This version of the page http://litopys.org.ua/fdm/fdm07.htm (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2008-02-05. The original page over time could change.
Володимир Мономах. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник.


Попередня     Головна     Наступна





ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053 — 1125) — великий князь Київський, мислитель і письменник. Син кн. Всеволода Ярославича і "цариці грекині", онук (по матері) візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. З молодих років княжив у Ростові, Чернігові, Переяславі. 1113 р. запрошений киянами на великокняжий престол, який посідав до самої смерті.

В. М. — один з найавторитетніших, політично мудрих руських князів, видатний полководець. Наполегливо і послідовно боровся за незалежність Русі та проти міжусобних чвар. Мабуть, один із перших вітчизняних світських мислителів, вчинки і спосіб життя якого відповідали його ідеям і вченню. Законодавчими актами та благочинністю В. М. відчутно пом’якшив політ. та економічне становище нижніх прошарків суспільства, опікувався життям церкви, заохочував освіту і шкільництво.

Головний літ. твір В. М. — «Повчання дітям та "кто прочтет"» — складається з трьох самостійних частин: власне "Повчання", "Літопису" його життя ("Автобіографії") та листа ("грамотицы") постійному політ. суперникові — кн. Олегу Святославичу. Всі складові частини "Повчання" пов’язує єдине ідейне спрямування, що робить його яскравим зразком одного з найдавніших на Русі філософськополіт. творів.

В. М. обґрунтовує ідеал християнського властителя — князя, що гармонійно поєднує в собі охоронця інтересів своєї країни і ревного адепта православної віри. Його моральноетична доктрина ґрунтується на християнських засадах і має за мету війну зі Злом через приборкання своєї гордині та уникнення гріхів, суворе дотримання праведності, спроможне здолати все нечестиве. Помірність у життєвих потребах, стриманість в емоційно-вольових виявах, державна мудрість, активна доброчинність, усвідомлення недоцільності будь-якого опору Провидінню і Промислу Божому, втілення у повсякденну практику трьох чільних імперативів — "покаяння", "сліз", "милостині" — ось, на переконання В. М., умова для здобуття Царства Небесного. В онтології В. М. наслідує традиції каппадокійців, гармонізуючи духовні та матеріальні засади буття. В "Повчанні" обґрунтовується погляд, згідно з яким усе живе на землі створено Божим Промислом і тому є доцільним, гармонійним та позначеним індивідуальністю. Людина, попри свою гріховність, відзначена особливою Божою милістю. Її життя — найвища цінність, яку не можна відібрати, навіть якщо людина заслуговує на смерть. Ці гуманістичні настанови, виголошені князем, знайшли у нього законодавче закріплення.

Стрижень моральної концепції "Повчання" становить принцип "милостині", згідно з яким усі суспільні відносини та міжособистісні стосунки уґрунтовуються на взаємній любові, діяльній доброті та милості. Можновладці й заможні зобов’язані людинолюбно ставитися до свого народу, обмежити економічну і правничу сваволю, пильнувати соціальну справедливість, — такими є, на переконання В. М., універсальний засіб і абсолютна умова впорядкування усіх сфер та рівнів суспільного буття, основний інструмент їх гармонізації.

У внутрішньополіт. діяльності В. М. понад усе прагнув зберегти політико-економічну, духовно-культурну та релігійно-церковну єдність Русі, покладаючись на обґрунтовані ним морально-етичні ідеї, що мали великий вплив на формування вітчизняної духовної традиції.



Твори В. М.: Поучение... (див.: Повесть временных лет. — Ч. 1. — М.; Л., 1950); в укр. перекладі В. В. Яременка: Повість врем’яних літ. — К., 1990).



Про нього див.: Протопопов С. Поучение Владимира Мономаха как памятник религиозно-нравственных воззрений и жизни на Руси в дотатарскую эпоху // ЖМНП. — 1874. — №2 (Ч. 171); Воскресенский В. А. Поучение детям Владимира Мономаха. — СПб., 1893; — Шляков H. B. O Поучений Владимира Мономаха // ЖМНП. — 1900, — №5 (Ч. 328), №6 (Ч. 329), №7 (Ч. 330); Ивакин И.М. Князь Владимир Мономах и его Поучение. Ч. 1. Поучение к детям; Письмо к Олегу и отрывки. — М., 1901; Орлов А. С. Владимир Мономах. — М.; Л., 1946; Vaillant A. Une source grecque de Vladimir Monomaque // Bysantinoslavica. — 1949. — T. 10; Будовниц И. У. "Изборник" Святослава 1076 г. и "Поучение" Владимира Мономаха и их место в истории русск. общественной мысли // Труды Отд. древнерусск. лит-ры Ин-та русск. лит-ры АН СССР. — 1954. — T. 10; Müller L. Die Exzerpte aus einer asketischen Rede Basilius des Grossen im "Poučenie" des Vladimir Monomach // Russia Mediaevalis. — 1973. — T. 1; Лихачев Д. Великое наследие; Классические произведения лит-ры Древней Руси. 2-е изд. — М., 1979.



С. Бондар











Див. також:

Поученьє Володимира Мономаха.

Поученьє Володимира Мономаха (слов’янським шрифтом). Лаврентіївський літопис

Повчання Володимира Мономаха (переклад В.Яременка).

Поучення Володимира Мономаха (переклад Л.Махновця).











Попередня     Головна     Наступна



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

 





«Журнал» Тараса Шевченка 150 років тому у спільноті ua_kobzar:

4 февраля 1858 г.  

...Другой день нет спектаклей, бедных нижегородских спектаклей. И будто чего-то необходимого недостает. ( . . . )