Чому саме на Марсі немає життя, мешканці української столиці стали здогадуватися ще навесні 2006-го, коли несподівано для самих себе раптом обрали за міського голову людину, яку в інші часи величали б «міським божевільним». З того часу «мер усіх марсіан» або просто Льоня-Космос встиг стати окрасою Києва й навіть його визитівкою – поруч з мостом Патона, легендарною Бабою та Бабиним Яром, а кияни стали сумніватися у відсутності на Марсі не тільки життя, але й розуму.

Огида мешканців столиці до ними ж обраного посланця Всесвіту цілком природна – кияни споконвіку не шанували своїх же юродивих, через що на скрижалях історії збереглося ім’я лише одного собрата Леоніда Михайловича – монаха Ісаакія, що спочив у Києво-Печерській Лаврі 1090-го року. Втім, і в північного сусіди людей ґатунку нинішнього київського мера не завжди жалували, а за часи Петра І церковна влада взагалі наказувала вміщувати юродивих у монастирі «с  употреблением  их  в труд до конца жизни». 

Навіть величезний успіх, який у другій половині ХІХ зазнали серед довірливих киян проповіді «міського ідіота» Федота Малінникова, не врятував «божу людину» від переслідувань з боку поліції. Напевно, київський генерал-губернатор Малінникову «чоловічих ляпасів» не давав, а просто взяв і вислав Федота подалі від міста. І лише легендарний юродивий Іван Іванович Босой, померлий у 1849 року в богодільні Андріївської церкви, залишив по собі теплу згадку. Бо він знайшов єдино вірний шлях до сердець своїх співгромадян – Босой влаштував притулок, де роздавав киянам гречку та інший нехитрий харч. Вічна йому пам’ять…

Підняти руку на юродивого в Україні здавен вважалося верхом блюзнірства, оскільки не можна ображати людину, вже ображену Богом. Хоча бійки між самими блазнями цілком припускалися й завжди приносили чималу насолоду охочому до розваг люду, особливо під час ярмарків, храмових свят і на засіданнях РНБОУ. Що, власне, і підтвердила 18 січня 2008 року сутичка в Секретаріаті Президента між припадочним міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком та київським міським божевільним Леонідом Черновецьким.

Битву титанів розпочав Юрій Віталійович, який закинув своєму давньому конкуренту за київські чорноземи звинувачення в земельних аферах. У відповідь Черновецький нагадав, як «польовий командир Майдану» шукав ті поля вздовж столичного бульвару Дружби Народів і шантажував мера в сподіванні отримати ласу дільницю. Була б у словах Черновецького брехня – Луценко не звернув би на них уваги. А за правду – отримай, падлюко, в табло й нижче поясу.

Присутні на засіданні РНБОУ губернатори розвели клоунів, але справжній цирк тільки розпочинався. Головний міліціонер країни організував на Хрещатику акцію «Набий морду Черновецькому», а зграя прибульців з Космосу навзаєм з 1 лютого стала розкидати листівки про Луценка, що зазіхнув на геніталії «народного мера».

Судячи з російської мови викладу, стилістики та неймовірної кількості орфографічних помилок, текст листівки редагував особисто міський голова в проміжку між експертизами непрацездатності та процедурами по заліковуванню «місця, яким пишаються чоловіки».

Ось окремі марсіанські перли, варті цитуванні:

«Луценко тешит себя иллюзией, что он поступил, как «настоящий мужик». Интересно, понравится ли «настоящему мужику», если с ним аналогичным образом поступят те, кого он незаконным образом распорядился арестовать: Борис Колесников, российский политический беженец Николай Ганган, члены партии «Братство» проведшие более 8 месяцев в СИЗО только за то, что в 2005 году попытались передать письмо Александру Омельченко. Интересно, что будет делать Луценко, если его начнут бить на улице люди, которым не нравятся его бегающие глазки, брызжущий слюной рот или его постоянная ложь?..

«Однако успешную преступную карьеру Юрия Луценко может остановить Генеральная прокуратура: в конце прошлой недели против министра возбуждено уголовное дело. При этом обвинения весьма серьезные. В этом случае у Юрия Луценко очень мало шансов оправдаться путем публичной сдачи мочи и кала на анализ, как он поступил в ответ на обвинения в алкоголизме».

Взагалі-то російського біженця Гангана звати не Микола, а Михайло. Враховуючи, що в Київській міськдержадміністрації, напевно, уважно слідкували за нашим серіалом «Термінатор»? – Провокатор!» про злигодні 22-річного дисидента, влаштовані йому міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком, ім’я Гангана можна було б і запам’ятати.

Що ж стосується «весьма серьезных обвинений», то, на превеликий жаль, кримінальна справа щодо Луценка порушена лише за ст.125 ч.2 Карного кодексу Україна – за завдані ним Черновецькому легкі тілесні ушкодження. Зі значно більшим ентузіазмом у народі була б сприйнята інформація про притягнення Луценка до кримінальної відповідальності за навмисне вбивство хитробожого мера (ст.115 КК України). Принаймні, це зразу б розв’язало дві болючі проблеми українського сьогодення.

Зворотній бік листівки рясно прикрашений карикатурами на Луценка, художній рівень яких цілком відповідає смакові та рівню інтелекту головних пропагандистів попсуй-мера  - Дмитра Джанґірова й Казбека Бектурсунова.

Але наша слава біжить попереду нас, і тому космічна команда на вигадала нічого кращого, як озаглавити листівку «Термінатор Провокатор». А у вихідних даних зазначити:

 «Опечатано: «Ганган и партнеры»,

Ответственный Владимир Бойко,

Тираж 200000 экз.»

Вже за пару годин після появи марсіанських шедеврів, трохи ошелешений автор цих рядків роздавав інтерв’ю (http://www.4post.com.ua/capital/68761.html), припускаючи, що відтепер на діяльність Черновецького звернуть увагу ще й підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Бо вигадати таке неможливо навіть на п’яну голову – тут явно відчувається вплив препаратів Фармакопеї зі списку А.

Тепер залишилося лише поспостерігати за реакцією Луценка. Як повідомляють джерела, наближені до міністра внутрішніх справ, наразі в МВС розглядається кілька варіантів «отвєткі». По-перше, можна силами київського полку патрульно-постової служби влаштувати спалення на Майдані опудала Черновецького. По-друге, - направити бійців «Беркута» плювати у вікна Київської міськдержадміністрації. Третій варіант вимагає участі особисто міністра – щоби нагадити попід дверима службового кабінету столичного мера. Або здати аналізи прямо в замкову шпару.

Та нехай гадить. Головне – щоби листівки під нашим прізвищем не друкував… Хоча, хто його зна’. Може й надрукує. Позаяк Луценко відрізняється від Черновецького приблизно, як трипер від гонореї.  А розуму, вочевидь, не має що на Марсі, що на Богомольця, 10. Втім, як і життя. Причому з тієї ж самої причини. Оскільки, як відомо, життя на Марсі немає через дурнів і пройдисвітів.

Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»