Після історичного з'їзду князів у 1097 році в містечку Любеч, що неподалік стольного граду Чернігів, на землі Чернігівській настав відносний мир. На 25 років престол зайняв онук Ярослава Мудрого - набожний і миролюбний Давид Святославович. Його духовним наставником став єпископ Феоктист, відомий церковний діяч того часу. З його благословення і спорудив князь Давид поряд зі Спаським собором величний храм на честь своїх святих предків - князів Бориса і Гліба. Першим у ньому знайшов вічний спокій син князя Ростислав (1120 року), а потім і сам Давид Святославович (1123 року). Прикметно, що того ж року покинув світ і єпископ Феоктист.

У центрі стародавньої частини Чернігова, Дитинця або Валу, поряд з найдавнішою архітектурною пам'яткою давньої Русі - Спасо-Преображенським собором (1030 рік) - височить іще один свідок князівської доби. Це - Борисо-Глібський собор (1120 - 1123 рр.) - усипальниця князів роду Давидовичів. Пізніше це був головний храм кафедрального монастиря, ліквідованого указом російської імператриці Катерини ІІ в 1786 році.

Борисо-Глібський собор є характерним зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ ст. Хрестово-купольний, шестистовпний, увінчаний однією 25-метровою банею. Фасади храму визначаються великими площинами стін, розбитими тільки напівколонами, що йдуть від самого низу до карнизів. Ці напівколони завершуються різьбленими капітелями з білого каменю, а стіни - півциркульними аркоподібними закомарами.

Собор справляє враження міці, нерухомості та спокою. Йому притаманні й надзвичайна досконалість цегляного мурування, висока якість цегли-плінфи, витончене й цікаве різьблення білокам´яних капітелів на півколонах фасадів. Застосування в оздобленні фасадів деталей з вапняку, прикрашених рельєфними орнаментами так званого "звіриного стилю", що йде від дохристиянських часів, де рослинні орнаменти поєднуються в казкове мереживо з фантастичними птахами та звірами-грифонами, є характерною рисою саме чернігівської архітектури ХІІ століття.

Нині капітелі на півколонах фасадів відновлені, за зразком первинних, з оргскла, а фрагменти оригіналів експонуються в пам'ятці-музеї.

Дослідженнями встановлено, що собор побудований на місці давнішої споруди ХІ сторіччя, від якої виявлено залишки нижньої частини стін та фундаменти. Відносно цих залишків існує припущення, що то міг бути двокамерний князівський терем або ж давніший храм.

Собор будувався як усипальниця, тому в північній і південній стінах собору зроблені глибокі ніші-аркасолії для гробниць. Поховання, напевно, робили і в галереях-прибудовах, які не збереглися (їх залишки виведено на поверхні грунту), і під підлогою бічних нав собору.

За час існування Борисо-Глібський собор неодноразово зазнав пошкоджень і перебудов, і кожного разу його архітектура набувала нових рис.

На початку ХVІІ століття, під час польської інтервенції, собор було перебудовано в домініканський костел. Потім до західного фасаду прибудовано восьмигранну ротонду-притвор у стилі українського бароко ХVІІ століття. Значними були перебудови ХІХ сторіччя, коли собор розширили на схід за рахунок нової апсиди для вівтаря. Пам'ятка зазнала значних руйнувань протягом 1941-43 років під час ІІ світової війни.

Новим етапом життя став період після ІІ світової війни, коли в 1952-58 роках за проектом архітектора М.В.Холостенка його відновлено у гаданому первісному вигляді.

До наших днів майже не збереглися фрескові композиції, які вкривали стіни і склепіння та портали входів у собор. Лише всередині, на відкосі вікна північної стіни, над порталом, ледь проглядається геометричний орнамент фрески.

Окрасою експозиції собору є срібні з позолотою царські врата масою понад 55 кілограмів. Вони були виготовлені на початку ХVІІІ століття за наказом гетьмана Івана Мазепи в майстерні Пилипа Якоба Дрентветта з міста Аусбург за авторськими проектами та ескізами українських майстрів (згідно з клеймом на металі врат). Тому святиня є типовим зразком українського барокко. Герб гетьмана Мазепи можна побачити в нижній частині пам'ятки.

У мережаному переплетінні зображені фігури святих і біблійних царів, а увінчує композицію зображення Ісуса Христа. За переказами, для виготовлення срібних царських воріт використовувалася фігура язичницького бога, знайдена в землі під час будівництва Чернігівського колегіуму. Очевидно, в давнину тут було капище - місце жертвопринесення і поклоніння ідолам.

На щастя, до нас врата дійшли неушкодженими, а сам бароковий іконостас собору загинув. У соборі відновлена давня підлога з шиферних плит, а в підкупольному квадраті реконструйований омфалій - підлога, інкрустована різнокольоровою смальтою. В північній наві можна побачити розкопані підмурки споруди ХІ століття, що була на цьому місці до побудови собору.

У ХVІІ столітті в Борисо-Глібському соборі були поховані видатні православні єрархи: Лазар Баранович, святий Феодосій Чернігівський (Углицький), Амвросій Дубневич та Феофіл Ігнатович.

Нині Борисо-Глібський собор є музеєм Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" та Будинком хорової спадщини, де проходять концерти духовної музики.

В соборі розміщені дві постійно діючі виставки: «Фреска чернігівських храмів», «Архітектура і ремесло Чернігова ХІ - ХІІІ ст.».

Концерти духовної музики до свята Трійці в стінах собору стали вже традицією. У храмі звучать молитовні твори українських і російських композиторів: «Отче наш», «Херувимська», «Благослови, душе моя, Господа» та багато інших. Організатором концертів та багатьох подібних культурно-мистецьких заходів виступає Чернігівський обласний центр фестивалів і концертних програм. Меломани насолоджуються майстерним виконанням творів співаками камерного хору імені Дмитра Бортнянського під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Любомира Боднарука. Спів тут звучить по-особливому проникливо завдяки чудовій акустиці стародавнього храму.

Фото Володимира Лисенка

РІСУ