Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
№ 45 (144) 9-15 листопада 2005 року
|
||
ЦЕРКВА Й ОСВІТА: ПРАКТИКА РЕАЛЬНОГО ДОСВІДУ№ 45 (144) 9-15 листопада 2005 року
Нині ми живемо у суспільстві, де почасти, на жаль, до місії і богослов'я Православної Церкви ставляться як до давньої збірки народних легенд та обрядів старовини. А внаслідок такого секулярного світогляду і церковна реальність стає «містикою» або «святою археологією», стародавньою і незрозумілою.Тому, враховуючи це, християнський богослов повинен передусім обстоювати гідність людини і людського життя у світлі животворящої та динамічної традиції Церкви. Справжній богослов протестуватиме проти будь-якого роздвоєння людини на емпіричну та «збагненну розумом». Спасіння, оновлення і зцілення потребує саме секулярна людина, і її спасіння полягає зовсім не в якомусь неусвідомленому моральному вдосконаленні або аскетичному подвигу, а в перетворенні життя благодаттю, розумом, енергією живого та реального Христа — Творця Всесвіту. Не можна не погодитися з єпископом Віденським та Австрійським Іларіоном (Алфеєв), який стверджує: «Христос створив церкву не лише для «келейного ужиття», а й щоб християни могли бути активними членами суспільства, захищали традиційні духовно-моральні цінності. Тому необхідним є постійний діалог між релігією та секулярним світом». Саме у діалозі Церкви та сучасної освіти велика перспектива взаємної праці й науково-суспільного спілкування. Однак Церква також бере до уваги існування представників так званого ліберального антиклерикального напряму, які вважають єдиною легітимною моделлю розвитку суспільства безрелігійну освіту. Ця ідеологія не передбачає активної участі церков і релігійних об'єднань у суспільному та політичному житті. Релігія для неї сприймається лише як власна справа окремої людини, яка в жодному разі не повинна впливати на її поведінку в суспільстві. Тому всім плюралістичним реформаторам і псевдоборцям за демократичний розвиток суспільства хотілося б навести слова відомого французького історика, філософа і православного богослова Олів'є Клемана: «Християни мають розвивати таке розуміння світу, в якому всі релігії знаходять своє місце та будують партнерські стосунки; у такому разі їхній вплив стає відчутним. Якби наше суспільство було справді плюралістичним, то в ньому про Біблію розповідали б у школах, без чого молодь не може мати доступу до своєї культурної спадщини; у вищих навчальних закладах, вивчаючи історію людської думки, розповідали б про отців церкви, дітей неодмінно знайомили б з духовною антропологією і світом знаків та символів». Наше українське суспільство перебуває у пошуках етики, яка допомогла б позбавитися вчорашнього політичного тоталітаризму та завтрашнього ліберально-технологічного тоталітаризму. Нині, як зазначає президент Міжнародної Кадрової Академії та Міжрегіональної Академії управління персоналом, професор Георгій Щокін: «Магістральним шляхом до нового етапу соціальної історії є розвиток науки, культури й освіти, гуманізація всього соціального прогресу під знаком справжнього відродження духовності та істинної релігійності... Україна ще тільки мусить пройти довгий і складний шлях до відродження в усіх верствах населення істинних основ православної віри під духовною орудою Української Православної Церкви, вільної від політиканства і заснованої на соборності українського народу та канонічних принципах». Враховуючи це фундаментальне питання, саме нині у вищих навчальних закладах величезна увага повинна приділятися вихованню молодого покоління, аби воно знало свою релігію, своє національне коріння, історію рідного народу, розумілося на українській і світовій культурах. Жодну соціальну систему не можна назвати гармонійною, якщо в ній немає монополії секулярного світогляду у виробленні суспільне значущих міркувань. Архімандрит Іларій (Шишковський) пише: «Нині християнство — єдиний шлях до подолання проблеми дефіциту духовних цінностей. Вічні цінності не минають. Християнство презентує новий фундамент виховання Ісуса Христа. І тому не зовсім зрозуміла позиція деяких представників системи виховання, які протестують проти так званої духовної пропаганди у закладах освіти. Нейтрального виховання як такого не існує, бо за своєю суттю виховання покликане так навчити молодих людей, щоб вони стали зрілими членами певного суспільства, яке, не перестаючи бути плюралістичним, має певні стрижневі цінності, на яких будується його єдність і добробут. Натомість нейтральність свідчить про цілковиту відсутність будь-яких цінностей». Тоді як у державі лише точаться дискусії з приводу викладання основ віри та християнської етики, дієва співпраця Української Православної Церкви та Міжрегіональної Академії управління персоналом дає реальну можливість сучасній молоді у процесі навчання ознайомитися з історією християнської церкви, основами християнської моралі, християнською соціальною доктриною, а також основними поняттями сучасної православної теології. Крім того, студенти мають доступ до науково-богословської літератури, у МАУП випускають навчальні посібники з основ православної віри, основ християнської етики. Словом, це дає змогу не лише серцем відчувати Бога, а й у процесі освіти, земного покликання бути причетним до Божого розуму, ласки, любові та христової істини. Що і є нині реальним вкладом у розвиток духовності й відродження української нації. Саме тому церква не бачить «перешкод до взаємодії зі здоровими політичними та суспільними силами різної орієнтації, до співпраці з будь-якими доброчесними людьми, зокрема з представниками інших релігій і невіруючими, за умови їхньої готовності до чесного, доброзичливого й зацікавленого діалогу на благо нашої рідної держави». Значущу роль у напрямі сучасної релігійної освіти відіграє постать Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнійшого Митрополита Київського та всія України Володимира (Сабодана), ювілей якого ми нині відзначаємо. Життя Митрополита Володимира — це життя, присвячене апостольському служінню — проповіді радісної звістки, що людина у цьому світі не самотня, що вона причетна до Божественного життя і має реальну можливість спілкування з Живим Творцем Всесвіту. Видатний ієрарх, відомий проповідник і педагог, православний мислитель, який завжди намагається розкрити християнське життя, враховуючи животворящу традицію Церкви, багату українську культуру та паралельно складну суспільно-політичну картину розвитку незалежної Української держави, доводить, що можна попри усі труднощі в земному бутті бути свідком апостольського свідчення та Євангельського проголошення. Саме в цьому ієрархічному контексті апостольського спадкоємства апостоли — це ті, хто не лише слідує заХристом, а й ті, хто оточує Його. За словами митрополита Пергамсько-го Іоанна (Зізіуласа): «Апостоли — це не з'єднуюча ланка між Христом та Церквою в історичному процесі, а основа Церкви як присутності Царства Божого тут і тепер». Саме на цьому завжди будується життя митрополита Володимира, навіть його фундаментальна богословська праця має назву: «Еклезіологія у вітчизняному богослов'ї» (1979 p.), що наголошує основне в богословському пошуку Владики — життя і вчення Церкви. Понад те, освітня та просвітницька місія у житті митрополита завжди посідала одне з пріоритетних напрямів, про що свідчать ці окремі невеликі нариси з його апостольського життя. Вищу богословську освіту митрополит Володимир отримав у Ленінградській духовній академії, яку закінчив 1962 року з вченим ступенем кандидата богослов'я. Того ж року його було направлено на викладацьку роботу до Одеської духовної семінарії. 14 червня 1962 року був висвячений у сан диякона, 15 червня того ж року — у сан священика. Того ж року 26 серпня прийняв чернечий постриг. У семінарії ієромонах Володимир працював викладачем і старшим помічником інспектора, водночас обіймав посаду секретаря Одеського єпархіального управління. 1965 року закінчив аспірантуру при Московській духовній академії і був призначений ректором Одеської духовної семінарії з возведениям у сан архімандрита. Яскрава сторінка життя Владики — його ректорство у стінах Московської духовної академії та семінарій. І навіть тепер, незважаючи на всі проблеми та турботи Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнійший митрополит Володимир завжди присутній на засіданнях вченої ради Київської духовної академії, що є прикладом справжньої турботи за богословське майбутнє української Церкви. Не може бути високопрофесійної освіти в сучасному світі без досягнень богословської науки. Враховуючи це, сучасна секулярна освіта намагається знайти відмови та відписки, щоб релігійний світ знань не висвітлював навчальний процес учнів і студентів. Одні посилаються на закони, що Церква відокремлена від держави, інші — на брак спеціалістів, програм і коштів. Та є нині в Україні справжні духовні лідери й патріоти нації, які не лише розуміють важливість релігійної освіти у світській школі, а й роблять усе можливе, щоб українська молодь була причетна до благодатного життя Воскреслого Христа. Користуючись можливістю, хочеться сказати кілька слів про реальний досвід релігійної освіти в Україні. Відома просвітницька діяльність Міжрегіональної Академії управління персоналом, спрямована на духовне виховання і збагачення внутрішнього потенціалу молоді — майбутнього української нації у світлі православного віровчення. Яскравий приклад того — територія МАУП з православними каплицями, які дають можливість студентам бути причетними не лише до інтелектуального духовного життя православ'я, а й до молитовної, містично-сакраментальної практики Церкви. Подячні молебні на початку навчального року, великих свят, відкриття конференцій, молитовне поминання загиблих у роки українського геноциду — все це звична духовна справа для життя Міжрегіональної Академії управління персоналом. Пророче бачення того, що відродження Української держави неможливе без духовного та релігійного оновлення, спонукало президента МКА та МАУП професора Георгія Щокіна створити у стінах Міжрегіональної Академії управління персоналом кафедру релігієзнавства та теології. Цей проект всіляко підтримували Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженнійший митрополит Володимир, секретар Київської Митрополії, благочинний Київських храмів професор протоієрей Віталій Ко-совський, ректор Київських духовних шкіл професор протоієрей Микола Забуга. Нині кафедра релігієзнавства та теології відчуває вагому підтримку відомого українського вченого, ректора МАУП, професора Миколи Головатого, директора центру риторики «Златоуст», професора Галини Михайлівни Сагач, яка читає курс риторики на засадах християнської етики. Отож не лише у проектах, планах і концепціях на майбутнє, що частіше ми лише чуємо, а в українській реальності є люди, для яких тема Церкви та освіти не лише назва конференції чи доповіді, а свідчення самого життя, присвяченого Богові та Батьківщині. Священик Діонісій роздрукувати | обговорити на форумі
Інші статті номеру
|
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, pplus@iapm.edu.ua або за телефоном редакції (044) 490-95-19 |