http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/479ce7963d02a/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Це – крик душі. Чесно кажучи, коли почув в інтерв'ю Президента "Плюсам" про тіньову приватизацію обленерго "в обмін" на голоси у парламенті, я був заскочений і вирішив дочекатися розшифровки: а може, недочув якогось слова, може не так зрозумів натяк. Хоча насправді знав, що все правильно зрозумів. І ось швидко прийшло повідомлення на УП під характерним заголовком "Ющенко підозрює, що Тимошенко роздасть обленерго за голоси в Раді". Президент має повне право критикувати або піддавати сумніву дії і абстрактного прем'єра, і уряду, і конкретно Тимошенко. Дискусія – добре, здорова конкурентність – теж добре. В контексті нинішніх політичних розкладів Ющенко хоче позиціонуватися як арбітр, показати, що саме його рішення є вирішальними. Знову ж таки, можна обрати і такий варіант, а далі дивитися, хто кого переграє. Але тут є два моменти. По-перше, не можна тільки роздавати вказівки, не беручи на себе відповідальності. По-друге, не можна це робити в принизливій формі, навіть щодо опонентів. А Тимошенко – це союзник. Незручний союзник, потенційний конкурент, але все-таки союзник, без якого дострокових виборів не було б, і вся влада перейшла б в руки Януковича. Це Президенту добре відомо. Ющенко і його секретаріат постійно критикують Тимошенко. Можна по-різному ставитися до її дій, але те, що було сказано по ТВ публічно, є навіть не критикою, це звинувачення на адресу уряду, давайте назвемо речі своїми іменами. Якщо є якісь зауваження, сумніви, то вони обговорюються між партнерами в закритому режимі. Якщо говорити суто по-людськи, це не по-джентельменськи. З політичної ж точки зору, звинувачення, винесені на екран, навряд чи сприятимуть порозумінню команди. Вони можуть додати сил опонентам, які блокують роботу парламенту. До того ж, зроблено це напередодні важливого для України першого візита нового прем'єра до Брюсселя. Хіба звинувачення по ТВ сприятиме прогресу в наших стосунках з ЄС? Тимошенко намагається не реагувати на випади, що лунають з Банкової. Для неї це правильна позиція. І Президент має усвідомлювати, що подібні випади з його боку не тільки не розширять базу його електоральної підтримки, а радше, звузять її й надалі. Це також поганий меседж і тим прихильникам Президента, які ще є. Адже стиль спілкування з партнерами – теж багато що значить (хоча після того, що відбулося навколо Гриценка, дивуватися важко). Вікторе Андрійовичу, "помаранчевий електорат" тричі давав Вам шанс. Я не хочу зараз розбирати непросту історію Ваших стосунків з Тимошенко, хто більш правий, а хто винний у тому, що Янукович свого часу повернувся до влади. Але база Вашої підтримки звужувалась, а Тимошенко – зростала. Четвертого шансу може уже не бути. Sun, 27 Jan 2008 22:20:38 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/479ce7963d02a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/479b2146a2c60/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Вчора Держдума РФ денонсувала міжурядову російсько-українську угоду про використання РЛС у Севастополі та Мукачевому. При цьому спікер Думи Борис Гризлов послався на те, що Україна "допускає низку порушень у даній угоді". Ну, а заступник міністра оборони РФ заявив, що тут є і політична складова: "Якщо хочете, це і наша відповідь на кроки українського керівництва з форсованого вступу в НАТО." Право денонсації Росія має. Але чи відповідає її аргументація розвитку "стратегічного партнерства", про що так любить поговорити російська сторона і Партія регіонів разом з компартією? Насправді ні, бо таким чином створюються умови для правової війни у двосторонніх стосунках. Більше того, Росія сама створює прецедент для односторонніх дій Києва по виходу з невигідних для України угод з Росією. Адже про порушення російською стороною тих чи інших угод, і зокрема умов базування російського флоту в Севастополі, не говорить хіба що лінивий. А може українську сторону черговий раз провокують? Добре, однак, що МЗС, очолюване звинувачуваним "регіоналами" в "антиросійськості" п.Огризком, вміє заважено реагувати на подібні дії (як це було нещодавно після заяв російського президента і МЗС). Цю зваженість, до речі, було високо оцінено і тіньовим міністром закородонних справ п.Грищенком. Ну, а щодо зв'язку односторонніх дій Росії з "листом трьох" щодо ПДЧ, згадаємо, що уряд Росії вніс у Держдуму законопроект про денонсацію цього договору ще влітку 2007 р., тобто за часів прем'єра Януковича. І це, як і у випадку із підвищенням цін на газ, свідчить, що Росія керується власними інтересами (цілком логічно!), а не кількістю проросійських реверансів наших урядовців. Sat, 26 Jan 2008 14:02:14 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/479b2146a2c60/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/4799de8e22c83/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) У зв'язку із свистопляскою, влаштованою опозицією навколо ПДЧ, мені захотілося дізнатися, а як же офіційно "Регіони" виправдовують суперечності із власними голосуваннями і заявами Віктора Януковича на користь євроатлантичної інтеграції. Почав лазити по сайту. Зрештою, науковець має працювати з документами. Але зрозуміти офіційну позицію партії з багатьох питань важко, бо представлені матеріали – це зазвичай партійна публіцистика на кшталт Колесниченка, Кисельова, "принципових" заяв Азарова, Піскуна тощо. Заліз і в розділ "Гражданская позиція". Ті самі гучні заяви, виступи. Але несподівано мені впала в око веб-адреса цього розділу www.partyofregions.org.ua/contrprop/. Сontrprop? Та це ж "контрпропаганда"! Цей термін набув в СРСР особливого поширення після приходу до влади Андропова у 1982 р., коли вирішили, що всі наші біди від недостатньої ідеологічної боротьби із Заходом, а отже, давайте більше займатися "контрпропагандою". На жаль, значна частина Партії регіонів так і лишилася в полоні стереотипів доби "розвинутого соціалізму", а тому і "гражданская позиция" асоцієються не з аргументами чи національними інтересами, а з "контрпропагандою". І наочно це якраз і проявилося в блокаді парламенту під надуманим приводом. А реальну мету "контрпропагандисти" приховують – не дати працювати уряду і парламенту, не дати здійснити необхідні кадрові призначення, обмежити депутатські привілеї, розібратися із ситуацію в Києві і Харкові. Але же це не в інтересах самої ПР, оскільки їхній електорат теж бачить, що такі дії перешкоджають вирішенню нагальних соціально-економічних питань. Ну так "контрпропагандисти" що-небудь ще придумають. Fri, 25 Jan 2008 15:05:18 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/4799de8e22c83/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/47987f9b062a5/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Єдиного з опозиційних кандидатів – Касьянова (Зюганова і Жириновського – цих спаринг-партнерів Кремля, зрозуміло, не рахуємо) російська ЦВК таки зняла з дистанції. Для чого – незрозуміло. Адже шансів не було. Ну, набрав би свої кілька відсотків, офіційна пропаганда завжди могла б тоді казати, про переконливу перемогу Медведєва у відкритому змаганні, що цю "так звану опозицію" ніхто не підтримує – утерли б носа і гнилим західним лібералам, і "так званим кольоровим революціонерам". Тому на місці кремлівських політтехнологів я б наполегливо рекомендував залишити Касьянова – навіть якщо формальні підстави для зняття були б. А цифри які! Як зазначили в ЦВК РФ, після перевірки "количество достоверных подписей составляет 1 миллион 983 тысяч 405 подписей. Таким образом, количество достоверных подписей менее 2 миллионов, что является основанием для отказа регистрации кандидата на должность президента РФ". Не вистачило 16 тис. 595 достовірних підписів – і не буде Касьянова у виборчому бюлетені. А щоб не рипався – процесом збору недостовірних підписів уже зацікавилася Генпрокуратура. А може політтехнологи й правильно радили? Та Кремль все-таки не ризикнув. Чому? Бо якби Касьянова зареєстрували, міг би мати доступ до ЗМІ, були б у нього довірені особи, спостерігачі у комісіях, вони щось би там "вякали", а на Заході цитували б. Навіть Лукашенко не зняв опозиціонера Мілінкевича з дистанції. Ну, а вибори в Грузії, які так критикувалися в російських ЗМІ, на цьому тлі просто свято демократії! Разом із останнім скандалом навколо Британської Ради все це свідчить про напрямок розвитку "керованої демократії" і, у той же час, про непевність російських очільників. Thu, 24 Jan 2008 14:07:55 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/47987f9b062a5/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478dde096c9f2/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Вчора пізно ввечері з'явилась заява з гучною назвою "Партия регионов напоминает власти, что решение о возможности присоединения Украины к Плану действий по получению членства в НАТО может принимать лишь народ". І далі: "Общеизвестно, что только граждане Украины путем референдума могут изменить внеблоковый статус нашей державы, закрепленный в Основном законе страны". Як на мене така заява – скандал, і ось чому. Почнемо з того, що в Конституції немає нічого про "внеблоковый статус". Панове спонсори Партіі регіонів, за що платять гроші прес-службі, юристам, консультантам? Складається враження, що автори заяви працювали раніше у Вітренко, яка і розповсюджує такі міфи. Нагадаємо також, що за закон 2003 р. про основи національної безпеки, який визначає стратегічною метою країни набуття членства в ЄС і НАТО, голосували і представники Партії регіонів. Посилання на цей закон в чинній редакції, було і в Універсалі національної єдності, під яким стоїть підпис Януковича! У будь-якому випадку ПДЧ не є приєднанням до НАТО, і уж точно не вимагає ніяких референдумів. Натомість ПДЧ створює можливості для інформаційної, роз'яснювальної роботи (за що так ратували "регіонали" і сам Янукович, коли був прем'єром). А як вже буде вирішуватися, чи приєднуватися до НАТО, тоді можна застосувати і референдум – про це давно вже говорили і коаліція, і Президент (хоча Конституція, до речі, цього не вимагає, більшість нових членів НАТО приймали це рішення тільки парламентами, без референдумів, і я особисто також схилявся б до цього). Та навіть якщо у ході виконання ПДЧ виявиться, щоб більшість все-таки не хоче в НАТО, це все одно не означає, що нам не варто приєднуватися до цього плану, адже ПДЧ – це можливість підтягнути наші Збройні сили до цивілізованих стандартів, поставити силові структури під цивільний контроль, забезпечити європейські прозорість і ефективність. Суперечності в позиції "регіоналів" логічно підводять нас до інших вчорашніх заяв їх речників щодо можливої відмови надіслати представників ПР до Національної конституційної ради. "Опозиційний уряд" – ладно, а "опозиційна конституційна рада", "паралельний конституційний процес" – це вже щось зовсім дивне. Для респектабельної політичної сили, якою хоче стати Партія регіонів, не варто виключати себе з конституційного процесу, і йти на поводу ображених політиків. Заодно, беручи участь в розробці нової редакції Конституції, можна буде мимоволі вивчити і текст діючої Конституції. Принаймні не будуть робитися ляпи, подібні вчорашній заяві. Wed, 16 Jan 2008 12:35:53 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478dde096c9f2/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478cfd72cdd0f/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Маловідомий раніше народний депутат Кріль знову "на слуху". Нагадаємо, що перший раз він відзначився фрондою разом з кількома іншими депутатами "Нашої України", не підписуючи коаліційну угоду з БЮТ, чим і став відомим на всю країну. Вже тоді було ясно, що один, без підтримки згори, він не наважився б на такий крок. Тепер він критикує проект програми уряду. Проблема не в тому, що критикувати не можна. Можна і треба! Але зроблено це в надзвичайно агресивній манері, з людської точки зору – елементарно нечемної. А з політичної – не так як це мають робити партнери по коаліції. Звідки ця сміливість? Чи міг би п. Кріль, як і у першому випадку, іти всупереч керівництву президентського секретаріату, до якого він близький? Відповідь очевидна. З іншого боку, також очевидно, що п. Кріль не є авторитетом з тих соціально-економічних питань, з яких він виступає. Тому секретом Полішинеля, є те, що Кріля в черговий раз використовують, зрозуміло хто і з якою метою. Шкода, що така тактика може поставити під сумнів ефективність і єдність Президента, уряду, парламентської коаліції, і тим більше – напередодні важливих кадрових голосувань у Раді. Tue, 15 Jan 2008 20:37:38 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478cfd72cdd0f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478cd7eb750be/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Гарань) Якось у далекому 1995 р. мені довелось виступати в Колумбійському університеті на семинарі "Росія і СНД". З американського боку основним доповідачем був Джек Метлок, останній американський посол в СРСР, настроєний доволі проросійськи (зокрема одна із його статей про Україну періоду Кучми називалась – "Nowhere Land"). Одним із його опонентів був молодий грузинський юрист, що сидів поруч зі мною. Він виступав емоційно і радикально, критикуючи російську позицію. "Во дає", – подумав я, бо для мене тоді це було дещо зарадикально. Обмінялися картками, але надалі контактів не було. За 8 років я знову почув це прізвище, але вже як президента Грузії і героя "революції троянд". Tue, 15 Jan 2008 17:57:31 +0200 Минулого року я згадав про це на одному із семінарів ОБСЄ, де були присутні і представники грузинської опозиції. Вони хвалили Ющенка як демократа і лаяли Саакашвілі за авторитаризм (в той час як у нас прихильники Ющенка скаржились, що йому не вистачає рішучості Саакашвілі – тобто все навпаки). Почувши про обставини моєї мимолітньої зустрічі з майбутнім президентом, вони оживились: "Слухайте, тепер ми з вами за одним круглим столом, може хтось із нас теж стане майбутнім президентом Грузії". Але поки так не сталося. Програвши у Тбілісі (що має стати тривожним сигналом для Саакашвілі, з якого він має зробити висновки), він переміг в масштабах країни, хоча рівень підтримки різко впав. Опозиція звинувачує у фальсифікаціях, хоча сама не змогла представити реальної альтернативної програми дій і тому навряд чи могла сподіватися на перемогу. У неділю в Тбілісі пройшла масова демонстрація протесту. Остаточного фінала протистояння ми ще не не знаємо, але складається враження, що опозиція не має належного темпу та ініціативи і навряд чи зможе повернути втрачене. Радше, ці акції матимуть сенс в контексті дострокових весняних парламентських виборів. Прохідний бар'єр знижено, і опозиція, зібравши сумарно майже третину голосів під час нинішніх виборів, має можливість показати хороший результат під час парламентських виборів. З іншого боку, Саакашвілі, щоб виправити свій імідж і підтвердити репутацію реформатора, має очевидно відкоригувати свій стиль спілкування з опозицією і враховувати критику з її боку. Колись ще в радянський час, театр ім. Шота Руставелі під керівництвом Роберта Стуруа привіз до Києва п'єсу Гольдоні "Прекрасна грузинка": грузинські князі, ворогуючи через жінку, втратили незалежність країни. І тоді, коли ми всі ще жили в одній імперії, подумалось: "Народ, який може іронізувати над самим собою, має майбутнє". А пострадянський досвід ще й засвідчує, що Грузія занадто різна для того, щоб стати авторитарною. Як казали раніше західні політологи про Україну, це є плюралізм by default. Наслідки нинішніх і майбутніх виборів можуть закласти достатні підвалини для стримувань і противаг, а отже і для реального руху до демократії. А згодом і до НАТО, адже євроатлантичну інтеграцію грузини на референдумі переважно підтримали, попри політичні чвари між собою. Але це вже уроки для українського політикуму і суспільства. http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/478cd7eb750be/