку основним ресурсом стає інтелект, пріоритетним слід вважати відродження престижу розумової праці, належну державну підтримку та фінансування науки й освіти, справедливу оцінку праці людей.

Павло МАТВІЄНКО,
Голова Партії національно-економічного розвитку України, народний депутат України, кандидат економічних наук

1 Матвієнко В.П. Как выдается желаемое за действительное // Обрій-ПІБ. – 2003. – №13. – с. 8.
2 Матвієнко П.В. Національному розвитку – власні сили. Коментар до Маніфесту ПНЕРУ. – К.: Наукова думка, 2004. – с. 24.
3 Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. – К.: Наукова думка. – с. 222.
4 Кейнс. Дж.М. Избранные произведения. – М.: Экономика, 1993. – с. 172.
5 Кондратьєв Н.Д. Большие циклы экономической конъюнктуры. – 1925.
6 Туган-Барановський М.І. Паперові гроші та метал. – К.: КНЕУ, 2004. – с. 200.
7 Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х томах. Т. 2. – М.: Политиздат, 1980. – с. 408.
8 Сайт Держкомстату України
www.ukrstat.gov.ua
9 Статистичний бюлетень Держкомстату України за січень–травень 2005 р. – с. 96-97.
10 Обрій-ПІБ, стаття «Фінанси», № 29 (242) від 28.07–03.08.05.
11 Статистичний бюлетень Держкомстату України за січень 2005 р. – с. 12.
12 Статистичний бюлетень Держкомстату України за січень–травень 2005 р. – с. 170.
13 Деркач М. Структурна перебудова економіки України: проблеми, пріоритети та перспективи розвитку. // Економіст. – №5. – 2004. – с. 12.