Економічній незалежності – вітчизняне виробництво

Обов’язковою умовою забезпечення економічної незалежності України в глобалізованому світі є сприяння розвитку національного виробництва. Тільки зростання вітчизняного виробництва здатне забезпечити населення роботою, внутрішній ринок – товарами, а національний фінансовий ресурс – сферою продуктивного застосування. Занепад виробничої сфери та відсутність захисту вітчизняного товаровиробника, ставка на імпорт на шкоду власному виробництву обертаються значними втратами економічного потенціалу країни, вивозом за кордон капіталів та людських ресурсів, непосильним борговим тягарем зовнішніх запозичень, нав’язуванням країні різних форм політичної та економічної залежності з боку «держав-благодійників», посиленням структурної розбалансованості та соціальних суперечностей, погіршенням умов відтворення суспільного продукту та робочої сили.

За роки незалежності Україна, яка мала одні з найкращих серед країн колишнього СРСР умови для входження в ринок і економічного піднесення, «досягла» значного падіння виробництва, що стало наслідком тиску глобальної економіки і відсутності власної економічної політики, яка б спиралась на національне виробництво, свій кадровий та матеріальнотехнічний потенціал. Вдавшись до бездумного копіювання чужого досвіду, Україна втратила частину національних переваг. Нинішній ВВП становить лише 61 відсоток ВВП 1990 року, а реальна заробітна плата сучасних українців, за оцінками експертів, в 3–4 рази менша від рівня початку 90-х років.1

Недооцінка національного багатства та економічних можливостей обернулась залежністю від іноземних капіталів, хоча маємо достатньо власних ресурсів. Володіючи запасами власної уранової руди, купуємо її у Росії. Україна, яка традиційно експортувала цукор і зерно, мусить сьогодні закуповувати їх за кордоном, і таких прикладів багато. Минулого року Україна, маючи 12 млрд. дол. США зовнішнього боргу, сплатила за його обслуговування майже 2 млрд. дол. США, що ставить нашу економіку в пряму залежність від волі світового капіталізму.

Причини сучасних економічних проблем і засоби їх вирішення слід шукати в нашій економічній історії. До рівня натурального укладу відкинули економіку України в 90-х роках бартер і неплатежі. Обмін одного товару на інший, замість звичайних товарно-грошових відносин, перевищував 42 відсотка всіх розрахунків, а кредиторська заборгованість, в тому числі перед бюджетом, по зарплаті працівникам у 1,5 раза перевищувала ВВП країни.2

З урахуванням того, що половина грошової маси знаходилась поза банками, Україна таким чином опинилась в зашморгу платіжної кризи.

Низький рівень монетизації економіки, тобто забезпечення її платіжними засобами, який опустився до небезпечної і взагалі неприйнятної у світі позначки в 9,3 відсотка в 1995 році, став дзеркалом обезкровлення української економіки. Шкідливість бартеру і неплатежів та шляхи їх подолання розкриті у роботах таких відомих вчених, як професор В.П. Матвієнко, академік В.М. Геєць та інші. Проте повністю подолати ці рудиментарні явища, які постійно трансформуються у нові форми, не вдалося досі. За рівнем безперервності грошового обігу, задоволення попиту економіки на гроші, концентрації грошових потоків на пріоритетних напрямках через провідні банки, прозорості товарно-грошових відносин, можна давати оцінку рівня державного менеджменту управління економічними процесами в країні.

Маючи значний науково-технічний потенціал, висококваліфіковані наукові та інженерно-технічні кадри, високий рівень освіти і напрацювання в багатьох новітніх напрямах науково-інженерної думки, країна 75 відсотків інвестицій вкладає сьогодні в сировинні галузі, тоді як в розвинутих країнах інвестиції спрямовуються в кінцеву продукцію. Перепоною на шляху технологічної модернізації є значна частка (до 50 відсотків) матеріально та морально застарілих фондів. В умовах збиткової діяльності і низької рентабельності промислової сфери, значного податкового тиску та відсутності впродовж багатьох років дієвої підтримки реального виробництва підприємства не здатні здійснити модернізацію та інноваційне оновлення основних фондів. Тільки створення сприятливого інвестиційного середовища, стимулів для національних інвесторів здійснювати інвестиції, а для підприємств впроваджувати інновації, в тому числі шляхом використання прибутків, отриманих за рахунок підвищення технічного рівня та рентабельності виробництва, якості продукції, могло б змінити на краще ситуацію в сфері інвестиційної діяльності.

В Україні вкрай актуальною є структурна перебудова економіки. Зараз домінує імпорт товарів споживання та висока сировинна складова в структурі виробництва і експорту – понад 60 відсотків всього обсягу. А це напряму ставить Україну в залежність від нестабільної ситуації у світі. Тому ПНЕРУ на основі глибокого аналізу сучасності, визначила мету своєї діяльності – «побудувати економічно могутню державу на основі розвитку національного виробництва. Вона віддзеркалює прагнення мільйонів людей до кращого життя».3

Така стратегія повинна об’єднати всіх патріотів в ім’я забезпечення економічної, а з нею і політичної, незалежності України.

Економічно вразливим робить національне виробництво його галузева і технологічна розірваність. Значних обсягів сягає виробництво з незакінченим циклом. Це призводить до того, що в Україні, наприклад, не налагоджене серійне виробництво власних комбайнів, тракторів, сіялок, конче потрібних аграрному сектору, в той же час на полях працюють чужоземні «Джон Діри». Постійні зміни власників підприємств, що мають забезпечувати село технікою, намагання деяких з них «кинути» вітчизняних інвесторів і марні очікування на іноземні ін’єкції руйнують матеріальну базу українського села. В Україні, яка має 25 відсотків світових чорноземів, збір зерна за 15 років зменшився з 51 млн. тонн до 38 млн. тонн. Проблему ускладнює невдала цінова політика, коли селяни не можуть продати врожай за прийнятними цінами, які б компенсували витрати на пальне, насіння, добрива, зарплату та інше. В той же час торгівці мають надприбутки на посередницьких операціях. Тільки послідовна державна політика щодо розвитку власного аграрного сектору власними технічними і фінансовими важелями може підняти з колін українське село, яке, ми впевнені, в силах нагодувати не тільки Україну, але і Європу.

Для досягнення економічної незалежності країни і сталого зростання національного виробництва необхідно здійснити перехід до інноваційного розвитку української економіки. На базі створення робочих місць у високотехнологічних галузях, стимулювання праці науковців, інженерів необхідно забезпечити структурний маневр у бік підвищення частки галузей і виробництв з високим ступенем промислово-технологічної переробки, значною питомою вагою доданої вартості. Необхідно активно впровадити в виробництво такі технології, які б збільшили продуктивність використання ресурсів, зменшили витрати сировини та енергії на одиницю продукції.

Великий потенціал розвитку мають традиційно інноваційні галузі української економіки – літако-, суднобудування, ракетно-космічна галузь, виробництво енергетичного устаткування, кольорова металургія, транспорт, зв’язок. Достатньо згадати, що тільки за 2004 рік в Україні здійснено 6 успішних запусків ракет-носіїв, що вивели на навколоземну орбіту 15 космічних апаратів різних країн світу (Росії, США, Пакістану, Німеччини), активно впроваджується спільний українсько-бразильський проект зі створення ракетно-космічного комплексу «Циклон». Але через нестачу фінансового капіталу і зацікавленості інвестора вони втрачають людський потенціал і інноваційні напрацювання.

Науково-технічний потенціал України дотепер залишається досить потужним, незважаючи на те, що за десять років він скоротився у 2,3 – 3 рази. Міжнародного визнання здобули вітчизняні електрозварювальні технології та порошкова металургія, біотехнології, виробництво штучних алмазів, радіоелектроніка, ядерна фізика. За чисельністю наукових кадрів на 10 тисяч зайнятого населення Україна займає п’яте місце в Європі після Німеччини, Великобританії, Данії та Австрії. Україна входить у трійку провідних країн світу за найбільш кваліфікованими програмістами. Україна має розгалужену виробничу і транспортну інфраструктуру, надзвичайно вигідне географічне розташування. В перші роки незалежності України за обсягами перевезень транспортному комплексу країни належало четверте місце у світі.

За роки економічної кризи Україна, на жаль, втратила свої конкурентні переваги в світі за багатьма позиціями. Так, в 1991 році Україна займала 15 відсотків світового видобутку залізної руди, вироблялось 12 відсотків цукру, 10 відсотків світового обсягу виплавляння чавуну і сталі, 2,5 відсотка світової електроенергії. Нині ж виробництво сталі не перевищує 3 відсотки, електроенергії – 1,2 відсотка, цукру – менше 10 відсотків світових масштабів.4

Між тим, Україна залишається в першій п’ятірці виробників сталі і виплавляє її найбільше в світі на душу населення. Тому ПНЕРУ впевнена, що ми можемо і повинні відновити місце України в світовій спільноті, базуючись на власних виробничих та фінансових ресурсах.

Для реалізації інноваційно-інвестиційного зростання економіки необхідно зацікавити національного інвестора, перш за все вітчизняні банки, в пошуку різних форм взаємодії з бізнесом в галузі інновацій. І створити для цього всі умови.

На новий щабель розвитку слід підняти підприємства, що виробляють товари широкого вжитку, які пригнічені нині імпортним «ширпотребом». За даними Інституту економічного прогнозування НАН України, «частка імпорту у внутрішньому споживанні України для економічно безпечного розвитку не повинна перевищувати 35 відсотків, а в реальності значно перевищує цей рівень і «зашкалює» до 72 відсотків».5

Економіка України була практично паралізована, коли країну захлиснув «дикий капіталізм» у вигляді масової торгівлі закордонним непотребом, а ВВП знизився більш ніж вдвічі. Мільйони людей були викинуті з національного виробництва, країна перетворилась на суцільний базар, який дехто поспішив назвати ринком. Сьогодні важливо не допустити занепад легкої, харчової, переробної та інших галузей, активно впроваджуючи державну політику розширення внутрішнього споживчого ринку, на якому знаходили б реалізацію товари широкого вжитку українського виробництва. Збільшення місткості внутрішнього споживчого ринку шляхом підвищення платоспроможного попиту створило б достатній імпульс для прискореного зростання цих галузей.6

Умови збереження економічної незалежності України потребують збільшення частки внутрішнього споживання в структурі ВВП до 70-75 відсотків, як це спостерігається в розвинутих країнах світу. Масове виробництво і масове споживання українських товарів повинно стати стратегічною лінією економічного розвитку України.7
Вимогам інноваційного розвитку повинна відповідати структура державного управління. Уряд має здійснювати перетворення в економіці маючи стратегію соціально-економічного розвитку мінімум на 5–10 років, чітко визначені орієнтири програми своєї діяльності на рік, цільові програми розвитку пріоритетних галузей економіки. Нам необхідно реконструювати на новій технологічній основі власні авто- та залізничні шляхи, системи зв’язку та транспорту, виробничі потужності наших підприємств. Також доцільно перейти до негайної реконструкції житлового фонду замість непродуманого зведення нових будинків за рахунок дитячих садків, історичних пам’яток, жителів інших будинків, які втрачають сонячне світло в своїх оселях.

Державі необхідно законодавчо підтримати вітчизняного товаровиробника, створити стабільні правові умови для їх роботи. Це особливо важливо в умовах вступу України до СОТ. Китай в такій ситуації ввів багаторічний перехідний період, обмежив доступ акулам світового капіталу до життєвонеобхідних сфер країни, які визначають її економічну незалежність. До таких сфер були віднесені і фінанси. Вони, як і енергетика, створюють основу економічної безпеки країни. В українських умовах понад третину підприємств є збитковими і вони разом з працівниками практично приречені на «вимирання», тому що іноземців цікавлять тільки високодохідні підприємства для отримання надприбутків. Відсутність системи контролю за ціноутворенням, коли рентабельність інколи зашкалює, створює умови для отримання надприбутків одним за рахунок інших. Без чіткого контролю за нормами рентабельності і формуванням цін, входження України до СОТ може тільки загострити цінове питання.

Невиправдані дії влади щодо необмеженого припливу в Україну іноземних банків. Дешевих кредитів не буде, а буде знищення внутрішнього інвестора, яким виступає населення. Національний товаровиробник гостро відчуває на собі всі економічні негаразди і втрачає конкурентоспроможність в результаті росту цін на паливно-енергетичні ресурси, підвищення тарифів на залізничні перевезення, коливання валютних курсів і особливо чиновницької бюрократії. Втрата потужними вітчизняними підприємствами, базовими галузями економіки конкурентоспроможності обертається значним скороченням робочих місць, зниженням доходів населення, зменшенням ефективності підприємницької діяльності, недонадходженням коштів до держбюджету. Створюються передумови для швидкого і безкоштовного поглинання українських підприємств закордонним капіталом. Необхідно пам’ятати, що за кордоном вже працює 5 млн. українців8, або 30 відсотків економічно активного населення і подальше згортання виробничої сфери в Україні призведе до втрати економічної незалежності держави.

У жодному словнику неможливо знайти поняття «економічний патріотизм». Тяжко його знайти і в нашому житті. А він конче потрібен українському суспільству. Розвиток виробництва, відродження українських підприємств, забезпечення людей роботою – це і є економічний патріотизм. Його може сповідувати і чиновник шляхом створення всіх умов для розвитку національних інвесторів, товаровиробників, і керівник, і робітник підприємства своєю самовідданою працею. Без патріотизму в душі до своєї вітчизни побудувати розвинене, справедливе суспільство неможливо. Ідеологію патріотизму, як і патріотизму духовного та морального, активно реалізує ПНЕРУ, яка всю свою діяльність спрямовує на розвиток вітчизняної економіки.

Сьогодні, як ніколи, можливо і необхідно розірвати кайдани чиновницької бюрократії, в які закували вітчизняних товаровиробників та інвесторів. На все необхідно отримувати дозволи бюрократів різних рівнів: на землю, на будівництво і так далі. Погодження тривають роками, різко підвищують вартість інвестиційних проектів, а часто-густо роблять їх взагалі збитковими. Не покращують ситуацію й непродумані тендери. Вони є спосіб закріплення інтересів владних чиновників. Необхідно впровадити чітку систему: якщо підприємство, інвестор, їх проекти спрямовані на посилення економічного і соціального потенціалу країни, її розвиток, то вони повинні мати «зелене світло» на всіх рівнях.

Необхідно забезпечити єдине ставлення держави як до малих, так і до великих підприємств. Потужні підприємства виступають базовою інфраструктурою будь-якої економіки і забезпечують зайнятість населення. Тисяча провідних українських підприємств з сотень тисяч юридичних осіб забезпечує найбільшу частку бюджетних надходжень. Тому «малі» і «великі» підприємства мають розвиватися за єдиними правилами гри. Їх основою має бути єдиний 10-відсотковий податок на доходи замість існуючих десятків видів зборів і платежів, які обмежують збільшення заробітної плати та вкладення в інноваційний розвиток підприємств.

З метою отримання додаткових надходжень до бюджету деякі відповідальні державні чиновники пропонують нові методи тиску на платників податків. Скажімо, пропонують податок на активи банку, що по суті призведе до згортання кредитування.

Реалізація стратегічного напрямку щодо спрощення податкової системи, визначеного ПНЕРУ, дасть як додаткові надходження до бюджету, так і фінансові ресурси для розвитку національних товаровиробників.

Інноваційний розвиток неможливий без концентрації національного банківського капіталу в найбільш потужних українських банках і створення умов, які б робили привабливим для банків інвестування коштів у виробництво, а підприємців заохочували ці кошти залучати. На жаль, в цій сфері мало що змінилось. Ставка рефінансування для вітчизняних банків становить 15 відсотків річних. Як не згадати досвід США, де процентна ставка кредиту для підтримки економіки в 2002 році була знижена до 1,75 відсотків,9 що сприяло пожвавленню економіки. Довгострокової фінансової підтримки для дешевого фінансування інноваційно-інвестиційних проектів українські банки взагалі не мають. Норми резервування коштів, залучених банками, замість зниження в 2–3 рази до європейського рівня, зростають.

Партія національно-економічного розвитку, що робить опору на власні сили, пропонує суспільству комплекс невідкладних заходів, які забезпечать економічну незалежність України. Серед них:

формування та реалізація ефективної єдиної державної промислової та підприємницької політики України, спрямованої на розвиток вітчизняного товаровиробника та захист національного інвестора;

забезпечення розширеного інноваційного відтворення національного виробництва на основі базового трикутника: Держава – Банки – Виробництво;

розвиток високотехнологічних галузей, що передбачає підвищення ролі науки в економічному зростанні. Реформа сфери науки повинна бути націлена на посилення інноваційної орієнтації прикладних наукових розробок;

чітке визначення пріоритетних галузей економіки та сприяння інвестуванню коштів через провідні українські банки у розвиток виробництва. Створення єдиної системи оподаткування великих і малих підприємств на основі 10-відсоткового податку на доходи, відмінивши всі інші збори і платежі. За сплату податків повинні відповідати керівники і головні бухгалтери підприємств, а громадяни повинні мати податкові книжки для сплати податків з додаткових доходів через банки;

забезпечення пропорційного розвитку регіонів на основі спеціалізації і кооперації праці. В Україні не повинно бути економічно відсталих регіонів і «неперспективних» сіл. Ми можемо спільними силами створити могутню Україну зі сходу до заходу, з півночі до півдня;

забезпечення безумовного пріоритету національних виробників та інвесторів за умови вступу України до СОТ. Необхідно запровадити перехідний період та встановити квоти на присутність іноземних товарів та капіталів в Україні;

реорганізувати законодавство для того, щоб інвестор міг безпечно розміщати кошти, а підприємства їх ефективно використовувати не тільки з метою отримання прибутку, але й динамічного соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Павло МАТВІЄНКО,

Голова Партії національно-економічного розвитку України, народний депутат України, кандидат економічних наук

1Україна у цифрах у 2004 році. Стат. довідник. – К.: Вид-во «Консультант», 2005 – с. 29.2
Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у
трансформаційній економіці України. – К.: Наукова думка. 2004. – с.222.
3Матвієнко П.В. Національному розвитку – власні сили. Коментар до Маніфесту ПНЕРУ. – К.: Наукова думка. 2004. – с. 8.
4Матвієнко П.В. Національному розвитку – власні сили. Коментар до Маніфесту ПНЕРУ. – К.: Наукова думка. 2004. – с. 87-88.
5Матеріали парламентських слухань на тему «Законодавче забезпечення сучасної економічної політики в умовах конституційної реформи» 18 травня 2005 р. //Економіст. – 2005. – № 5. – с. 26
6Шубравська О. Сталий економічний розвиток: поняття і напрям досліджень // Економіка України. – 2005. – № 1. – с. 40
7Матвієнко П.В. Національному розвитку – власні сили. Коментар до Маніфесту ПНЕРУ,
К.: Наукова думка, 2004. – с. 9.8 «Контракти» №22 від 30.05.2005
9Энциклопедический словарь. Современная рыночная экономика
/ Общ. ред. д.эк.н. Кушлина В.И. М.: Из-во РАГС, 2004. – с. 499

Вітаємо!

Героя України, Голову Правління Промінвестбанку, професора Володимира МАТВІЄНКА з призначенням на посаду заступника Генерального директора Міжнародного Біографічного Центру (Кембрідж, Англія) та врученням Срібної Медалі! Успіхів та вдачі Вам у цій відповідальній справі