Тому недарма заповідник "Кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒ" і Хотинська фортеця отримали звання чудес України. А це, своєю чергою, принесло ще більшу популярність цим легендарним пам´ÑÑ‚кам.

 

Разом з ініціатором акції "7 чудес України" Миколою Томенком група київських журналістів на минулі вихідні вирушила спершу до Кам´ÑÐ½Ñ†Ñ-Подільського, а потім до Хотина – щоб ще раз переконатися: чудеса в Україні є, треба тільки їх берегти і розвивати.

 

 

У Кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒ-Подільський ми приїхали вже, коли на вулиці стемніло. Міський голова міста Олександр Мазурчак відразу поспішив нас розчарувати: через спізнення ми не політаємо на повітряній кулі. Зате нас чекало унікальне дійство – театралізована нічна екскурсія Старою фортецею. Швидко оглянувши експозиції у Ратуші (колишньому польському магістраті), які висвітлюють історію грошового обігу на Поділлі (монети, паперові гроші часів античності аж до сьогоднішнього дня), вирушаємо до фортеці, яка в Середньовіччі була однією з найміцніших у Європі. За всю свою бурхливу історію вона зазнали лише дві поразки – в 1393 році нею заволодів литовський князь Вітовт, і в 1672 році фортецю підкорили собі турки.

 

Міст, що веде до фортеці, збудований ще римськими легіонерами у ІІ столітті. Саме з цього моста скинули страченого турками Юрася Хмельницького.

 

Підходимо до брами і стукаємо.

 

- А кого це нечиста сила вночі принесла? – чуємо з-за брами.

 

- Свої! Впустіть переночувати! – відповідаємо дружно, помалу й собі входячи в роль.

 

І тут над нашими головами замиготіла постать козака зі смолоскипом в руках, який, пересвідчившись, що ми не вороги, а гості, дав наказ відчинити браму.

 

Опинившись на території фортеці, відразу поринаємо в атмосферу XV століття. Перенестись думками в далекі середньовічні часи нам допоміг кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒÐºÐ¸Ð¹ староста разом зі своєю дружиною та свитою, одягнуті, звісна річ, відповідно до моди тих часів.

 

Саме вони ознайомили нас з історією фортеці, показавши при цьому всі закапелки – таємничі ходи і каземати, вежу, призначену для спостереження (звідси колись виглядали ворожі війська).

 

Спершу нас повели до вежі з глибочезною криницею, звідки господарі витягли величезне дерев´ÑÐ½Ðµ відро з білим вином. Підкріпившись, кожен з нас мав можливість власноручно викарбувати монету кінця XIV століття, яка була в обігу в Подільському князівстві Коріатовичів. Монетку віддали на пам´ÑÑ‚ÑŒ разом з посвідкою, на якій зазначається ще й дата карбування.

 

Поводивши підвалами фортеці і показавши Кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒ з вежі для спостереження, гостинний староста і його дружина повели нас у Кармалюкову вежу, де сидить сам ватажок, закутий у кайдани та ланцюги. Якщо вірити легенді, отаман Устим потравляв сюди тричі, і тричі утікав. А допомогли йому в цьому численні невгамовні шанувальниці, кожна з яких залишала полоненому отаману свої мереживні хусточки. З них Кармалюк зв´ÑÐ·Ð°Ð² мотузку і накивав п´ÑÑ‚ами. Більше у Кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒÐºÑ–й фортеці його не бачили.

 

Та значно цікавішою атракцією фортеці для нас став середньовічний тир. Кам´ÑÐ½ÐµÑ†ÑŒÐºÐ¸Ð¹ староста особисто вчив тут стріляти з лука та арбалета. Вже після другого пострілу з лука відчуваю, як пальці від натуги печуть і болять, а поряд лежить ще дві стріли.

 

- Терпи! Козачкою будеш! – підбадьорює староста.

 

Та зізнаюся чесно: щоб стати козачкою, мені довелося б довго-довго тренуватися – поцілити в мішень так і не вдалося...

 

На цьому театралізована екскурсія завершилась, і вже потім ми дізналися, що її вартість для групи до 30 осіб коштує немало-небагато – 3 тисячі гривень.

 

Загалом враження в Кам´ÑÐ½Ñ†Ñ–-Подільському не переводяться. І скільки б ви тут не бували, хочеться повертатися знову і знову. Тим паче, що в місті щоразу вигадують нові атракції для туристів. Як пожартував мер Кам´ÑÐ½Ñ†Ñ, у них в місті швидкими темпами розвивається ще й так званий медичний туризм. В останні роки до тутешніх стоматологів зачастили італійці, яким подобається якість роботи, а ще більше – ціна, яка є набагато нижчою, ніж в Італії.

 

Місто активно розвивається завдяки іноземним інвестиціям, хоча треба визнати, що є й проблеми, які можуть відштовхнути надто вибагливих туристів. Насамперед, це сервіс. В готелі на ранкову каву з тістечком нам довелося чекати більше півгодини. А наш проводир Микола Томенко теж згодом скаржився, що на омлет йому довелося чекати аж 40 хвилин. Олександр Мазурчак визнає цей недолік, і навіть попередив нас, що ми обов´ÑÐ·ÐºÐ¾Ð²Ð¾ відчуємо це на собі. Щоправда, мер запевнив: над проблемою активно працюють.

 

 

Значно серйозніші та масштабніші проблеми є у Хотинської фортеці. Інфраструктури довкола неї практично немає жодної. Крім кількох крамничок з сувенірами, інша готельно-розважальна інфраструктура відсутня. Зараз, як розповіла директор заповідника "Хотинська фортеця" Людмила Пастух, підбирають місце для готелю поблизу фортеці, а також місце для різного роду атракційних заходів. Хочуть відтворити кузню, офіцерські казарми і стрілецький тир. На стадії задуму перебуває й відновлення майстер-класів з лозоплетіння, ковальства і гончарства.

 

Капітального ремонту потребують дороги. Нема в Хотині й освітлення.

 

Сама ж фортеця потребує чимало коштів на реконструкцію. Та незважаючи на це, у ній й далі знімають фільми. Наша група якраз застала деякі робочі матеріали – дерев´ÑÐ½Ñƒ шибеницю і бруківку, які залишились після зйомок фільму "Тарас Бульба", який знімає російський кінорежисер українського походження Володимир Бортко. Саме завдяки фільмам тутешні пейзажі дуже знайомі відвідувачам фортеці, адже саме у Хотині знімали кінострічки "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Стріли Робін Гуда" та багато інших.

 

Краєвиди у Хотині не менш вражають, ніж у Кам´ÑÐ½Ñ†Ñ–-Подільському. Замковий комплекс розташований в неймовірно гарному місці: старий замок з 40-метровими стінами над Дністром, а довкола – велике оборонне кільце з бастіонів і ровів. 100 років тут панували турки, і біля фортеці були військові гарнізони та поселення турків. У замку був і турецький гарем. Пані Людмила розповіла нам, що коли вивчала турецький період в історії Хотинської фортеці, то дізналася багато цікавого. Наприклад, вичитала в архівних матеріалах рецепт масок для обличчя на природній основі, який передала одному з місцевих косметичних салонів.

 

Хотин дуже часто переходив з рук в руки. Ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, і запорозькі козаки (правда, лише три роки – в 1650-1653 роках).

 

Втрат фортеця, а разом з нею і вся держава, зазнала і в XX столітті. За радянських часів звідти вивезли до Москви цінні історичні раритери, як-от рукописне Хотинське Євангеліє XIV століття. Коли ж дирекція заповідника звернулася до Міністерства культури Росії з проханням повернути історичні цінності на їхню батьківщину, то отримала відповідь, що вони належать Росії, тому їх можна хіба що сфотографувати...

 

Та незважаючи на всі минулі і теперішні проблеми Хотинська фортеця приваблює спраглих історичних вражень мандрівників. А після того, як фортецю визнали чудом України, то їхня кількість зросла. Людмила Пастух розповіла, що працівники музею спеціально проводили моніторинг туристів, і таких, які приїхали в Хотин саме через те, що він – чудо, нарахували понад 4 тисячі. Тепер лише справа за спільними зусиллями – і держави, і інвесторів, і місцевої влади. Щоб статус "чудо України" не лише був назвою, а й приносив його носіям, а разом з тим і всій державі, прибуток, а наступним поколінням - збережену і відновлену історичну спадщину.

 

Віра Карпінська, "Газета по-київськи"