14.12.2007 16:43

Май нейм е Борат. Культурні вивчення Британії щоб збентежити тих хто досі вірить у політкоректність

Олексій Радинський, KINO-KOЛО (36) зима 2007

Наприкінці 2006 року до українських кінотеатрів не потрапив фільм за участи британського коміка Саші Барона Коена «Борат: Культурні вивчення Америки щоб зробити процвітання видатної країни Казахстан». Цей факт розвіяв останні сумніви щодо того, чи ми належимо до відтвореного у фільмі культурного ареалу. Тепер кожен із нас може – хто з огидою, хто з гордістю – проголосити: всі ми – Борати.

Найскандальніший і найталановитіший комік нашого часу, Саша Барон Коен народився 1971 року в Лондоні в родині ортодоксальних євреїв. Його театральна кар’єра розпочалася з участи в постановках соціалістично-сіоністського молодіжного руху «Ґабонім Дрор». Переломний момент у творчості Коена стався 1995 року, коли британський Channel 4 оголосив відкритий конкурс телеведучих. Коен узяв участь у цьому змаганні під маскою албанського журналіста Крісто. Згодом із цього персонажа виросте нестерпний та приголомшливий казахський репортер Борат Саґдієв. Він принесе Коенові світову славу та зведе нанівець останні ілюзії щодо політкореткности й мультикультуралізму, що протягом 90-х перетворилися на нові форми цензури та культурного пригнічення.

Британське телебачення 90-х породило новий специфічний різновид постмодерністського гумору. Брутальна англійська іронія знайшла чергову жертву у вигляді телебачення країн «третього світу», що стало доступним завдяки супутниковим тарілкам та глобалізації туризму. Поширеною розвагою серед британських телеглядачів став перегляд каналів із незнаних східньоєвропейських та середземноморських країн. Що може бути смішнішим для представника західного мідл-класу, ніж, скажімо, миршавий репортер українського телеканалу, який щосили намагається імітувати європейський взірець? Британське телебачення швидко перехопило цю глядацьку нішу, створивши низку телешоу з фіктивних європейських країн. Найяскравіший приклад – Chanel 9, що транслювався під час одного з гумористичних шоу як телеканал анонімної острівної диктатури в Середземномор’ї. Нині, переглядаючи ці записи, важко позбутися ефекту дежавю. Немислимі костюми телеведучих, ідіотичні усмішки на обличчях журналісток, камера безпорадно смикається, а в рекламних блоках на різний манер пропонують один і той самий товар. Чи не єдине, що різнить ці програми від шедеврів українського телебачення – тарабарська мова ведучих, пересипана знайомими британцям словосполученнями.

На цій хвилі «фіктивного телебачення» Барон Коен створює Алі Джи, свого першого знаменитого персонажа. Алі Джи називає себе "voice of da yoof" (щось на кшталт «голос молодьожи»), карикатутно імітує «чорні» субкультури та ставить своїм співрозмовникам безнадійно дурні запитання. Під час «Да Алі Джи Шоу» Коенові вдалося досконало оволодіти технікою фальшивого інтерв’ю, що сягне апогею в «Бораті». Його співрозмовники (від Ноама Чомскі до Девіда Бекгема), впевнені що дають інтерв’ю справжньому журналістові з молодіжного каналу, бували заскочені приголомшливою безпосередністю його питань. Дивовижна нездатність Алі Джи второпати різницю між «ветераном» та «ветеринаром» була не стільки іронією над неписьменною молоддю з «чорних» передмість, скільки випробуванням для британського суспільства часів мультикультуралізму. У своєму «Да Алі Джи Шоу» Коен безперервно досліджує межі людської толерантности, чий непристойний зворот неодмінно виходить на яв при зустрічі з радикальним іншим. Під час інтерв’ю з відомим журналістом Енді Руні, що відмовився толерувати катастрофічну англійську мову Алі Джи, той обурено вигукнув: "is it 'cos I is black?" та назвав Руні «расіалістом».

Алі Джи не був єдиним персонажем, зіграним Сашею Коеном в однойменному шоу. 1998 року він з’являється на екрані в ролі Бруно, журналіста австрійського ґей-телебачення, що говорить німецько-англійським суржиком та безперервно провокує гомофобські почуття своїх співрозмовників. Тим таки 1998-им датується перший виступ на ВВС казахстанського журналіста й телеведучого Бората Саґдієва, якому судилося прославити свою країну на весь світ.

Борат з’явився в «Да Алі Джи Шоу» в якості улюбленого об’єкта британського стьобу: пострадянського телебачення найнижчого штибу. Втім, його ж перші скетчі «Екскурсія по Британії» та дві «Ексурсії по США» засвідчили, що Коену йдеться про щось інше, ніж висміювання нещасних телевізійників із «третього світу». За допомогою традиційної техніки «інтерв’ю з ідіотом» Коен глузував не стільки з «примітивного» казаха, скільки з «просунутого» англійця, що так любить насміхатися з цих постколоніальних створінь. Забити останній цвях у домовину політкоректности Коенові вдалося з появою movie film’у під назвою «Борат: Культурні вивчення Америки щоб зробити процвітання видатної країни Казахстан» – либонь, найвдалішого мок’юментарі в історії цього жанру.

Захисникам гідности казахської нації та іншим прибічникам заборони фільму на пострадянському просторі варто було б спочатку просто придивитися до його афіші, виконаній у стилі faux cyrillic (латинські літери передаються їхніми позірними кириличними відповідниками). Напис «ВORДT!» вказує на те, що істинним суб’єктом погляду в цьому фільмі є не недоумкуватий казахський репортер, а середньостатистичний американський глядач, до якого в непристойному вигляді повертається його власне бачення моторошної території на схід від Ейфелевої вежі. Якщо зіставити численні географічні алюзії, присутні у фільмі, виявиться, що казахський уряд даремно ображається на Сашу Коена. «Казахські» епізоди фільму знімалися в Румунії. Під час зйомок Коен представлявся журналістом із Білорусі. Борат вживає «польських» виразів "jagshemash" and "chenquieh". Його продюсер Азамат Баґатов говорить вірменською. За кадром звучить музика Бреґовіча. З цього переліку має бути зрозуміло, що у фільмі йдеться не про якийсь реальний Казахстан, а про той «Казахстан», що існує лише в американській уяві та включає в себе як мінімум усю територію колишнього соціалістичного табору. «Борат» однаковою мірою стосується всіх, кого по занепаді „залізної завіси” вдалося переконати, що, говорячи словами нашого героя: «Юесей із зе ґрейтест кантрі ін зе ворлд!». За кількістю переконаних у цьому Україна, мабуть, далеко залишила позаду Казахстан.

В самій назві movie film’у «Borat: Cultural Learnings of America…” чітко видно відсилку до cultural studies, напрямку в західній гуманітаристиці, що став панівним саме на хвилі мультикультуралізму. Зручний для дослідження міноритарних культур та соціальних груп, він також може використовуватись як наукова «зброя» проти панівної культури, що накидає всьому світові своє уявлення про «іншість». Фільм «Борат» – якраз про те, що буває, коли радикальний інший залишає межі створеної для нього соціальної ролі («ти можеш бути іншим, але лише за умови що поводишся згідно з принципами нашого суспільства», себто втрачаєш свою іншість). Найнепристойніше в поведінці Бората – не те, що він мастурбує перед вітринами магазинів, не вміє користуватися унітазом та намагається вкрасти Памелу Андерсон за казахським весільним звичаєм. Найнепристойніше те, що він увесь час декларує свою любов до Америки та захоплення її досягненнями. Його місія, надана Міністерством культури Казахстану, – зробити документальний фільм про Америку, «зе ґрейтест кантрі ін зе ворлд», щоб казахський народ міг повчитися у цього «ідеального суспільства». Знімаючи документальні інтерв’ю з правдивими американцями, щиро заскоченими радикальним ідіотизмом прибульця, Борат демаскує фальш політкоректного суспільства, здатного лише перейменувати «негра» в «афроамериканця» й переконаного, що саме тут лежить суть проблеми. Завдяки позиції повного кретина Борат спроможний більше розповісти своїм фільмом про Америку, ніж про Казахстан. Епізод, коли Борат виступає на родео з промовою на підтримку війни в Іраку, напевно увійде в історію кіна як одна із найбільш приголомшливих документальних зйомок. “We in Kazakhstan support your war of terror!” – промовляє Борат, роблячи фатальну «помилку» в прийменнику. Публіка захоплено свистить і аплодує, коли Борат продовжує: «Нехай Джордж Буш вип’є кров кожного чоловіка, жінки та дитини в Іраку!». Коли ж пролунали слова «Зруйнуйте їхню країну, так щоб протягом тисячі років жодна ящірка не вижила у цій пустелі», аплодисменти вже не були такими впевненими. Зрештою, після виконання «гімну Казахстану на мелодію гімну США» Сашу Коена евакуювали зі стадіону під конвоєм.

Британським комікам в Америці завжди вдавалося сказати про цю країну щось більше, ніж можуть собі дозволити найрозкутіші американці, – згадаймо хоча б того ж Чапліна. Врешті решт, чи не є Борат Саґдієв сучасною версією Маленького Бродяги, незграбного чоловічка в поганенькому костюмі, котрий своєю нестримною глупотою викриває глибинні гріхи «наймогутнішої цивілізації»?