[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 154-182.]
Попередня
Головна
Наступна
ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Близько спорідненим із словом в його значенні і функції в системі номінативних засобів є цілий ряд так званих фразеологічних одиниць, куди входять певні типи словосполучень, а також і цілі речення, які в історичному розвитку мови усталилися як лексико-семантичне ціле. Ці фразеологічні одиниці складають, подібно до слів, номінативні засоби мови для визначення певних предметів, явищ, процесів і т. п. 1
Поява і розвиток у мові фразеологічних одиниць тісно пов’язані з розвитком мислення. Будучи в діалектичній єдності з мисленням, мова закріплює в словах результати роботи мислення, а це останнє, як вказує Ф. Енгельс, «полягає стільки ж у розкладі предметів свідомості на їх елементи, скільки в об’єднанні зв’язаних один з одним елементів у єдність» 2. Таким чином, у мові проходить постійний процес творення нових уточнених визначень і назв, з одного боку, для явищ і т. п., які наша свідомість, конкретизуючи їх, розчленовує на окремі елементи, з другого боку, для понять, які постають із об’єднання різних елементів предметів свідомості. Так, наприклад, на певному етапі історії смерть на полі битви наступала в основному, коли рубали мечем голову, яка падала на землю. В людській свідомості процес такої смерті осмислювався так, як нібито хтось склав свою голову на землю.
1 Пор. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Изд-во АН СССР, стор. 10, 58.
2 Ф. Енгельс, Анти-Дюрінг, К., 1949, стор. 40.
Звідси розчленоване наймену-/152/вання цієї смерті: голову сложити — «а в обиду его дай ми Богъ голову свою сложити за нь» (1287, стор. 597). З другого боку, загальне поняття смерті людини на певному етапі людського розвитку уявлялось як фантастичний процес виходу «душі», «духу» з тіла, пор.: «и летящу ему до землЂ изыде душа его co кровью, во адъ» (1256, стор. 551). Пізніше мислення об’єднує ці пов’язані між собою елементи у єдність, що й реєструє мова в створенні нового слова издъхнути, пор.: «видЂвъ Угрина грядущаго на помощь Фили, копьемь сотче и, оружію бывшу в немь уломлену спадеся, изъдше» (1249, стор. 534). Пор. сучасне презирливе здохнути.
Проте процес об’єднання в свідомості елементів розкладених явищ може відбиватись у мові не лише у створенні одного нового слова, але також у створенні таких фразеологічних одиниць, які цілком або приблизно дорівнюють одному новому слову. В такому словосполученні окремі компоненти в їх відношенні один до одного частково або й цілком втрачають свої реальні значення і цілість набуває нового значення, яке не випливає із значень окремих складових частин. У словосполученні сыграти злу игру («Скыртъ рЂка злу игру сыгра гражаномъ тако и ДнЂстръ злу игру сыгра Угромъ», 1229, стор. 508) компоненти, втративши своє реальне значення, настільки зрослися між собою, що стали нерозкладною одиницею для поняття «напакостити».
Так в мові постають різні типи фразеологізмів та ідіоматичних зворотів, які відбивають зв’язки явищ реальної дійсності і їх абстрагуюче осмислення в людській свідомості.
Лінгвістична наука не опрацювала визнаних всіма методів класифікації стійких фразеологічних одиниць. Трудність полягає в тому, що якими б близькими до слова ці одиниці не були, все ж таки вони не рівнозначні із цим словом. За своєю суттю вони лежать на межі лексики і синтаксису 3. Звідси намагання радянських лінгвістів класифікувати їх або за граматико-синтаксичними ознаками (О. С. Ахманова 4),
3 Пор. В. П. Сухотин, Проблема словосочетания в современном русском языке, «Вопросы синтаксиса современного русского языка», M., 1950, стор. 152 — 153.
4 О. С. Ахманова, Очерки по общей и русской лексикологии, М., 1957, стор. 172. /153/
або за лексико-семантичними (В. В. Виноградов) 5, або одночасно за тими і другими (В. П. Сухотін) 6. Акад. В. В. Виноградов, вважаючи, що такі словосполучення ближчі до слова, ніж до речення, розділяє фразеологічні стійкі одиниці за ознакою ступеня спаяності компонентів і внутрішньої мотивіровки загального значення на: 1) фразеологічні зрощення; 2) фразеологічні єдності; 3) фразеологічні сполучення. В перших загальне значення зовсім не випливає із лексичних значень компонентів, вони семантично нерозкладні і внутрішньо невмотивовані. В других, можна знайти ще сліди внутрішньої мотивіровки, сліди, потенціального смислу складових частин (слів). У третіх внутрішня мотивіровка цілком ясна для нас. Однак: у нашому дослідженні будемо групувати фразеологічний: матеріал не за тією чи іншою з названих класифікацій, а за вживанням їх у плані спеціальних (військових, адміністративних тощо) або буденних висловів, хоч і будемо у відповідних випадках відзначати за В. В. Виноградовим ступінь спаяності компонентів. Зокрема ж будемо звертати головну увагу на книжне або народне походження висловів.
Разом з тим не можемо не звернути увагу на те, що нарівні з словами і фразеологічними словосполученнями-зворотами як готовий будівельний матеріал мови з номінативним лексикалізованим значенням в засобах мовлянина відіграють роль прислів’я, приказки тощо, а також певна група речень-штампів, які внаслідок тисячоразових повторень можуть з часом стати нерозкладною фразеологічною одиницею в синтаксичній будові мови (пор. ничтоже сумняшеся, вернутися восвояси, имъ же нЂсть числа і т. п.). І тут будемо звертати головну увагу на книжне або народне походження висловів.
Таким чином, наші спостереження над фразеологізмами в Галицько-Волинському літописі розбиваємо на частини, в яких просліджуємо: фразеологічні словосполучення-звороти, прислів’я, речèння-штампи.
5 В. В. Виноградов, Об основных типах фразеологических единиц в русском языке, «Труды комиссии по истории Академии наук СССР», вып. 3, М. — Л., 1947, стор. 340 — 364; його ж, Русский язык (Грамматическое учение о слове), М. — Л., 1947, стор. 21 — 28.
6 В. П. Сухотін, цит. праця, стор. 156 — 157. /154/
Руська мова XIII — XIV ст. виявляє вже дуже високо розвинену систему мовних засобів, в тому числі і різних фразеологізмів, для більш точного відображення реальної дійсності. Це, за словами В. П. Сухотіна, давало можливість «мовлянинові і письменникові робити старанний їх підбір відповідно до загальної ідеї твору — висловлювання, до його змісту і способу розкриття вибраної теми. В залежності від свого суспільного світогляду і позиції до змальовуваної дійсності, автор-письменник використовує ті чи інші композиційні, стильові і мовні ресурси в межах загальновживаних норм сучасної йому літературної мови, що, звичайно, відбивається на характері словосполучень, використовуваних в тексті, на їх вживанні й значенні» 7. Виявлення різних конкретних фразеологізмів і їх функцій та паралельного застосування різних семантично споріднених зворотів має особливе значення при дослідженні різножанрових пам’яток давніх епох. Воно дає ключ до зрозуміння розвитку мови в історичному процесі. Без такого виявлення ми не зрозуміємо і сучасного стану лексико-семантичного складу мови.
Як вказано в іншому місці (див. частина перша, стор. 111), мова галицького редактора є зразком літературної мови суспільних галицьких верхів половини XIII ст. За своїм характером галицька редакція не стільки літопис, скільки опоетизована повість про життя і подвиги Данила Романовича. Це давало змогу літописцеві виявити в ній значне багатство фразеології, як тієї, яка була власністю широких народних мас, так і тієї, яка до того часу відшліфувалася в різних жанрах літератури шляхом власних (руських) творчих зусиль або подекуди шляхом засвоєння чужих зразків.
Слід відзначити, що фразеологічний матеріал пам’яток руської мови старшого періоду ніким ще не зібраний окремо і не систематизований. Значну кількість його можна знайти в «Материалах для словаря древнерусского языка» І. І. Срезневського. Проте, розкиданий під різними гаслами, він жде ще свого дослідника.
7 В. П. Сухотін, цит. праця, стор. 170. /155/
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ-ЗВОРОТИ
Присвячуючи цей підрозділ оглядові фразеологічних словосполучень, ми не ставимо своєю метою охопити все багатство фразеологізмів, яке знаходиться в галицькій частині літопису. Обмежуємося лише найбільш характерними.
Воєнні фразеологізми
Відповідно до змісту твору із спеціальних фразеологізмів на перше місце виступають словосполучення, які являють собою розчленовані (складні) найменування різних явищ, предметів і дій, пов’язаних з веденням війни: підготовкою, битвою, перемогою, втечею, руйнуванням, замиренням тощо. Будучи пов’язаними з тогочасною воєнною практикою, вони відбивають ту мовну творчість, яка підказувалася реальною дійсністю того часу. На деякі з них було вказано вже в першій частині в підрозділі «Воєнна лексика». Для повноти огляду повторюємо їх і тут. Основна більшість цих фразеологізмів належить до того класу, який акад. В. В. Виноградов визначає як фразеологічні сполучення, і лише поодинокі можна віднести до групи фразеологічних єдностей. Звичайно, що всі вони як техніко-воєнні вислови могли, здебільшого, оформитися тільки в книжній мові.
Фразеологізми, які передають поняття «піднімати(ся)» або «ставати» (до війни, походу, повстання)
Фразеологічною єдністю слід визнати вислів всадити на конь (піднімати кінноту в похід — лише тут): «Володимеръ же всади Котяня на конь и вси Половци и придоша к Каменцю» (1228, стор. 503). Ступінь семантичної спаяності компонентів цього словосполучення виявляє зворотний діалектичний процес їх повного об’єднання (синтезу) в одному слові: всаживати, всадити, пор.: «твоя бЂ рЂчь Яню, яко Данилъ... всаживаеть Ляхы на мя» (1225, стор. 498); «аще Богъ восхощеть... азъ всажу Половци, а ты своими...» (1227, стор. 502).
Інші фразеологізми цієї групи належать до фразеологічних сполучень: воздвизати, воздвигнути рать (рідше спЂати рать — лише тут); воздвигнути крамолу, под-/156/ вигнути оружие (лише тут), строити рать, строитися на брань — «бЂжа во Угры и нача воздвизати рать» (1226, стор. 499); «Времени же минувшю король спЂашеть рать велику» (1209, стор. 487); «узрЂвше же... воздвигоша крамолу» (1234, стор. 516); «подвигнете оружье свое на ратнЂЂ» (1224, стор. 546); «Филя же строяшеся на брань» (1219, стор. 493); «Данилъ... не престаяшеть строя на нЂ рать» (1231, стор. 513).
Розчленовані найменування понять, пов’язаних з процесами війни (початок і розгортання воєнної дії)
Відзначимо тут такі фразеологічні сполучення: ити на войну, поити (прийти) войною (ратью), рідше учинити войну, прийти на рать (на бой), держати рать (брань), имЂти рать (на бои), створити брань, брань належить (лише тут) — «идоста на войну, остависта же в Берестии Володимера Пиньского» (1229, стор. 503); «пошелъ бяше... царь на гЂрцика войною» (1235, стор. 517); «королеви же не могшю войны учинити за безаконие ихъ» (1210, стор. 487); «дай нашу братью, или пріидемь на тя войною» (1235, стор. 516); «они же поидоша ратью, а Бенедиктъ бЂжа» (1206, стор. 484); «Мьстиславу же пришедшю на рать, приде на Лысую гору» (1225, стор. 438); «бяхуть Татары пришли на бой ко Инъдриховичю» (1238, стор. 522); «Данило же держаше рать c Куремьсою» (1260, стор. 560); «Василкови же... крЂпко държащи брань...» (1251, стор. 539); «присла король... прося его на помощь: бЂ бо имЂ рать на бои c НЂмци» (1252, стор. 540); «сами имають рать межи собою» (1252, стор. 541); «Данилъ же... на нЂ хотЂ съ нимъ брань створити» (1241, стор. 527); «увидЂвъ... яко крЂпчЂе брань належить» (1237, стор. 519, те саме: 1224, стор. 497; 1245, стор. 529 і т. д.) — улюблений зворот галицького літописця.
Загальне значення наведених фразеологічних сполучень залежне від значення змінних, проте, залежних компонентів (войну, рать, брань, бой учинити, створити і т. д.), причому семантично зближаються між собою война і рать (рідше брань), тоді як бой, брань вира.жають вужче поняття — «битва». Привертає увагу обмеженість в цій групі компонента имЂти. який чергується з синонімом держати. /157/
Як свідчать пам’ятки, синтезуюче мислення в слов’янських мовах вже давно стало об’єднувати складне (розчленоване) номінативне значення: ити (поити, прийти) войною (ратью) в одному слові ити (поити, прийти) на..., пор.: «приде Лестько на Данила» (1219, стор. 492); «совокупившеся вси... придоша на градъ Перемышль» (1208, стор. 485) і т. д.
Фразеологічні сполучення на означення окремих бойових дій (оточення, сутички, дозору)
Оскільки тогочасна воєнна тактика знала лише оточення міста, в ролі незмінного компонента у відповідному словосполученні виступає слово градъ при можливих замінах другого (дієслівного) компонента:
Обступити (объсЂсти, объЂхати, окружити, объити) градъ, пор.: «обступиша градъ в силЂ тяжцЂ» (1237, стор. 520); «и обступи градъ и посла посолъ...» (1229, стор. 507); «В понедЂлникъ на ночь обсЂдоста градъ» (1227, стор. 502); «бЂ Батый у города и отроци его объсЂдяху градъ» (1240, стор. 522); «посла сынови... да объедеть градъ, да никтоже утечеть отъ нихъ» (1258, стор. 556); «Приде Батый... и окружи градъ и остолпи (X. П. — оступи) сила Татарьская» (1240, стор. 522); «створиша съвЂть, да наутрЂа... обидуть градъ...» (1254, стор. 546).
Відзначимо ще тут окремий зворот для означення захоплення міста зненацька несподіваним наскоком: изогнати городъ — «Юрьи же князь... изъЂханъ бысть безаконьнымъ Бурондаемъ, всь городъ изогна и самого князя Юрья убиша» (1237, стор. 519).
Для найменування лобового удару військ знаходимо фразеологізм сразитися на мЂсто: «и сразивъшимся полкомъ на мЂсто, Данилъ же выЂха напередъ» (1224, стор. 496). Проте галицький редактор вживає в цьому значенні частіше усталений в літописній літературі зворот битися полкомъ: «бившимся имъ полкомъ, бЂжаша Угре» (1240, стор. 523, те саме: 1252, стор. 543). Сучасний зворот битися врукопашну передається подібним дієслівно-прислівниковим словосполученням бостися из ручь (лише тут): «занеже острогъ проломити хотяху, из ручь бодяхуся» (1251, стор. 538). /158/
Завжди стійким словосполученням виступає і тут, як і в інших староруських літописах XII — XIII ст., на означення дозору зворот Ђхати во сторожЂ: «Мьстиславъ повелЂ... перейти рЂку Калку... еха же самъ во сторожЂ» (1224, стор. 496).
Відзначимо дальше фразеологізм, близький до фразеологічної єдності, який не вказаний в інших пам’ятках, для найменування наскоку на втікачів: скочити въ воротъ (лише тут): «Данило же и Левъ вборзЂ скочиста на нЂ в воротъ» (X. П. — въ ворота) (1256, стор. 552). Цей воєнний зворот в пізнішому переносному переосмисленні отримав в українській буденній мові західних областей значення несподіваного приходу когось (особливо великої кількості); звалитися на карк (на шию). Він відомий і в польській мові: zwalić się komu na kark,
Фразеологічні сполучення для поняття «протистояти», «вистояти» (староруське стерпЂти)
Стати противу лицю, стерпЂти отъ лица — «Юрьгий Кончаковичь... не може стати противу лицю ихъ» (1224. стор. 495); «ОнЂмь же... не стерпЂвшимъ отъ лица Василкова... побЂгоша» (1248, стор. 531).
Компонент лице навіяний церковною літературою (пор.: «стати перед лицем бога»). В нерозчленованому вигляді найменування цього поняття передається одним словом стерпЂти (перед ким), наприклад, під 1229 р., стор. 506: «Судиславъ не стерпЂ передъ ДЂмьяномъ, но побЂже».
Фразеологічні сполучення для поняття «втікати»
Також і в цій групі в одному із фразеологізмів вжито біблійний компонент лице: побЂжати отъ лица — «Ляхо†же не стерпЂвше побЂгоша отъ лица его» (1249, стор. 534). В усіх інших стійким компонентом є вислів на бЂгъ при змінних синонімічних дієслівних компонентах: наворотити(ся) (обратити, увратитися, направити, устремитися) на бЂгъ — «наворотися дружина Данилова на бЂгъ» (1231, стор. 513); «Данилъ... наворотиея на /159/ бЂгъ» (1234, стор. 515); «стрЂльцемъ ихъ стрЂляющимъ крЂпцЂ, обрати конь свой на бЂгъ» (1256, стор. 497); «и не стерпЂша и увратишася на бЂгь» (1256, стор. 552); «Ростиславу не познавшу направи конь свой на бЂгъ» (1249. стор. 534); «инии же устрЂмилися бяхуть на бЂгъ» (1213, стор. 491).
Фразеологізми, які передають поняття: «руйнувати», «палити», «пустошити», «грабувати», «вбивати» тощо
Відзначимо насамперед вислів, який можна вважати фразеологічною єдністю, відомою й тепер: не оставитися камень на камени — «не остатися ни единой вси не плЂненЂ, еже притъчею глаголють: не оставлешюся камень на камени» (1221, стор. 494). Далі знаходимо тут такі фразеологічні сполучення, як словосполучення-плеоназми: запалити огньмь — «и градъ, взяша и запалиша огньмь» (1237, стор. 520), предати огневи — «Данилї... абье устремися на нЂ, грады ихъ огневи предасть» (1241, стор. 526). Пор. у Пушкіна: «Их села и нивы за буйный набег Обрек он мечам и пожарам» («Песнь о вещем Олеге»).
Для поняття «пустошити» чи «грабувати» знаходимо зворот — фразеологічне сполучення взяти (поймати) землю; «Половци... вземши всю землю Галичькую возвратишася» (1235, стор. 516); «поймана бЂ вся земля Литовьская» (1252, стор. 541).
Поряд із тим, оскільки грабування було поєднано з полоненням, останнє знаходить вислів у фразеологічному сполученні прияти плЂнъ: «и прияша плЂнъ великъ в вратишася» (1229, стор. 504, те саме пор. 1231, стор. 513 та ін.).
Загальне поняття масового вбивства передається фразеологічними сполученнями створити убийство, предати на избитье: «многы городы разсыпа... и велико убийство створи землЂ той» (1254, стор. 545); «льстивому Жирославу рекшю къ бояромъ...: «яко идеть Мьстиславъ в поле, и хощеть вы предати... Котяню на избитье» (1226, стор. 498). Поняття вбивства взагалі, без розрізнення масовості або одиничності, передається відомим висловом предати смерти: «не рука ли наша емши и смерти преда?» (1237, стор. 519). /160/
Фразеологічні сполучення для найменування понять «побЂдити» і «добыти»
ПобЂдити побЂдою, прияти побЂду, прияти (взяти) копьемь — «побЂдою побЂди Ростислава» (1250, стор. 537); «подобаеть воину устремившуся на брань или побЂду прияти, или пастися отъ ратныхъ» (1234, стор. 515); «се градъ мой, преже бо прияхъ и копьемъ» (1240, стор. 524); «приде к Володимерю и взя и копьемь» (1240, стор. 523). Плеонастичне словосполучення побЂдити побЂдою цілком дорівнює одному слову побЂдити; другий компонент лише підсилює перший. Словосполучення прияти (взяти) копьемь первісно відбивало реальну дійсність турнірів, на яких списом («брали») скидали з коня противника 8. Згодом шляхом абстрактного переосмислення вислів став означати «здобуття міста штурмом». Сюди ж слід віднести вислів, що означає перемогу над одним воїном: сразити c коня (лише тут) — «иземь рогтичю ис пояса своего, далече вергъ, срази князя Ятвяжьского c коня своего» (1256, стор. 552).
До цієї групи можна приєднати фразеологічні сполучення, що означають відзначення перемоги. Найбільш усталеним у цій функції словосполученням у галицького редактора є вислів обличити побЂду (лише тут): «прия столъ отца своего и обличи побЂду» (1236, стор. 518); «постави хоруговь свою на градЂ и обличи побЂду» (1254, стор. 547, те саме: 1255, стор. 549, 1241, стор. 527 і т. д.). Синонімічне словосполучення являти побЂду вжито лише один раз: «ста... посредЂ трупья являюща побЂду свою» (1249, стор. 534).
8 Це значення викривається ще у волинського літописця у словах Володимира Васильковича: «брате! ты мене ни на полону ялъ, ни копьемь мя еси добылъ, ни из городовъ моихъ выбилъ мя есь» (1287, стор. 593).
Фразеологічні сполучення для понять «помиритися», «жити в мирі»
В сучасній мові лексика цього значення може входити в різні групи слів (в лексику військову, політичну чи навіть побутову: можна замиритися, і не воюючи в прямому значенні). В старовину замирення наступало звичайно після короткої чи довгої, безперервної чи з пе-/161/рервами війни. Для складного найменування цього поняття галицький редактор вживає словосполучення із стійким компонентом миръ: (с)творити (утвердити) миръ, имЂти миръ — «бЂ Курилъ... приЂхалъ мира сотворити и не може» (1238, стор. 502); «и c братьею видЂвся в Перемили и утвердиша миръ» (1225, стор. 498); «бЂ бо королевичь в ГаличЂ... миръ бо имЂяше co Володимеромъ» (1228, стор. 503). До цієї групи можна ще приєднати вжитий галицьким редактором зворот для найменування припинення війни: измясти войну (лише тут): «отче! измяти войну сю, прийми мя в любовь собЂ» (1228, стор. 503).
Фразеологія державно-політичного і суспільного значення
В цю групу вводимо такі фразеологізми, які відбивають певні реальні державно-політичні дії, пов’язані із змінами в державі (волості) або з міждержавними (міжволосними, міжкнязівськими) відносинами, як-от: вступ на престол князя, прийняття договірної присяги, підвасальні чи феодальні зв’язки, упорядкування держави (волості). Очевидно, що всі ці фразеологізми могли усталитися лише в канцелярсько-адміністративній практиці, отже, є книжними за своїм походженням. Із звичайних давно вже усталених фразеологічних єдностей тут, як і в інших пам’ятках, є словосполучення посадити на столЂ, сЂсти на столЂ: «и посадиша князя Данила на столЂ отца» (1208, стор. 486); «Володиславъ же воЂха в Галичь, и вокняжися и сЂде на столЂ» (1210, стор. 488).
Ступінь семантичної спаяності компонентів, особливо останнього словосполучення, виявляється в тому, що шляхом абстрагуючого синтезу перший компонент (сЂсти) став давно вже вбирати в себе все семантичне навантаження словосполучення, пор.: «...поиди и сяди в ГаличЂ» (1212, стор. 489); «в та же лЂта седе Самовитъ во Мазовшу» (1251, стор. 538) і т. д.
Прийняття більшого чи меншого васального чи суспільного підпорядкування висловлюється фразеологічними сполученнями прислати мечь и покорение (лише тут), имЂти службу, работЂ быти: «ГЂрбортъ же присла Да-/162/нилови мечь и покорение своє» (1254, стор. 548); «они же [обложені жителі Каліша до Данила] кликнута c гpaда: «имЂи службу нашу, створи миръ» (1229, стор. 509): «приведоша Судислава [бунтівного галицького феодала] к Мьстиславу... онъ же [Судислав] обуимая нозЂ его обЂщася работЂ быти ему» (1219, стор. 493); «Ятвязи... послаша послы своя и дЂти своя, и дань даша, и обЂщевахуся работЂ быти ему» (1256, стор. 553, те саме: 1241, стор. 527; 1255, стор. 549). Перший зворот відбиває невідому на Русі західноєвропейську практику (посилання меча), останній — рабовласницькі відносини, переосмислені для феодальних відносин.
Різного характеру домовленості в міждержавних (міжудільних, суспільних) відносинах закріплювалися окремими присягами. Отже, знаходимо в галицького редактора для поняття «клястися, присягати собі» тощо фразеологізми водитися у божницю (лише тут) 9, твердити крестомъ, клястися клятвою: «Данилъ... приведе ПоловцЂ и Изяслава..., и со Изяславомъ водися у божницю» (1233, стор. 513); «княгини же вЂдущи норовъ его твердяшеть и крестомъ» (1257, стор. 554); «бЂ бо клятвою клялся о БозЂ великою... яко добывшу ему землЂ НЂмецкоя дати ему всю Романови» (там же); «нынЂ же клятвою клянутися, яко николи же вражди c тобою не имамъ имЂти» (1238, стор. 521).
9 Божниця — церква.
Словосполучення водитися у божницю, можливо, відчувалося вже тоді як нерозкладна метафорична фразеологічна єдність. Значення двох інших фразеологізмів, імовірно, синонімічні. Очевидно, водитися у божницю означало присягу на євангелії, тоді як фразеологічні сполучення клястися клятвою і твердити хрестом означали присягу на хресті.
Для понять, пов’язаних із самою домовленістю (її укладенням, додержанням), вживаються фразеологічні сполучення створити обЂтъ, исправити обЂтъ: «потом же... створи королъ обЂтъ великъ, и не исправи его к Романови» (1257, стор. 554).
Із зворотів, що означають дії адміністративного порядку, знаходимо в галицькій частині літопису фразеологічне сполучення уставити землю (навести порядок в країні — лише тут): «Данилъ же хотя уставити землю /163/ и Ђха до Бакоты» (1241, стор. 527). З галузі церковної адміністрації знаходимо звичайне в старовину й тепер фразеологічне сполучення поставити пискупа: «созда градъ Угорескъ и постави во немь пискупа» (1259, стор. 558).
Фразеологія буденного вживання
Під фразеологією буденного вживання розуміємо той фразеологічний запас, який могла вживати людина XIII ст. в буденному (не державно-офіційному, воєнному, церковному) спілкуванні з людьми (пор. ще сказане в першій частині на стор. 67). В залежності від більш урочистої або буденної ситуації характер вислову міг бути або пройнятий книжністю, або наслідувати поширене народне вживання.
Велика кількість фразеологізмів цього роду безумовно народного походження. Згідно з наявним матеріалом поділяємо умовно ці фразеологізми на групу дієслівних словосполучень, тобто дієслово + та чи інша форма додатка або + підмет, і на групу фразеологічних одиниць прислівникового значення, тобто таких, цілісна семантика яких дорівнює семантиці прислівника типу день и во день і т. п.
ДІЄСЛІВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ
Фразеологічні сполучення на означення різних емоційних переживань
Передусім значна група стійких словосполучень з дієслівним компонентом «имЂти» — народного походження: имЂти гнЂвъ (дружбу, желЂ, лесть, любовь, надежу, правду, сердце, ужасти); пор.: «гнЂвъ бо имЂша на нЂ Данилъ и Василко, и воеваша Ђ до вечера» (1251, стор. 538); «дружбу имЂю к тебЂ» (1252, стор. 542); «тЂши и, якоже отъ Бога бывшеи бЂдЂ не имЂти желЂ поганьскы» (1259, стор. 557); «имЂяху бо лесть во сердцЂ своемь, яко предати хотяху господу свою» (1202, стор. 481); «Судиславъ же браняшеть ему, бЂ бо имЂяшеть лесть во сердци своемь» (1226, стор. 500); «клялася бо бЂста племени его любовь имЂти» (1203, стор. 482); /164/ «Ђхалъ бЂ Данило... ко королеви во Угры, хотя имЂти с нимъ любовъ сватьства» (1240, стор. 523); «не хотяше пагубы королевы, имЂяше бо в немь надежу велику» (1226, стор. 500); «АндрЂеви же... сердце крЂпко имущю, нездравие же тЂло его обьдержаше... копие упусти» (1251, стор. 539); «оному же ужасти во сердце имущю преда градъ» (1231, стор. 510).
Компонент «сердце» в деяких із наведених прикладів навряд чи можна вважати навіяним книжністю, якщо взяти до уваги сучасне народне, хоч би наведене в словнику Грінченка за Чубинським: «не маю радості..., а в серці жалості» (Грінченко: жалість).
Народного походження і належні сюди словосполучення з дієсловом быти, які, правда, рідко зустрічаються: быти в печали — «бысть в печали велицЂ, зане не утвердилъ бЂ землЂ... городы» (1250, стор. 535, — пор. сучасне народне «бути в гніву» — Грінченко: бути).
Книжного походження в цій групі, мабуть, рідке в галицького редактора словосполучення із синонімічним до имЂти компонентом «держати»: держати гнЂвъ, держати неправду — «она же держаста гнЂвъ про зажьженье первое» (1251, стор. 538); «АндрЂеви... держащу неправду во сердци, Богъ предасть и в руци ихъ» (1255, стор. 550); пор. компонент «держати» в аналогічному словосполученні в біблії XIV ст.: «да не держиши лютости до сновъ своихъ» (Срезневський: держати). Такого ж походження відоме й тепер у російській літературній мові скорбЂти душею: «оттуда же нача болми скорбЂти душею, видя бо обладаеми дьяволомъ» (1250, стор. 535).
Безумовно, книжного походження й такі фразеологічні сполучення, як исполнитися зависти, укрЂпити сердца: «Ляхомъ же исполнившимся зависти... наченшимъ прияти поганымъ» (1255, стор. 549); «укрЂпите сердца ваша и подвигнете оружье... на ратнЂЂ» (1254, стор. 546). Перше й тепер можливе в російській літературній мові (пор. у Даля під исполнять: «она исполнилась радости»), друге лишило свій слід у російській мові в прислівниковому звороті скрепя сердце.
Книжного походження також майже всі ті фразеологізми, в яких почуття персоніфікується (вниде страхъ (ужасъ), ужасъ бысть), і ті, в яких творцем почуттів або їх проявів виступає реальна чи уявна істота. Це /165/ такі фразеологічні сполучення, як воздвигнути вражду, вложити страхъ, возложити печаль, дати возмездие або (с)творити возмездье (отомьстье), створити лесть, прияти любовь, прияти братство, пор.: «и сразившимся одолЂ АндрЂй, ... и вниде велий страхъ в Ляхы» (1254, стор. 546); «аще сами будуть Татарове, да не внидеть ужасъ во сердце ваше» (1255, стор. 550); «наутрЂя же... ужасъ бысть в нихъ» (1258, стор. 556); «Данилови же видящу и Василкови гордость его, болшую вражду на нь воздвигнуста» (1241, стор. 525); «вложи Богь страхъ во сердце ихъ» (1256, стор. 553); «тЂши и... якоже на Бога надЂятися и на нь возложити печаль» (1259, стор. 546); «Богь возмездье имъ дасть, якоже на оста ничтоже во градЂ ихъ» (1241, стор, 527); «се ли твориши возмездье уема своима во добродЂяние» (1241, стор. 526); «мысля си, оже Богь послЂже отомьстье створи держателю града сего» (1240, стор. 524); «Изяславъ же лесть створи и вЂлЂ воевати землю Данилову» (1233, стор. 513); «присла... в Галичь [Володимир] и прия c нимъ [Данилом] братьство и любовь велику» (1234, стор. 514); «Кондратъ прия Данила и Василка в великую любовь» (1229, стор. 503).
Але серед цієї групи є й такі, про які важко твердити, що вони оформилися саме в книжній мові. Маємо на увазі такі словосполучення, як чинити (учинити) милость, чинити неправду, учинити честь; пор.: «Миндогови же приславшю слы своя, река: «не чини има милости» (1252, стор. 541); «Пакославу же рекшу: «Кондратъ бы радъ милость учинилъ вамъ, Данилъ лютъ зЂло есть» (1229, стор. 505); «мнЂ еси учинилъ неправду, а себе еси погубилъ» (1254, стор. 546); «аще Руская хоруговь станеть на забролЂхъ, то кому честь учиниши?» (1229, стор. 505).
Вживання цих словосполучень саме в передачі прямої мови різних осіб свідчить про народне поширення цих конструкцій. Слово учинити, як видно з даних «Материалов...» І. Срезневського, було поширене особливо в південноруських пам’ятках. Словосполучення учинити честь, славу знаходимо й у Шевченка (див. Грінченко: учиняти). Отже, можна думати, що в цій формі названі фразеологічні сполучення знайшли своє оформлення не в книжній, а безпосередньо в народній мові, і тому можна вважати їх народними за походженням. /166/
Фразеологічні сполучення на означення розумових актів (внутрішніх або зовнішньо виявлених)
Складовою частиною цих словосполучень є або слово умъ, або слово мудрость. Все словосполучення має явно книжний характер. Це такі словосполучення, як мыслити во умЂ, прийняти во умъ, смутитися (смястися) умомъ, ходити ума мудростью, створити рЂчь мудростью, наприклад: «пришелъ бяшеть... в Лядьскую землю, мысляше во умЂ своемь взяти Галичь» (1249, стор. 535); «чада!... ни приимемь си во умъ тлЂньнаго сего... житья» (1237, стор. 519 — проповідь); «Мирославъ же..., иногда же храбру ему сущю, ...тогда бо смутися умомъ, створи миръ...» (1231, стор. 510); «король же смятеся умомъ и пойде изъ земли борзо» (1226, стор. 500); «по смерти... Романа... ума мудростью ходяща по заповЂдемь Божиимъ...» (1202, стор. 479); «прящимся имъ, не хотящимъ ити воевать, Данилъ... мудростью рЂчь створи» (1253, стор. 543).
Словосполучення на означення поняття «вмирати».
Усі ці словосполучення в галицькій редакції мають суто книжний характер. Переважаюча більшість їх навіяна християнським уявленням про відхід «душі». З «душею» часто ототожнюється «животъ» (життя). «Душа» і є «животъ». Відхід «душі» може, нібито, бути залежним або незалежним від волі людини. Таким чином, знаходимо у галицького редактора такі фразеологізми (фразеологічні єдності або перехідні до них фразеологічні сполучення), як-от: отъити свЂта сего, предати душю в руцЂ Богу, положити душю (животъ) — «инии бо млади отъидоша свЂта сего» (1213, стор. 489); «ти тако душа своя предаша в руцЂ Богу» (1237, стор. 519); «аще князь нашь младъ есть, но положимъ животъ свой за нь» (1237, стор, 520); «не сии ли избиша отци ваши... то за тЂхъ ли хочете душю свою положити?» (1208, стор, 485).
Останні два приклади являють собою контамінацію двох уявлень: християнського «віддавати душу» і метафоричного воєнного, про яке ми говорили вище: «голову сложити».
В одному лише випадку компонентом у складному вислові для поняття «вмирати» виступає тут слово смерть: прияти смерть — «изымано бысть ихъ 20 и 8..., и ти смерти не прияша, но милость получиша» (1230, /167/ стор. 509). Проте і цей вислів, як і зворотний для поняття «не вмирати»: прияти животъ («изыде [до Батия]... надЂябошеся отъ него животъ прияти» (1237, стор. 519), не народного, а книжного походження.
Треба відзначити, що всі вказані фразеологізми давно вже усталилися в літературній мові (в різних жанрах) XIII ст. (див. «Материалы...» І. Срезневського). Для галицького літописця характерний лише їх підбір. Також необхідно вказати, що майже всі вони виявилися незвичайно стійкими і дожили в різних літературних. жанрах, іноді в трохи зміненій формі, майже до наших днів; пор. отдать богу душу, положить жизнь, отойти в вечность 10; пор. «примешь ты смерть от коня своего» (А. С. Пушкин, Песнь о вещем Олеге). Деякі глибоко увійшли і в народний обіг, пор. західноукраїнське народне «марно зійшов зі світу» (Желехівський: зійти).
10 «Толковый словарь русского языка... под редакцией Д. Н. Ушакова», т. І — IV, М., 1934 — 1940. Див. слова: душа, жизнь, вечность. Надалі будемо посилатись скорочено: Ушаков і відповідне слово.
Словосполучення на означення поняття «одружити(ся)».
Характерним для цієї групи словосполучень є її суто народне походження (незважаючи на окремі церковнослов’янські форми компонентів, що визначає стиль галицького редактора). Ці словосполучення живуть в народній мові й сьогодні, втративши хіба тільки деякі закам’янілі вже в час галицького редактора компоненти або замінивши їх сучасними формами. Зокрема, знаходимо в галицького літописця такі фразеологічні єдності:
для поняття «одружити дочку»: дати (выдати) дщерь за кого, вдати дЂвку кому — «король же АндрЂй... хотяше дати дщерь свою за князя Данила» (1206, стор. 484); «и да дщерь свою за Лонокрабовича» (там же); «и дщери ваша даша за раби ваша» (1208, стор. 551); «король же не вдасть дЂвкы своей Ростиславу» (1238, стор. 521);
для поняття «одружити сина»: пояти дщерь сыну женЂ, пояти сына ко дщери, пояти дщерь за сина — «хотЂние твое у тебе есть, пойми дщерь его сыну си женЂ» (1250, стор. 537); «и поя дщерь его сыну си женЂ» (там же); «пойми дщерь ми за сина своего Лва» (там же); сына ми пойми ко дщери» (1257, стор. 555); /168/ для поняття «одружитися» (про жінку), як і тепер: быти за кЂмъ — «бЂ бо братучада его за нимъ, дочи Александрова» (1251, стор. 538); «сестра бЂ ею за Даниломъ» (1252, стор. 541). Єдиний зворот у цій підгрупі (як і взагалі в цілій групі), який має книжний характер, — це зворот посягти за кого: «бЂ бо братучада его... Настася, яже посяже потомь за боярина Угорьского» (1251, стор. 538);
для поняття «одружитися» (про чоловіка): пояти дщерь у кого — «поя у него [Мстислава] Данилъ дщерь, именемь Анну» (1213, стор. 489).
В сучасній українській мові, як сказано, за винятком фразеологізму посягти за кого, всі інші збереглись у тій самій чи дещо зміненій формі: українське дати (видати) дочку (дівчину) за кого; взяти дівчину за жінку (замість староруського женЂ); російське поять за жену; українське бути за ким. Староруське пояти сына ко дщери знаходить у сучасній українській (зокрема, в галицькій) народній мові відгук у слові приймак — зять у домі тестя (Желехівський: приймак — der Aufgenommene, der Eidam (Schwiegersohn) im Hause der Eltern seiner Gattin).
Фразеологічні сполучення з підкресленим значенням іменникового компонента
З компонентом «вЂра» і «воля» на означення дій, пов’язаних з виявом названих психічних факторів.
Відзначимо тут такі звороти, як уяти вЂры, ходити по воли: «помысливъ же си c братом глаголу его [угорського короля] не уя вЂры» (1250, стор. 537); «слышавъ же Данилъ... яко не хотять по воли его ходити... повелЂ его изоимати» (1240, стор. 525).
Обидва звороти народного походження. Перший зафіксований в древньоруській літературі лише в галицькій частині Галицько-Волинського літопису. Він побутує і тепер в західноукраїнських говорах (див. у словнику Грінченка: віра — за Номисом: «з брехні не мруть, та вдруге віри не ймуть», пор. ще те саме на стор. 93). Другий у цій самій формі і в тому ж значенні зберігається, наприклад, в російській приказці: «находиться по воли [тобто нікого не слухаючись], наплачешься доволе» (Даль: воля). /169/
З компонентом «зло»: мыслити зло, найти зло, помянути зло на означення сучасних російських злоумышлять, погубить, злопамятствовать: «пусти сестру ко мнЂ, зане яко Михаилъ обЂима нама зло мыслить» (1238, стор. 521); «и я Володислава в Галичи, заточи и, и в томъ заточеньи умре, нашедъ зло племени своему» (1211, стор. 489); «Данилъ же и Василко не помянуста зла, вдаста ему сестру» (1238, стор. 521).
Частина цих книжних за своїм походженням зворотів лишила, як це ми бачимо, свій слід в сучасних літературних мовах у вигляді складних слів, пор. російські злоумышлять, злопамятствовать, російські і українські злопам’ятний, злопам’ятство.
З компонентом «лице» на означення понять «ховатися», «проганяти»: бЂгати отъ лица, изгнати отъ лица — «бЂгаше бо Тимофей отъ лица его» (1205, стор. 485); «якоже изгна Богъ Каина отъ лица своего рекы...» (1226).
Про книжне, точніше біблійне походження подібних фразеологічних словосполучень ми мали нагоду говорити при огляді воєнної фразеології (пор. наведене там «не стерпЂти отъ лица», стор. 158).
З компонентом «нога» на означення дій, пов’язаних з виявленням покори.
Можемо відзначити тут лише один цікавий зворот: пасти на ногу — «Бояре же пришедше, падше на ногу его [Данила], просяще милости...» (1236, стор. 518). Цей зворот в дещо іншому оформленні загальновідомий не лише в українській чи російській мовах (упасти до ніг, пасть к ногам), але й в інших слов’янських мовах (польське paść do nóg). Походження його, звичайно, народне.
З компонентом «путь» на означення понять: «наслідувати комусь», «дозволятися», «спрямовувати», «виряджати», «прямувати».
Серед цих словосполучень частина безумовно книжного походження. Такими слід вважати звороти: наслідити путь — «и придоста со славою... наслЂдивши путь отца своего» (1251, стор. 540); найти путь у кого — «просися [Войшелк] ити во Святую Гору; и найде ему король [Данило] путь у короля Угорьского (дозвіл на перехід через Угорщину)» (1255, стор. 661). В сучасних українській і російській мовах ці словосполучення не збереглися. Замість наслЂдити путь вживається те-/170/пер: іти слідами, у сліди уступати, російське итти по следам.
Зате суто народного походження такі словосполучення, як-от: извести на путь, дати на путь, ити своимь путемь: «Рече... ему; изведи мя на путь правый, животъ приимеши» (1251, стор, 540); «и уби вепревъ шесть... и вдасть мяса воемь на путь» (1255, стор. 550); «приЂха к нему ...Левъ... и рече: ...азъ не Ђду съ тобою; рече король ему: буди тако, и идяше путемъ своимъ» (1256, стор. 551).
Звороти дати на дорогу, а також іти своєю дорогою, російське своим путем широко вживаються й тепер у народі (останній в літературі також і в переносному значенні). Не менше поширений і зворот вивести на дорогу. У переносному значенні «дати добру раду» цей вислів широко вживається в говірках Галичини: вивів го на добру дорогу, справив го на добру дорогу 11. Народний характер звороту извести на путь у галицького літописця не змінюється від того, що автор вжив тут церковнослов’янську форму извести замість руської вывести 12.
З компонентом «рука» на означення понять: «довірити», «передати», «визволити(ся)»: вдати в руцЂ, поручити в руцЂ, изъяти изъ (отъ) руку, одержати отъ руку — «и вдасть Кыевъ в руцЂ Дмитрови обьдержати противу иноплеменьныхъ языкъ» (1238, стор. 521); «созда градъ на церкви... Богородици, яже не стерпЂвши осквернения храма своего и вдасть ю в руцЂ Мьстиславу» (1219, стор. 493); «оному же хотящю поручити домъ свой и дЂти в руцЂ его, бЂ бо имЂя до него любовь велику» (1227, стор. 502); «сестру свою изъ Ярославлю руку изъяста и отцю ти вдаста», «князЂ ихъ изъя отъ руку Болеславлю» (1241, стор. 526, 527); «толико ходилъ на ины страны, то кто можеть одержати отъ руку моею» (1229, стор. 507).
11 Див. Іван Франко, Галицько-руські приповідки, т. II (Етнографічний збірник Наук. Товариства ім. Шевченка у Львові, т. XXIII, стор. 34, 39). Надалі будемо посилатися скорочено: І. Франко, том збірника, сторінка. До речі, всі ці фразеологічні сполучення народного походження можна розглядати і як специфічні вислови, що стали вже реченнями-штампами.
12 Подібне знаходимо в праці І. Панькевич, Українські говори Підкарпатської Русі, ч. І, Прага, 1938, стор. 427: «А каже Христос, исправ мене, куди дорога». /171/
Компонент «рука» зустрічається часто в народних фразеологізмах. Фразеологізми, подібні до наведених, нерідкі і в сучасній українській і російській літературах: дати до рук, прибрати до рук (Грінченко: рука, прибирати); на руках быть чьих — на попечений (Ушаков: рука). Проте ці звороти галицького редактора оформилися, мабуть, книжним шляхом, можливо, під впливом біблійної літератури, пор. наведене вище «предати душю в руцЂ Богу».
Окремо відзначимо безперечно народного походження фразеологізм з компонентом «рука» у звороті яти руками (спіймати живим), вжитим автором під 1251 р.: «наутрея... два Варма убьена быста, третьего жива яша руками» (стор. 540) 13.
13 Пор. І. Панькевич, Українські говори Підкарпатської Русі, стор. 452: «і той цар його імив до рук».
Фразеологічні сполучення з основними дієслівними компонентами: «прияти» («восприяти»), «(с)творити», «держати», «ити» («прийти»), «приносити», «получити», «дЂяти», «премЂнити», «износити», «показати», «искоренити», «чаяти». Всі вони є складними найменуваннями інших різних явищ дійсності в їх різноманітному виявленні.
Наведемо тут ті фразеологічні сполучення буденного вживання, які не вкладаються в розглянуті вище точно визначені розряди або групи.
Із вказаних фразеологічних сполучень найбільш продуктивним в галицького редактора виявляється словосполучення з дієслівним компонентом «прияти»: прияти (вЂсть, мниский чинъ, славу, словеса, честь) — «и бысть ту, дондеже вЂсть прия, яко сошли суть из землЂ Руское» (1240, стор. 524); «приде на Галичь, оставивъ мниский чинъ, бЂ бо приялъ боязни ради Романовы» (1202, стор. 480); «тогда же княгини Романовая восприимши мниский чинъ» (1213, стор. 490); «аще насъ Русь плЂнять, то кую славу Кондратъ прииметь» (1229, стор. 505); «король же си словеса приимъ сжалиси о бывшемъ» (1208, стор. 486); «его же отець бЂ царь в Русской земли ...сынъ того не прия чести, то иный кто можеть прияти» (1250, стор. 538).
Друге місце за продуктивністю займає зворот з дієслівним компонентом «(с)творити»: (с)творити завЂтъ /172/ (пакость, повеление, послушьство, съвЂтъ та ін.) — «Данилъ же и Василко створиста завЂтъ [заповіли] положивъ имъ, река: не помогайте князю своєму» (1245, стор. 529); «многократы согрЂшихова и многократы пакости творяхъ ти» (1238, стор. 521); «повеления моего не творите, землю грабите» (1240, стор. 525); «Богомъ же дана ему дань послушьство створи [засвідчила] Лядською землю..., яко отъ Бога мужьство ему показавшу» (1257, стор. 554); «съвЂтъ же створиша Игоревичи на бояре Галичкыи, да избють и» (1208, стор 484, те саме: 1230, стор. 508, 1238, стор. 521).
Досить часті також фразеологічні сполучення з дієслівним компонентом «держати». У більшості випадків вони вживаються автором на означення поняття, яке означає той чи інший стан почуттів (держати гнЂвъ і т. д.). Вони відмічені вже нами вище у відповідній групі. Вкажемо ще тут на зворот держати во чести: «не помниши ли ся... како тя восприаста господина моя... отца ти во велицЂ чести держаста и Киевъ обЂчаста...» (124), стор. 526, те саме: 1238, стор. 521).
Всі ці фразеологічні сполучення з компонентами «прияти», «(с)творити», «держати» книжного походження, за винятком, може, творити пакость; пор. сучасне: «зробити кому пакость» (див. словник Грінченка: пакість). Вони, крім щойно наведеного, а також вживаного в церковній літературі прийняти монаший чин, не збереглися ні в сучасній українській літературній, ні в розмовній мові. Для частини цих словосполучень знаходимо в галицького редактора, як взагалі і в інших творах древньоруської літератури, відповідники в простих словах: прияти вЂсть — увЂдати («увЂдавши княгини, и съвЂтъ створи c Мирославомъ», 1202, стор. 481); прияти словеса — (у)слышати («и то слышавъ поиде назадъ», 1230, стор. 508); творити съвЂтъ — съвЂщатися («пиръ ти золъ есть, яко съвЂщано есть... бояриномъ Филипомъ и братучадомъ твоимъ..., яко убьену ти быти», 1230, стор. 508). Для держати во чести знаходимо, щоправда не в галицького редактора, а в пізнішого, волинського, відповідник у дієслові честити («самъ вЂдаешь, како есмь имЂлъ брата своего Кондрата, и честилъ и дарилъ», 1287, стор. 597).
Фразеологічні сполучення з іншими вказаними дієслівними компонентами, які як характерні для галицького /173/ редактора можуть привернути нашу увагу своїм метафоричним осмисленням, зустрічаються рідко:
Для словосполучення з компонентом «ити» (приити, приходити) відзначимо такі, як-от: идеть дождь, идеть камень, приити коньми, приходить вЂсть. Вони взяті автором з народного мовного запасу, живого й тепер: «идущу же камению со забралъ яко дожду силну» (1229, стор. 504); «а Куряне..., со своими князьми, приидоша коньми» (1224, стор. 496); «пришедши же вЂсти во станы, яко пришли суть [татари]» (там же). Явного книжного походження зворот грозы приходять: «нынЂ... живота не чаеть и грозы приходять» (1250, стор. 536).
З компонентом «приносити» відзначимо приносити чести. Зворот книжний (в сучасній російській літературній мові делать, сделать честь, пор. Ушаков: честь); «тобЂ кланяємся и чести приносимъ ти» (1245, стор. 528).
З компонентом «премЂнити» (також книжний зворот); премЂнити слово (сучасне літературне українське порушити слово, російське нарушить слово) — «клятвою клени ми ся, аще не премЂниши слова своего» (1250, стор. 537).
З компонентом «получити» (книжне): милость получити, вжите при передачі урочистої промови князя Данила до бояр, яких він помилував: «милость получисте, паки же сего не створисте, да не во горьшая впадете» (1235, стор. 518).
З компонентом «дЂяти» знаходимо лише один зворот дЂяти ловы, взятий безумовно з живої народної мови, про що свідчить і дієслово дЂяти, широко вживане власне в українській мові: «яздяшу же ему по полю и ловы дЂющу и видЂ мЂсто красно» (1259, стор. 558).
З компонентом «износити» привертає увагу изнести слово (сказати): «злое ны створилъ посолъ, не изнесъ слова права намъ» (1256, стор. 553). Зворот, звичайно, книжний, як і сучасний російський зворот з іншим семантичним забарвленням, — произнести слово.
Такого ж книжного походження і поодинокі фразеологічні сполучення з компонентами «показати», «искоренити», «чаяти»: показати правду (виправдатися), искоренити племя, не чаяти живота — «Ростиславъ же показа правду свою, яко не есть во съвЂтЂ c Михаиломъ. Михаилъ же не показа правды» (1240, стор. 524); «и еще же хотящю Володимеру искоренити племя Романово... /174/ посла на рЂчье... к Володимерцемь рекы...» (1202, стор. 481); «нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называется живота не чаеть» (1250, стор. 23). В сучасній російській мові відомі: искоренить зло, не чаять души в ком, які є відгуком вказаної тут староруської форми словосполучень. Щодо останнього звороту (не чаять души), то це безпосереднє переосмислення «не чаяти живота».
Окремо треба тут згадати одну фразеологічну одиницю, яка галицьким літописцем, мабуть, сприймалась як фразеологічна єдність. Це зворот сыграти злу игру, про що йшлося вище (див. стор. 152). Автор запозичив його з чужого твору, а саме з хроніки Малали, як про це сам натякає: «яко инде глаголеть: Скыртъ рЂка злу игру сыгра гражаномъ, тако и ДнЂстръ злу игру сыгра Угромъ» (1229, стор. 507). Цей фразеологізм повторений і в іншому місці: «Сию же наричють Белжане злу нощь, сия бо нощь злу игру имъ сыгра» (1221, стор. 494). Звичайно, що цей зворот книжний.
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ПРИСЛІВНИКОВОГО ЗНАЧЕННЯ
Крім вищенаведених фразеологічних словосполучень, дієслово яких являє собою їх структурно-синтаксичний центр, знаходимо в галицького редактора ряд словосполучень або бездієслівних, або й з дієсловом, семантика й синтаксичні функції яких збігаються в цілому з семантикою і функціями прислівника. Це такі фразеологічні одиниці: день и во день, день и нощь, се ли ово ли, отъ главы и до ногу, якоже кто можеть гнати, пор.: «идяху день и во день и уноты и мастерЂ всяции» (1259, стор. 558); «поемь же Романъ вои иде день и нощь» (1255, стор. 550); «порокомъ же беспрестани бьющимъ день и нощь, выбиша стЂны» (1240, стор. 522); «княжаста c матерью своею въ немь [у Тихомлі], а на Володимерь зряша, «се ли ово ли, Володимерь будеть наю» (1211, стор. 488); «бЂ бо дерзъ и храборъ, отъ главы и до ногу его не бЂ на немь порока» (1224, стор. 497); «посла... рекый дворьскому: аще узріши насъ погнавшихъ, скорее по нас пожени; и роспусти полкъ, якоже кто можеть гнати».(1256, стор. 552).
Всі вони суто народні, взяті з народної скарбниці висловів, незважаючи на церковнослов’янське оформлен-/175/ня деяких слів (глава, нощь). За своїм значенням — це фразеологізми, близькі до фразеологічних зрощень чи ідіомів. Живуть вони і в сучасній мові, що свідчить про їх глибоку народність; пор. сучасне: день у день, день та ніч, так чи інакше, з голови до ніг, що є духу («пан що є духу пригнався» — Грінченко: дух), якомога швидше.
ПРИСЛІВ’Я
До своєрідних фразеологічних одиниць, використовуваних у мові як більш або менш незмінний, законсервований лексичний матеріал, належать прислів’я. Від інших словосполучень вони відрізняються: а) з семантичного боку — повнотою самодостатньої замкненої в них думки, б) із структурного боку — частою двоскладовістю конструкції та досить стійким порядком компонентів. Виковані в надрах народу, в різних його сферах як мовний вислів життєвих спостережень і застосовувані до різних відповідних ситуацій, вони входять у літературний фонд мови або в ходячій народній формі, або у формі, яку на певному етапі розвитку надала їм літературна творчість. Причому в останньому випадку літературна творчість не обмежується лише мовною скарбницею свого народу, але й користується чужою творчістю (іноді навіть індивідуальною), присвоюючи те чи інше прислів’я, так як воно звучить в чужій мові (якщо ця мова близько споріднена, наприклад церковнослов’янська із староруською), або відповідно перекладаючи й по-своєму оформлюючи його.
У редактора галицької частини літопису знаходимо лише два прислів’я, взяті безпосередньо з живого загальнонародного вжитку: одне, яке відбило спостереження в практиці староруського бджільництва, друге — в практиці гончарства. Обидва застосовані метафорично для зображення практики боротьби. Сотник Микула радить князю Данилові придушити як слід невірних бояр, бо не погнетше пчелъ меду не Ђдать (1231, стор. 509).
Гордий угорський воєвода Филя, впевнений в хоробрості й силі кожного окремого свого воїна, хвастає вже заздалегідь перемогою над руськими військами, скільки б їх не було, бо, мовляв, единъ камень много горньцевъ избиваеть (1217, стор. 492). /176/
Значно більше прислів’їв книжного походження. Жанром твору пояснюється те, що всі вони відбивають досвід дружинника і виковану на цьому досвіді військову мудрість і правила поведінки. Здебільшого вони давно закріпились у літературному жанрі військових повістей (оригінальних, як-от певні частини літописів, або • перекладних), а також в дружинній поезії і повторялися не одним лише галицьким редактором.
До таких належать прислів’я, що характеризують почуття честі дружинника: луче есть во свои землЂ костью лечи, нели на чуже славну быти (1201, стор. 480) (слова, вкладені в уста Сирчана); нашими головами сдержати честь свою (1251, стор. 539) (слова, вкладені в уста ятвяга Яшелта). Останнє прислів’я-приказка поширилося в народі і, мабуть, його відгуком є тепер за слово і честь хоч голову з плеч 14.
Ставлення до воїнського боягузтва відбиває прислів’я, взяте з «Писанія» («якоже писание глаголеть»), яке говорить князь Данило своїм воїнам: медляй на брань страшливу душю имать (1231, стор. 511).
Спостереження, що в боротьбі не завжди вирішує сила, вилилось, згідно з тодішніми релігійними переконаннями, у прислів’я нЂсть в силЂ брань, но в БозЂ стоить побЂда (1256, стор. 552). Це прислів’я почерпнув автор з перекладної літератури, про що сам говорить: «якоже пишеть во книгахъ». Пізніше це прислів’я, прижившись на руському народному грунті, втратило метафізичну оболонку і звучить трохи інакше: не силою треба боротися, а умінням 15.
Також прямо із вказівкою на джерело запозичення («Приточник») вніс автор у свій твір прислів’я буесть дому твоего скрушиться, бобръ и волкъ и язвЂць снЂдяться (1241, стор. 528). І це прислів’я застосоване автором як військовий фразеологізм для підкреслення мінливого щастя у воєнних діях (в даному випадку в боротьбі князя Данила з перемишльськими заколотниками).
14 Див. А. Бахмет, М. Дащенко, К. Андрушенко, Збірка українських приказок та прислів’їв, Державне вид-во України, 1929, стор. 183.
15 Там же, стор. 188.
Привертають увагу ще два воєнні прислів’я в галицького редактора. Одне автор вкладає в уста згаданого /177/ вже вище хвалькуватого угорського воєводи Филі: Острий мецю (X. П. — мечю) борзый коню — многая Руси (1217, стор. 492). В даному конкретному випадку воно має передавати ту саму думку, що й вжита Филею приказка «единъ камень много горньцевъ избиваєть». Друге прислів’я висловлюють прусси, повчаючи ятвягів, що бездумно вирішують боротися там, де величезна перевага противника не дає ніяких шансів на успіх: можете ли древо поддьржати сулицами и на сию рать дерьзнути (1251, стор. 540).
Перше з наведених прислів’їв вражає своєю формою. Суто еліптична структура та вживання кличної форми у функції називного відмінка, незвичне вже тоді для літературної мови Південної Русі 16, свідчать про те, що це прислів’я склалося в дружинних сферах дуже давно. Хоч автор передає його устами чужинця Филі, проте не може бути сумніву, що це не чуже, а руське прислів’я, яке бере свій початок, можливо, ще в часи військової демократії. Значення цього прислів’я в перекладі на сучасну мову приблизно таке: «острий меч, борзий кінь перемагають силу-силенну русичів». Чи в цьому прислів’ї первісно згадувалося «многая Руси», чи «многая» когось іншого, неможливо вже, звичайно, встановити.
16 Подібних конструкцій не знаходимо навіть в такому насиченому південноруськими елементами творі, як «Слово о полку Ігоревім». Кличну форму у функції називного відмінка знаходимо іноді лише в українських народних піснях і думах; пор. «Оттоді-то Хвилоне, Корсунський полковниче на доброго коня сідав». На думку О. О. Потебні «первоначально употребление звательного вместо именительного было знаменательно и произошло из обращения певца к отсутствующему лицу как к присутствующему». Стосувалось це лише осіб і, крім цього, мабуть, і коня (див. А. А. Потебня, Из записок по русской грамматике, т. І — II, М., 1958, стор. 103). В нашому випадку, як бачимо, крім «коня», в кличному відмінку знаходимо також «меч», імовірно, тому, що в старину бойовий кінь і меч уявлялись нероздільними.
Друге прислів’я також руського походження, хоч і висловлюють його чужинці-прусси. Основне в цьому прислів’ї — перша частина: можете ли древо поддьржати сулицами. Коріння її лежить у сільськогосподарській практиці лісорубів: дерево, яке валиться, ціпком не підіпреш. Сулица в даному випадку має значення не «воєнне знаряддя» (спис чи рогатина), як у інших місцях галицької редакції, а, імовірно, значення «ключка», «ко-/178/стур», яке зберегло слово сула в деяких російських говорах, особливо в назвах відомих своїм мовним консерватизмом дитячих ігор 17. Беручи це до уваги, можна було б це прислів’я приєднати до тих двох, про які ми на початку сказали, що вони взяті безпосередньо з живого загальнонародного вжитку. Проте його закінчення и на сию рать дерьзнути вказує на проведену вже літературну обробку. Повного тодішнього звучання її в народі ми не знаємо.
Таким чином, в запасі вжитих прислів’їв як фразеологічних одиниць автор галицької редакції спирається на відомі йому літературні джерела, зокрема на дружинну поезію. Навіть прислів’я про камінь і горшки автор узяв з пісні про похід Филі (поезійна основа цього абзацу літопису (1217), ясно пробивається в першій його половині, пор.: «Выйде Филя древле прегордый, надЂяся объяти землю, потребити море...»). Лише прислів’я про бджіл узято безпосередньо з живомовного загальнонародного фонду; можливо, що з цього фонду автор узяв і прислів’я про дерево та сулицю, але сам уже піддав її власній літературній обробці.
17 Пор. В. Даль: слово сула.
РЕЧЕННЯ-ШТАМПИ
Окрему групу становлять вислови, які можемо назвати реченнями-штампами. Не будучи фразеологічними одиницями в прямому значенні цього слова, ряд висловів внаслідок постійного повторювання, менше або більше варіюючись, стає готовою мовною основою для передачі однорідної думки, яка завжди появляється при однорідних ситуаціях дійсності.
В цій можливості повторювання однорідних ситуацій і, відповідно, однорідних думок у необмеженому часі полягає й довговічність деяких штампів.
Як і в інших літописців, і взагалі у давньоруських письменників, у галицького редактора до таких штампів належить вислів имъ же нЂсть числа: «и взя и коньемь... Галичь, иныи грады многы, имъ же нЂсть числа» (1240, стор. 523) або воротитися восвояси: «Лит†же приЂхавшимъ... ко брани, и воротишася восвояси» (1249, стор. 535). В час галицького редактора в народі гово-/179/рили, подібно як і тепер (очевидно, з певними фонетичними змінами): воротитися домовь (в домь свой), прийти в домъ свой (пор. сучасне вернутися домів, додому, прийти додому, до хати), як звичайно висловлюється і автор галицької редакції, наприклад: «не дошедше Галича воротистася домовь» (1234, стор. 516); «потомъ же возвратися... в домъ свой c честью» (1229, стор. 505); «оттуда же приде въ домъ свой» (1255, стор. 549) і т. д. Проте за літописною традицією автор вжив і вищевказане речèння-штамп, що в той час стало вже, мабуть, архаїчним закам’янілим висловом.
До штампів, широко відомих не лише в літературі, але і в розмовній мові, й досі належать такі вживані автором, як-от: «бысть побЂда на всі князи Рускыя, такоже не бывало никогда же» (1224, стор. 497); «орломъ же... воспромЂтающимъ ся на воздусЂ, якоже иногда и николи же не бЂ» (1249, стор. 532) (пор. сучасне «як ще ніколи не було», «так ще ніколи не бувало»).
До таких самих штампованих висловів належать і такі, як «вЂдяхуть бо, аще Данилъ поЂдеть и не будеть c добромъ» (1260, стор. 560), або «падеся подъ нимъ конь... и не на добро случися ему знамение» (1249, стор. 532), або «тако бо милость отъ Бога Руской землЂ» (1219, стор. 493). Тепер в народі в подібних ситуаціях сказали б: «на добре не вийде», «то не буде добра», «цей знак не добро віщує» або відживаюче «така вже ласка божа».
Таким самим є й вислів, часто вживаний і тепер: «изъ млада бо не бы има покоя» (1226, стор. 501). Пор. сучасне «з молодих літ (від дитинства) не мав спокою».
З біблійної літератури перейшло в руську оригінальну літературу як вислів-штамп «не пощадЂти отрочатъ до ссущихъ млека». Галицький редактор вжив його в двох трохи змінених з формального боку варіантах: «всю землю избиша и не пощадЂша отрочатъ до ссущихь млека» (1237, стор. 518); «изби вси и не пощадЂ отъ отрочатъ до сосущихъ млеко» (1237, стор. 520).
З біблійної літератури почерпнув автор і інші речення-штампи; деякі з них в різних літературних жанрах та з різним емоційним забарвленням дожили й до сучасності. До таких належать: «посла... архангела створити хляби небесныя» (1229, стор. 507) (пор. у Батюшкова: хляби небесные разверзлись; Д. Ушаков: хлябь, з ремар-/180/кою шутл.); «Богъ попусти на нЂ рану Фараонову» (1229, стор. 506); «разруши полкъ его и хоруговь его раздра на полы» (1249, стор. 534), пор. євангельське: «и завЂса церковная раздрася на полы», а також для висловлення урочистої погрози: «милость получисте, пакы же сего не створите, да не во горьшая впадете» (1235, стор. 518) та деякі інші.
В дружинній поезії того часу також усталилися деякі речення-штампи, повторювані в піснях, присвячених тим або іншим воєнним подіям. Під час боротьби з половцями, частої на придонських степах, таким крилатим висловом-штампом було, наприклад, пити золотомъ шоломомъ Донъ. Його знаходимо вже в «Слові о полку Ігоревім» 18. Галицький редактор, добре ознайомлений з дружинною поезією свого часу (докази чого знаходимо в багатьох місцях галицької редакції Галицько-Волинського літопису), використав і цей штамп, хоч, можливо, взяв його не із «Слова...», а з пісні про Володимира Мономаха, Сирчана й «гудця» Ора. Вказуючи, що князь Роман пішов слідами діда Мономаха, він згадує боротьбу останнього з половцями (Отроком та Сирчаном) і при цій нагоді наводить вказаний вислів: «тогда Володимеръ Мономахъ пилъ золотомъ шоломомъ Донъ и приемшю землю ихъ всю и загнавшю оканьныя Агаряны» (1201, стор. 480). Цей вислів удержувався в поетичних повістях, мабуть, доти, доки існувала боротьба з степовиками.
На початку цього розділу ми сказали, що деякі такі фразеологізми, втрачаючи з часом своє первісне стилістичне забарвлення й отримуючи нове, ставали нерозкладними фразеологічними одиницями. Дійсно, тепер в жартівливому плані ми не скажемо інакше, як тільки так, як це знаходимо в літопису: їм же ність числа, вернутися восвояси, не змінюючи ні одного з компонентів, ані їх порядку.
18 Пор. A. C. Орлов, Слово о полку Игореве, Изд-во АН СССР, 1946, стор. 38 — 39.
* * *
Закінчуючи огляд фразеологізмів в галицькій редакції, можемо встановити, по-перше, мінімальний процент таких, які б можна зарахувати до групи фразеологічних /181/ єдностей (сыграти злу игру, сложити голову, посадити на столЂ тощо), і, по-друге, як цього ми й сподівались, значну перевагу книжності над живонародним елементом. Не вимагає пояснення книжність таких фразеологізмів специфічного характеру, як воєнні або державно-політичні, чи суспільні. Перші, яких дуже багато в галицькій редакції, називаючи різні способи й етапи дружинної боротьби, утворилися, звичайно, в дружинній сфері і не могли бути відомі широким народним масам. Це такі, як наприклад: всадити на конь, измясти войну, прияти копьемь, обличити побЂду, передати огневи, воздвигнути рать і т. д. (в народі могли бути поширені лише такі загальні поняття, як ити на войну тощо). Оформленню більшості цих фразеологічних словосполучень автор надає церковнослов’янського забарвлення. Новими, у порівнянні з іншими, пам’ятками є тут такі фразеологізми, як всадити на конь, подвигнути оружие, сразитися на мЂсто, спЂти рать, брань належить, слазити c коня, скочити въ воротъ, измясти войну. Другі, державно-політичні, виковувалися в княжих канцеляріях чи в адміністративній практиці (уставити землю, исправити обЂтъ, посадити на столЂ, твердити крестомъ і т. д.).
Більш характерною для галицької редакції є система фразеологізмів буденного вживання. Значна їх більшість книжного походження. Такими є майже всі словосполучення з персоніфікованим почуттям, а також ті, в яких творцем почуття уявляється та особа, яка почуває або яка створює в комусь почуття (вниде страхъ, бысть ужасъ, створити лесть, прияти любовь, Богъ вложи страхъ і т. д.). Далі, всі словосполучення для висловлювання розумових актів (мислити во умЂ, створити рЂчь мудростью і т. д.); майже всі з компонентами «рука», «лице», «зло» (вдати в руцЂ, бЂгати отъ лица, найти зло і т. д.), деякі з компонентом путь (наслЂдити путь). Далі, всі словосполучення на означення поняття «вмирати» (предати душю, положити животъ, прияти смерть, голову сложити і т. д.). Нарешті, багато метафоричних словосполучень з дієслівними компонентами: «прияти» (наприклад, вЂсть, славу, честь), «створити» (повеление, послушьство), «изнести» (слово). Так само книжного походження більшість прислів’їв та речень-штампів.
Джерелом, з якого в. основному автор черпає матеріал для своєї фразеології, є все попереднє письмен-/182/ство: оригінальне руське й перекладне, а також дружинна поезія. Широке їх використання дає авторові змогу вільно застосовувати цілий ряд синонімічних зворотів; для того самого поняття й тим самим збагачувати свою літературну мову.
Менша вага у фразеологічному вантажі галицького редактора припадає на долю безпосереднього живомовного джерела. Звичайно, що може йтися тут лише про деякі фразеологізми буденного вживання. Автор не може обійтись без таких народних словосполучень з компонентом «имЂти» для означення емоційних переживань, як-от: имЂти гнЂвъ, лесть, правду, желЂ і т. д. Далі, не потребує створювати ніяких нових словосполучень на означення поняття «одружити(ся)», крім тих, що були здавна в народній мові. Їх досить багато в народному вжитку, і редактор використовує їх безпосередньо (дати дщерь за... пояти дщерь за... быти за... та ін.). Доводиться також часто вживати й такі народні вислови, як дати на путь, извести на путь, яти вЂры, ходити по воли, пасти на ногу, або з компонентом «ити», як-от: идеть дождь, идеть камень, поити коньми тощо. Нарешті, живомовними є майже всі фразеологічні одиниці прислівникового значення: се ли ово ли, день и во день, день и нощь, отъ главы и до ногу та деякі прислів’я й речення-штампи. Характерною рисою редактора в деяких випадках є лише надання окремим компонентам слов’янізованої форми (дщерь, глава, нощь тощо).
Як уже сказано, в загальній кількості фразеологізмів живомовно-народного походження в галицькій редакції менше, ніж книжних. Але вони, повторюючись багато разів, створюють нібито канву, на якій виростає решта фразеологічної будівлі. В цьому відношенні редактор галицької частини Галицько-Волинського літопису продовжує і розвиває кращі традиції книжної мови давньоруського письменства.
Попередня
Головна
Наступна
Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.