Жінки в ранньому буддизмі (за матеріалами палійського канону)

А. Ю. Гунський

 Індійське суспільство з часів складання палійського канону (IV — II вв. до н.е.) було вкрай патріархальним, схильним у всьому підкреслювати перевагу чоловіків. Принижене положення жінок у суспільстві закріплювалося в брахманічеськой літературі, досить згадати відоме виречення Ману: «День і ніч жінки повинні бути залежним від своїх чоловіків…Батько охороняє її в дитинстві, чоловік охороняє в молодості, сини охороняють у старості; жінка ніколи не була самостійною». Релігійні потреби жінки в ортодоксальному брахманізмі також не приймалися в увагу. Жінкам, поряд із шудрами, заборонялося слухати й вивчати Веди, самостійно виконувати які-небудь обряди, пости й обітниці. Головний релігійний борг жінки — це служіння чоловіку: «Чоловік, навіть далекий від чесноти, розпусний або позбавлений добрих якостей, доброчесною дружиною повинен бути почитаєм як Бог».

Ранній буддизм продемонстрував принципово інший підхід до жінок. Будда прямо визнавав, що для досягнення просвітління — кінцевої мети навчання — не існує ніякої різниці між чоловіками й жінками, за умови, що й ті й інші стануть ченцями. Відповідно до цього Будда, після деяких коливань, заснував жіночу чернечу громаду, на чолі якої стала Махапраджапаті, тітка Будди, яка у дитинстві замінила йому матір. Однак вступ жінок у сангху був можливий за декількома додатковими умовами. Вони відомі за назвою «Восьми правил» (garu-dhamma) і полягають у наступному.

1. Черниця, навіть якщо вона провела в чернецтві сто років, повинна робити знаки поваги ченцеві, навіть якщо він тільки що прийняв присвяту.

2.Черниці не повинні проводити «літню відмову» сезону дощів у місці, у якому немає ченців.

3. Кожні два тижні черниці повинні відвідувати громаду ченців для проведення церемонії упосатхі (загальних зборів ченців) і одержання інструкцій і повчань від ченців.

4. Після закінчення «літньої відмови» сезону дощів черниці повинні брати участь у спеціальних зборах обох громад для обговорення поводження ченців і черниць.

5. Черниця, яка зробила порушення з розряду сангхадісеса (важких провин) повинна піддатися покаранню на два тижні в обидві громади — чоловічої й жіночої. (Для ченця строк покарання становив шість днів і проходив тільки в чоловічій громаді).

6. До присвяти в черниці кандидатка повинна пройти дворічний випробний термін, і потім присвята повинна бути проведена в обох сангхах — чоловічої і жіночої. Для ченців подібний випробний термін не передбачався й присвята проводилася тільки в чоловічій сангхє.

7. Черниця не повинна ображати або гудити ченця ніяким образом, навіть побічно.

8. Чернець може повчати черницю, але черниця ніколи не повинна повчати ченця або давати йому які-небудь ради.

Розповідь про підставу жіночої сангхі й ці вісім додаткових правил утримуються в 10-й главі Чулаваггі. У тексті цього розділу правила сформульовані досить категорично: «ці правила повинні шануватися, дотримуватися й ніколи не порушуватися в житті»; однак варто помітити що більшість цих правил входять до складу правил поведінки для черниць (Bhikkhuni-Patimokkha) і там вони включені в розділ Пачіттія, тобто легких порушень, які виправляються визнанням своєї провини. Жіночі монастирі дійсно перебували під заступництвом чоловічих, однак багато в чому подібне заступництво було просто необхідно для захисту черниць від грабіжників або ґвалтівників (подібні випадки досить часто згадуються в каноні).

Життя черниць піддавалася трохи більшій регламентації, чим життя ченців, яке відбилося в більшому числі правил Пратимокші для черниць (311 правил для жінок проти 227 правил для чоловіків у традиції тхеравади). Більшість додаткових правил стосувалися легких порушень — жіночих прикрас і одягу, правил присвяти жінок у сангху й вибору наставниці, правил публічного поводження черниць і тому подібних другорядних предметів. Головні обмеження накладалися на сексуальне поводження черниць, так, ті провини (наприклад, дотик до особи іншої статі), які для ченців включалися в розділ Сангхадісеса — важких порушень, які можуть бути виправлені, для черниць ставилися до розряду Параджіка — важких порушень, які вимагали виключення із сангхі. Не слід думати, що це відбувалося через те, що Будда вважав жінок більше схильними до сексуальних насолод, чим чоловіків — погляд, досить характерний для брахманістськой літератури. Дослідники звернули увагу на те, що Будда описував потяг чоловіка до жінки й жінки до чоловіка в однакових термінах. Більша строгість подібного роду правил для жінок скоріше переслідувала зовнішні цілі. По-перше, у патріархальному індійському суспільстві буддійські черниці, які залишили домашні обов'язки й присвятили себе пошуку звільнення, викликали більше несхвалення, чим чоловіки, яким це, у принципі, дозволялося. Тому черниці завжди могли знайти біля себе достатню кількість недоброзичливців і повинні були тримати себе суворіше. По-друге, черниця могла завагітніти, і це викликало значні проблеми в громаді як у моральному, так і в організаційному плані. Це міркування було головним при призначенні додаткового терміну перед присвятою в черниці. У каноні згадуються випадки, коли жінки ставали черницями, уже будучи вагітними.

Що змушувало жінок вступати в буддійську сангху? В ідеальному випадку головною і єдиною причиною був пошук кінцевого звільнення, нірвани, однак на практиці справа виглядала трохи складніше. Цікаві свідчення залишилися в «Тхерігатхє» («Вірші старших черниць»). На відміну від більш абстрактних «Віршів старших ченців» («Тхерагатха»), вірші жінок-черниць звертають на себе увагу своїми безпосередніми почуттями.

Досить показовий вірш черниці Мутти (Therigatha 1.11 вільний переклад з англійського):

Так вільна!
Так зовсім вільна я стала!
Вільна від трьох вигнутих речей:
від ступки, маточки,
горбатого старого чоловіка.
Вирвавши з коренем спрагу,
яка веде до становлення,
я вільна від старості й смерті.

Маточка, старий горщик і безсоромний чоловік згадуються й в інших віршах. Помітимо, що подібні почуття трохи суперечать писанням ортодоксальних брахманських теоретиків про шанування чоловіка як Бога.

Однією з найпоширеніших причин відходу жінок у черниці була смерть дітей. Смерть сина, як показує історія черниці Кісагатамі, була особливо чутлива, тому що положення жінки в родині залежало від наявності чоловічого потомства. Відповідно до традиційного коментарю до «Тхерігатхє», у жіночій громаді існувала більша група черниць, які вступили в сангху під враженням від втрати своїх дітей. Керувала цією групою черниця Патачара, яка сама пережила смерть чоловіка й двох маленьких дітей.

Багата куртизанка Амбапалі причиною свого звернення до буддизму називає старіння й зів'янення свого прекрасного тіла. Серед авторів «Тхерігатхі» були й інші куртизанки — Аддхакасі, Вімала. Положення таких жінок в індійському суспільстві відрізнялося особливою нестійкістю, незважаючи на їхнє видиме багатство.

Історія Соні, матері десяти дітей, у якомусь ступені нагадує історію короля Ліра. Її чоловік уже в досить літньому віці пішов у буддійські ченці, залишивши Соні все своє багатство. Вона ж вирішила розділити майно між дітьми, досить дорослими в той час, з тією умовою, що вони будуть утримувати її, а вона присвятить себе релігійному життю. Однак дуже незабаром діти стали вважати стару матір тягарем і почали всіляко третирувати її. (Із приводу Соні Будда помітив, що вдячні люди з'являються в цьому світі так само рідко, як і Повністю Прояснені). Зрештою Сона сама вступила в буддійську сангху, і, хоча її перебування там проходило небезконфліктно, зрештою вона досягла просвітління.

В цій історії обертає на себе один момент — своєрідне положення жінки, чий чоловік став буддійським ченцем. Така ситуація раніше не зустрічалася в індійському суспільстві. Положення жінки у значній мірі збігалося з положенням вдови, а це одна із самих гірших речей, яка може трапитися з жінкою в індійському суспільстві. Можливо, саме тому в каноні досить часто згадуються випадки, коли обоє в сім’ї ставали ченцями. Такі випадки звичайно розглядаються як приклади подружньої згоди й вірності, але, може бути, у жінки й не було іншого виходу.

У деяких випадках, особливо тоді, коли сангха вже стала багатою й шановною в суспільстві, прийняття чернецтва стало засобом проживання й досягнення почесного соціального статусу, тим більше що порядки в буддійських громадах були досить м'якими в порівнянні з іншими неортодоксальними рухами того часу. Приклад подібного роду — історія черниці Чанди, чиї вірші також збереглися в «Тхерігатхє». Ця жінка, втративши чоловіка й всіх родичів, сім років мешкала по будинках, страждаючи від холоду, жари й голоду. Одног разу вона побачила черницю, якій усе з радістю подавали їжу й питво, і впросила її взяти до себе в учениці. Після цього, урятована від безвихідного нестатку, вона доклала всі зусілля для збагнення буддійського навчання. Варто помітити, що Будда не заперечував проти вступу в сангху такого роду людей. Він сподівався, що перебування в сангхє, разом з доброчесними ченцями й черницями, допоможе й таким людям досягти певного духовного росту. Та ж черниця Чанда завдяки постійним зусиллям досягла Просвітління й стала однією із самих шановних черниць.

Життя жінок у сангхє не було суцільним святом. Поряд з побутовими позбавленнями, необхідністю постійно жити в громаді, знаходити загальну мову з іншими жінками, черниць часто не залишали й внутрішні сумніви в правильності вибраного шляху. Ці сумніви залишилися зафіксовані в «Бхіккхуні-сам’ютте» — невеликій главі «Сам’ютта-нікаі». До складу «Бхіккхуні-сам’ютти» входять десять невеликих сутр, побудованих по одному зразку — черниця зустрічається з Марою, буддійським демоном-спокусником, і той задає їй яке-небудь провокаційне питання. Цей сюжет не слід розуміти занадто буквально — Мара в буддійській традиції скоріше персоніфікує внутрішню слабість і непевність, чим яка-небудь антропоморфна міфологічна істота. Одна з найчастіших спокус полягалася в тім, що треба насолоджуватися життям зараз, поки ти ще молода, щоб потім не каятися в упущених можливостях. Інші спокуси: бажання мати дітей, сумнів у тім, що жінка взагалі може домогтися просвітління, сумнів у навчанні Будди й бажання перейти в інше навчання. Одне з питань — про те, що жінці небезпечно займатися спогляданням у відокремлених місцях, у яких вона може піддатися насильству. У цьому випадку сумнів рішається тим, що черниця вже опанувала надприродними здатностями настільки, що може протистояти будь-яким ґвалтівникам. Однак примітно, що це питання Мари було звернене до черниці, зґвалтованої незабаром після присвяти, тобто сумніви подібного роду не були необґрунтованими. Поряд з такими питаннями в черниць виникали й доктринальні сумніви, насамперед щодо того, хто створив світ і всі живі істоти. Будда, як відомо, заперечував існування якого-небудь Бога-творця цього світу, тому для відповіді на дане питання було потрібне гарне знання буддійського навчання. Це взагалі одне з найпоширеніших питань, яким Мара намагається збентежити як черниць, так і ченців. Проте, черниці дають всі потрібні відповіді, і осоромлений Мара, сумний і розчарований, зникає з місця спокуси. Важливі не стільки відповіді: у всіх сутрах підкреслюється, що перемога над Марою відбувається тоді, коли жінка довідається, розпізнає його, тобто усвідомлює свої сумніви й коливання. У цьому проявляється досвід «саті» — уважності, усвідомленості — однієї із ступенів буддійської практики.

Жінки не тільки вступали в буддійську громаду як черниці, але й активно підтримували сангху як мирські послідовниці навчання Будди (упасікі). Буддійська громада складалася із чотирьох частин: ченців, черниць, мирян-буддистів і мирянок-буддисток. Функціонування чернечих громад повністю залежало від матеріальної підтримки мирян, і жінки-мирянки грали тут не останню роль. Головне, чим розплачувалися буддійські ченці за матеріальну підтримку — це відкрита публічна проповідь, звернена до всіх шарів індійського населення, у тому числі й до жінок. Якщо мирянин або мирянка запрошували ченця на пригощання, то після його закінчення чернець вимовляв повчання, яке пояснює положення навчання Будди. При цьому мова могла йти не тільки про яких-небудь моральні наставляння, але й про досить складні відвернені речі. Характерний приклад такого роду втримується в «Питаннях Мілінди», де віруюча мирянка запрошує двох ченців на трапезу, після чого ченці вимовляють для неї проповідь по абхідхармє (самої складної частини буддійського навчання).

Украй цікавий зразок взаємодії ченця й віруючої мирянки представляють відносини Будди із царицею Маллікой, дружиною царя Пасенаді, правителем держави Кошала. Малліка знайшла віру в Будду ще до заміжжя, після першої ж зустрічі з ним, і залишалася буддісткою-мирянкою до кінця своїх днів. Вона регулярно роздавала милостиню буддійським ченцям і побудувала великий зал для сангхі, у якому проводилися релігійні дискусії (Ангуттара-нікая).

Свого чоловіка вона також привернула до буддійської віри. Відбулося це в такий спосіб. Один раз царю Пасенаді приснилося шістнадцять тривожних снів. Його домашній жрець-брахман пояснив їхній вплив злих духів і зажадав зробити велике жертвопринесення. Однак Будда, запрошений Маллікой, витлумачив їх у сприятливому для царя змісті. Після цього Пасенаді став буддистом — мирянином.

Будда ніколи не залишав турботами й увагою свою вірну прихильницю. Під час подружніх сварок він мирив подружжя, незмінно захищаючи царицю. Будда розповідає цареві про їхню любов у минулих життях і про те, як вони страждали в розлуці. Іншим разом Будда розповідає історію про те, як в одному з минулих життів Малліка не покинула свого улюбленого, навіть коли той занедужав витівкою.

Будда вимовив і посмертну проповідь після кончини Малліки (Ангуттара-нікая). Після її смерті цар Пасенаді щодня ходив до Будди, щоб довідатися про посмертну долю дружини.

В цьому випадку Будда діяв як зразковий «сімейний священик», що проникнув у родину через дружину (жінки, як відомо, відрізняються підвищеною релігійністю), присвячений в усі перипетії подружнього життя й здійснююче духовне керівництво своїми прихильниками. У рамках традиції подібне поводження не може розглядатися як випадковість, яка відбиває реальні відносини Будди з конкретною родиною, але скоріше представляє зразок взаємодії ченця й віруючої мирянки, зразок, якому в тім або іншому ступені повинні були слідувати всі буддійські ченці.

Таким чином, хоча відношення раннього буддизму до жінок, можливо, не було ідеальним із сучасної точки зору, воно все-таки надавало жінкам набагато більші можливості для духовного росту, чим яке-небудь інше сучасне навчання. Ті жінки, які були здатні повністю залишити мирське життя, могли стати черницями й присвятити себе пошуку звільнення вже в цьому житті. Тим же, хто був ще не готовий до таких радикальних рішень, буддизм пропонував велике поле релігійної діяльності й морального вдосконалювання, у надії знайти сприятливе наступне народження й домогтися звільнення пізніше. Можна не сумніватися, що підтримка жінок була однією з головних причин швидкого поширення буддизму в Індії в перших століттях до н.е.