Kava.lviv.ua - Заходьте до нас на каву!

Тільки у Львові

Є три речі, без яких не може жити справжній львів’янин. Перше - Церква (навіть якщо він там був тільки двічі за життя), друге – містично легендарна львівська кава, третє – День міста. З Церквою все просто. Церковна служба, обід і похід в супермаркет - відбувається в неділю. З церквою, традиціями і всілякими церемоніями, ніби, зрозуміло. Вони завжди є, і їх завжди потрібно дотримуватись. З кавою туман. Повний. Тобто містика. Якщо львів’яни вирішили піти на каву то це надовго. При цьому самої кави може і не бути. Часто і йти вже нікуди не потрібно. Все беруть на місці. Не встаючи з табуретки. Тоді у львів’ян, разом із революцією і написанням геніальних романів, все відбувається відразу. На каві. Вони можуть так навіть за перебігом світової революції спостерігати. Головне, щоб кави вистачило.

День міста ... Ну, тут треба бути в ці дні. Пережити. Карнавал. Концерти. Виступи. Ковалі. Ремісники. Ми чекали цього дня. Свято. Гості. Сльози радості на усміхнених обличчях алкоголіків. Повітряні кульки. Музика. Пиво. Діти на шиях батьків. Вуличні торговці і музиканти. Ми чекали цього дня... Дочекались. Так. Йдеш зранку, вертаєшся, і копаєш по вулиці не опале листя, а пластикові пляшки. Всі усміхаються. Двірники натирають перші мозолі. Міліція вбрана в акуратну форму, на боці пришпилена біла кобура. Натовпи молодих людей витоптують траву і автомобілі займають тротуар.

Вливши в себе неймовірну кількість і об’єми легендарної рідини, припавши до стовбура, починаєш усвідомлювати, що тільки тут, у Львові, такі неймовірно красиві краєвиди пофарбованих осінню дерев, відтінених шматтям порваних афіш і заклики рекламних постерів, оголених жіночих тіл і крикливих, бридких вітрин банків, не ламають очі і на древніх стінах можна читати довгу історію красивого, і ще не забутого міста... Чекаєш вечора. Гамір, гул, хлопавки і рваний ритм клаксонів навкруги. Навіть на окраїнах. Особливо в парках. Енергія мас, в яких залили декалітри пива і не дали поїсти і відлити, рве дах. Весело у цей сумний осінній час. Йдеш по центру міста, на проспекті на тебе ніхто не їде, з динаміків звучить українська пісня, а в повітрі висить атмосфера карнавалу. Навкруги все таке яскраве і не буденне.

Так багато років цьому красивому місту. Особливо це відчуваєш на Стрийській перетвореній на концерт і на покручених вулицях, вузьких і темних. Завтра прийдуть шеренги сіро-зелених ранків, напоєних перегаром дизельних двигунів, пивної сечі, гнилих помідорів, памперсів і щойно звареної кави.

А сьогодні карнавал. Грає оркестр і марширують учасники святкового дійства. Шоу, яке ти пробуєш пережити десь і з кимсь і повертаєшся сюди, в пошуках цього забутого відчуття, Львова. Не треба маленьких Парижів і великих Міланів. Тільки у Львові руїни мальовничо відтіняють чорні тіні великих потужних автомобілів і самотні фігури жебраків. Тільки тут повії нагадують королев, а двірники філософів. Львів неймовірно фотогенічний. Всі якісь такі бадьорі і усміхнені і засмучено активні ..» Sorry пацани, ні туалету, ні хот догів вже немає». Їдьте на Сихів – це єдине місце де не поскупились на пластикові кабінки з чарівними кристалами.

Рагулізм і тупість нашої торгівлі дивує. Кафе, у яких з часу відкриття не було більше двох відвідувачів в рік, переживають аншлаг і закриваються... А так хочеться, щоб свято було часто, а не раз в 750 років. Ходити чистими вулицями і щоб на голову на падали балкони, чути вуличного маестро, а не скрип гальмівних колодок.. Дихати, а не задихатись від смогу. Карнавал минув і залишаються ці фотографії Львова, напоєні сумом і ностальгією, тільки чому?

Свято, яке завжди з тобою, карнавал. Ми ще не втратили його, і він ще тут, не тільки на фотографіях і він повернеться. Карнавал. Це ж так просто: постаратись залишити про себе пам'ять, втікаючи від забуття піти на карнавал. Кидаючи тінь на рельєфи старих порталів стираючи древню бруківку, тримаючи в руці липкий папірець, шукаючи смітник і тримаючись з останніх сил, щоб добігти до туалету, слухати музику ... і забувати карнавал...

МАЙКЛ