Монастир - зверху. Заліщики та Дністер - значно нижче.

Дністер тут робить особливо мальовничі вихиляси, щедро даруючи землі навколо надзвичайно м'який та теплий клімат (сприятливий для вирощування помідорів. Чим всі місцеві жителі й займаються). Найвідоміші панорамні фотографії Заліщиків, що ніжно обвиваються мутними дністровськими водами, робляться тільки звідси - з високої кручі поблизу монастиря в Хрещатику.

Що? Який ще Київ? До чого тут Київ? Хрещатик - село в Заставницькому районі Чернівецької області. Не знали хіба?

	Монастир на горі

Монастир в 1900 році.

Хто як, а я дізналася про це місце завдяки пляшці мінералки. В Хрещатику є завод з виготовлення безалкогольних напоїв, чиї етикетки прикрашає досить імпозантна світлина монастирської церкви на високій горі над Дністром.

Етикетка пояснила, який саме Хрещатик мав на увазі О.Лесик, автор моєї біблії дев'яностих - "Замків та монастирів України". І при першій же нагоді ми відправилися в Заліщики - а заодно і в Хрещатик. Перший пункт призначення відвідали без проблем, а от на мості на шляху до буковинського села на наш майже антикварний жигуль чекав пост ДАЇ (що не страшно) та приліплені до нього в нагрузку CO-шники (а це вже гірше). Довелося спішно розвертатися на 180 градусів. :о)

Проте за рік чи два я таки побувала в монастирі - а також повторно відвідала його в травні 2005 року. Щоправда, до печери вже не спускалася, задовільнилася церквою та панорамою колись модного польського курорту внизу.

Історія хрещатицького монастиря починається в XVII столітті. Унія, про яку на галицьких землях так довго сперечалися, стала реальністю, ревні поборники православ'я часом вдавалися до кардинальних заходів - як-от втеча через Покуття на Буковину, де, на їх думку, їх віруванням нічого не загрожувало.

 В той час біля джерела, з якого тепер труби випомповують мінеральну воду для напоїв, з'явився скит-печера - традиційне явище для Придністров'я (згадайте Бакоту, Нагоряни, Лядову чи Субич). З часом поблизу печери виросла капличка з дзвіницею. Люди йшли сюди як на прощу - вода ж бо цілюща, хоча властивості Природи приписувались міфічній істоті в білому хітоні.

	Монастирська церква. 8 травня 2005 року.

Про створення місцевого чоловічого монастиря розповідає й легенда. За нею, якось туманним ранком бричку місцевого пана коні стрімголов помчали до стрімкого урвища. В кількох сантиментрах від прірви осліплених туманом створінь зупинив монах. Пан, якого ченець врятував від неминучої загибелі, щедро відсипав рятівнику грошенят на будівництво каплички: не все ж в печерах мешкати, хоч як м'яка наддністрянська порода й надається для таких примітивних помешкань.  

Так і з'явилася капличка з прибудованою впритул дзвіницею з дерев'яним верхом (див. архівне фото). Під час Першої світової війни на цьому п'ятачку землі йшли запеклі бої, споруда була зруйнована, в 1918 р. відновлена з деякими змінами. 

У 1765 році над каплицею з'являється церква Івана Богослова, якій пануюча в той час мода на бароко абсолютно незрозуміла. Все просто й лаконічно, без зайвих фанаберій. Заокруглена апсида, контрфорси, масивна баня - от і всі архітектурні деталі.  

Кажуть, щоправда, що збережені фрески XVIII століття, не бачила, нічого не скажу.

В 1768 році брати Михайло та Костянтин Талпа заснували при храмі чоловічий монастир, для чого звели поблизу церкви келії для монахів та проклали дорогу від шляху на Заліщики та Чернівці. Хрещатик робиться популярним відпустовим місцем, що притягує щороку не одну сотню прочан.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття в Хрещатику якийсь час перебував якийсь преподобний Кукша з Почаєва.

Монастир діяв до 1960 року, а потім на його місці з'явилася турбаза. Коли я вперше потрапила в Хрещатик, я довго дивувалася занадто казеній архітектурі чернечих споруд та незрозумілому шлагбауму з вахтерською будочкою при в'їзді. Релікти турбази, ага.    

В 1990-х монастир повернувся в свої старі пенати. На дністровській кручі звели велику нову церкву (див. фото поруч), розчистили джерело, до старих монастирських споруд обладнали сходи.

Як сюди потрапити? Через міст, що єднає Буковину з Тернопіллям. Проїхати зовсім небагато, десь з два кілометри, там не пропустити поворот ліворуч, на грунтову дорогу (здається, поруч є вказівник до монастиря). Саме село лишається обабіч траси, до монастиря веде поганенька дорога. Зорієнтуєтесь. Тільки не сподівайтесь в'їхати в сам монастир на авто: дорога не найкраща, пошкодуйте колеса та свої шлунки.