Скупа інформація про моторошні погроми та підступні вбивства білих фермерів та їхніх родин у демократичній республіці Зімбабве сколихнула шквал протестів по усьому світу. Дикунські шабаші бандитів, що називають себе ветеранами національно-визвольної боротьби проти режиму апартеїду, не лишають байдужими усіх чесних людей планети. Мовчання офіційного Хараре на чолі з президентом Робертом Мугабе є не лише символічним, але й доказовим стосовно залаштункових організаторів та замовників цих злочинів. Натомість про аналогічні події у Південно-Африканській республіці досі інформації обмаль. Причина - ліберальний імідж Нельсона Мандели та його оточення з числа функціонерів ANC (Африканського національного конгресу). Тим не менше 6 мільйонів білих щодня відчувають на собі шалений тиск чорношкірих расистів, які не гребують найбрутальнішими проявами зоологічного екстремізму та тероризму.
У 1994 році владу в ПАР перебрав на себе Африканській національний конгрес - організація, яка презентує інтереси переважно народності коса. До каламутної хвилі міжетнічного насильства виявилися втягнутими білі поселенці, зулуси з Inkata Freedom Party, індійська громада. На сьогодні саме в ПАР найвищі показники вбивств у світі - 274 на 100.000 мешканців.
Протягом останніх 8 років згідно офіційних даних бандити вбили 1.368 білих фермерів. Більшість затероризованих бурів змушені були полишити власні маєтки, і перебратися або до великих міст (Йоганесбургу, Преторії, Кейптауну), або й взагалі відмовитися від подальшого перебування на землі предків. У звіті, підготовленому поточного року на замовлення південноафриканського банку Nedbank, з-поміж іншого стверджується, що погромники «заздалегідь планували напади на певні ферми з метою вбивства білих... грабунок при цьому не був головним спонукаючим мотивом, оскільки у 85% нападів на ферми факти грабунку відсутні...». Доводиться припустити, що підставою вбивств білих чоловіків, жінок та дітей слугують внутрішні імпульси.
Аби не бути голослівними наведемо деякі приклади.
Січень-березень 2002 року. Більше 30 вбивств білих бурського та британського походження.
51-літній Руді Шмітт загинув поблизу ферми Понтдріфт внаслідок смертельного удару.
21-літня Кетрін Уоткінс знайдена з вирваною трахеєю.
Застрілено фермера Джона Ленджа (66 років). Його дружину Евелін (60) згвалтовано.
63-літній Артур Сміт та його дружина Ізабел знайдені з перерізаними горлянками.
Квітень. Озброєна банда туземців вбила 67-літнього Бена Форстера.
Застрелено Андре Пієнаара (56).
Айріс да Прііз (70) закатована на власній маленькій фермі.
Діксон Піллей (36) та його брат Санді спалені заживо.
15 червня цього року 59-літній фермер Роберт Дент та його дружина Елісон були по-звірячому замордовані на очах 12-літнього сина Ніколаса. Чорношкірий кат орудував гвинтівкою армійського зразка.
Протягом червня-липня також загинули: 65-літній Йоган Стейн (застрілений), фермер Рой Мурлей (закатований), Йоганнес Лейк і Джонні Шіперс (застрілені), 62-літній фермер Джордж Сіменс, 51-літній Шеріл Хоутен (зарубаний).
1 серпня 62-літній Йоганес Мері з Рендфонтейна був знайдений забитим до смерті.
Цього ж місяця погромники закатували фермера Йогана Вільйоена та його підсобного робітника.
А Крісто Олів’є піддався жорстоким тортурам заживо, після чого йому відрізали голову, а тіло ледве присипали землею. Обидвох заарештованих чорношкірих підозрюваних поліція випустила під залог.
На фермі Мпумаланга поліцейські знайшли тулуб, як зазначено у зведенні, «етнічно європейського чоловіка».
Нарешті протягом вересня вже вбито 9 білих, включно з 4 дітьми та Джорджем і Альбертиною Люїс - фермерською парою похилого віку.
Необхідно підкреслити: це лише незначна частка злодіянь супроти тих, хто власним потом та працею від зорі до зорі утримував народно-господарську галузь країни у належному цивілізованому стані.
На відміну від Зімбабве уряд Південної Африки утримується від офіційної підтримки безчинств та різанини на фермах. Однак звертає увагу підозріла мінливість тамтешнього чиновництва. Ось наприклад Пітер Мокаба, до недавна - заступник міністра з питань довкілля та туризму. Його цитата часів демократії: «Високий рівень злочинності негативно впливає на туристичну індустрію, тому активно має просуватися альтернативний у цьому відношенні погляд на Південну Африку. Ми хочемо заохотити людей прибувати до нас, аби вони переконалися, що злочинність не є в країні домінуючим фактором». Але пригадуються запальні виступи Мокаби, тоді ще одного з провідних ватажків ANC, під час війни проти Білого уряду: «Вбий бура! Вбий фермера! Один поселенець - одна куля». Жоден білий фермер не бачить причин, що могли б його змусити звернутися за допомогою до подібних, з дозволу сказати, державотворців.
Не менш зловісною є атмосфера і в містах ПАР. Звичною нормою для Йоганесбурга вважається 500 вбивств на місяць. Кожних 23 секунди жертвою згвалтування стає жінка, якій пощастило стати громадянкою молодої демократичної республіки. Кожних 30 хвилин сексуальному насильству піддається дитина.
Традиційні вірування втовкмачують чорношкірому населенню, що згвалтування незайманої дівчини, ба навіть дитини, гарантує позбавлення ВІЛ-інфекції, яка є для туземного населення Південної Африки справжньою пошестю.
24 травня 2000 року холодне, покрите синцями тіло польської громадянки, одягнуте лише у вологу майку, випадково виявили на шляху до Штеркфонтейну. Уся вона вона являла собою суцільну глибоку, до того ж брудну рану. Перебувала нещасна жертва в ембріональному положенні. Але була, на щастя, живою!
Отямившись, вона розповіла слідчим страхітливу історію. Виявляється, вона проводила зі своїм чоловіком в Південній Африці свій медовий місяць. Напад трьох чорношкірих дегенератів поставив хрест на їхньому омріяному майбутньому.
Спочатку вони перед її очима повільно вбили хлопця. Після чого почали знущатися з неї: били, катували, гвалтували... Знепритомнівши, вона дала підстави цим ублюдкам подумати, що є мертвою.
За гарячими слідами усіх трьох затримали: двоє виявилися хворими на СНІД.
Того ж року 17 листопада 14-літня біла дівчинка була згвалтована у своєму будинку в Преторії п’ятьма чорношкірими бандитами.
Озброєні потвори нахабно вдерлися до приватної оселі, після чого зв’язали у гостиній кімнаті колючим дротом її батька, мати, 6-літню молодшу сестру та 10-літнього брата.
Знущалися над жертвою у ванній кімнаті. По-черзі, з похабними посмішками на скуластих обличчях.
Після чого втекли на вкраденому автомобілі.
Неймовірно, але факт - деколонізація та відмова від апартеїду якимось дивним чином збіглася в часі із різким загостренням расових та соціальних протиріч всередині південноафриканського суспільства.
|
