Пікет як ідентичність ворожнечі

Днями в Донецьку відбулися збори Ради директорів Світового конгресу українців. У них брали участь керівники громадських організацій нашої діаспори з п’яти континентів — від Австралії до Євроазії. Як зазначив президент СКУ Аскольд Лозинський, метою щорічних зборів є збереження національної ідентичності духовності, культури, мови українців, яких доля розкидала за межі Батьківщини, а також координація діяльності членів Конгресу. На нинішньому заході, крім цих стратегічних питань, обговорювали «хронічно поточні» проблеми: ліквідацію наслідків акції «Вісла», захист української мови і культури на Півдні та Сході країни і прав співвітчизників у Російській Федерації. Окрема тема насиченої дводенної програми — відзначення 75-ї річниці Голодомору.

На жаль, з’ясувалося, що легше зберегти національну ідентичність українцям Африки, ніж пропагувати її на Батьківщині. Донецькі деякі політичні сили, обурені «зухвалістю націоналістів», вирішили «переслідувати їх по п’ятах» і пікетувати збори з набором хрестоматійних прийомів. «Зухвалість» полягає в тому, що представники СКУ «приїхали проводити свої збори саме до Донецька», що є, на думку місцевих заангажованих політиків, фактом ... «розпалення ворожнечі між Сходом та Заходом країни».

Очевидно, «інтернаціональна» традиція заганяти все українське в «галицьку резервацію» позначилася на географічному дальтонізмі пікетувальників: Донецьк є таким самим повноцінним містом України, як і Львів, і нехтування цього очевидного факту і є тим проявом «ворожнечі», що так не подобається виконавцям «Інтернаціоналу».

Утім, «переслідування націоналістів» не дуже вдалося, оскільки «п’яти» учасників зборів були «моторизовані». Доки безтранспортні пікетувальники блокували облдержадміністрацію, гості «столиці» шахтарського краю на автобусах «зухвало» здійснили турне донецькими вулицями і навіть з «особливим цинізмом» поклали квіти до меморіальної дошки Василя Стуса.

Чиї права насправді ущемляються на Донбасі і хто розпалює міжнаціональну ворожнечу, свідчить ще один приклад, оприлюднений на зборах Ради директорів. Студент Східноукраїнського університету ім. В. Даля Сергій Мельничук ще з 2004 року обстоює свою позицію як громадянина України навчатися і одержувати відповіді на свої запити до Луганської міськради державною мовою. Ні місцеві суди, ні прокуратура не реагують на його позови, тому студент змушений був звернутися до Європейського суду з прав людини. Днями звідти повідомили, що його позов до луганських чиновників взято до розгляду. Навряд чи вдасться місцевим «хористам» облога Страсбурга. Дістатися туди — власні п’яти позбиваєш...