|
|
Храми і монастирі
Церковна історія
Богословіє
Філософія, культура
Православний погляд
Православіє і педагогика
Молодіжне служіння
Церква і суспільство
Порада мирянину
Суспільство про Церкву
Церква і держава
Міжконфесійні відносини
Розколи
Єресі та секти
Подія
Ювілей
Дата
Люди Божі
|
|
|
|
Ресурси
Нове у мережі
Періодичні видання
Православний ефір
Релігійна статистика
Электронная лавка
Бібліотека
|
|
|
|
| Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Білогір’я |
13.12.05.
Місто Бєлгород, яке межує сьогодні з східними кордонами України, увійшло в історію Православної Церкви, як останнє місце служіння святителя Іоасафа (Горленка). Видатний православний богослов і проповідник єпископ Іоасаф народився в Полтавській губернії поблизу міста Прилуки. В історію ж він увійшов, як святитель Бєлгородський – за місцем свого останнього служіння. |
 | | |
До Бєлгорода святитель Іоасаф прибув одразу після своєї архієрейської хіротонії – у 1748 році. Це місто стало першою і останньою святительською кафедрою в житті єпископа. Тут святий Іоасаф прослужив шість з половиною років, відійшовши до Господа у грудні 1754 року. Кафедральним собором Бєлгородських святителів на той час був Троїцький собор, у ньому ж звершував богослужіння і святитель Іоасаф. Після революції 1917 року храм було знищено і кафедру єпископів Бєлгородської єпархії перенесли до Спасо-Преображенського собору.
Храм на честь Преображення Господнього у його сучасному вигляді зведено в Бєлгороді на початку ХІХ ст. за проектом харківського архітектора Євгена Васильєва. Освячено величний двоповерховий собор 1813 року. Цікаво, що відразу після освячення за новим храмом, зокрема, були закріплені й мешканці приміської слободи Красної, яку традиційно населяли вихідці з України.
Понад століття Преображенська церква була окрасою центральною частини міста й одним із найулюбленіших місць віруючих білгородців. У 1930-х роках храм закрили і розмістили тут пункт заготівлі зерна. У роки Великої Вітчизняної війни богослужіння в соборі відновилися. Проте майже одразу після завершення війни над храмом знову стали збиратися хмари безбожництва.
У 1950-х роках місцеві активісти партії спробували домогтися повторного закриття собору. Причиною називали його сусідство з обласним комітетом партії, але віруючим вдалося відстояти свою святиню. Через кілька років знайшли нову – більш витончену – підставу для закриття храму. Виявилося, що його розташування поруч із Педагогічним інститутом, кінотеатром, дитячою бібліотекою та житловими будинками, куди доносився богослужбовий спів, “наносить шкоду вихованню молодого покоління”. До наших днів дожив цікавий документ, що зіграв фатальну роль в історії храму – це довідка, підготовлена у 1960-му році Бєлгородським міськвиконкомом.
«У той час, коли весь Радянський народ під керівництвом Комуністичної Партії приступив до виконання програми побудови комунізму в нашій країні, коли всі сили мають бути направлені на викорінення всіляких забобон, коли підростаюче покоління виховується в дусі комуністичного світогляду, в центрі міста Бєлгорода – поруч із кінотеатром «Перемога», педагогічним інститутом, дитячою бібліотекою, Будинком Рад, багатоповерховими житловими будинками до цього часу проходить служба в Преображенській церкві. Під час служіння в церкві спів доноситься в аудиторії педінституту, в квартири жильців і т.д. А особливо неприглядна картина на вулицях міста Бєлгорода в різдвяні і пасхальні дні, коли старухи влаштовують цілі процесії по місту з палаючими свічками і пасками в руках.»
«Ми, віруючі бєлгородці, у більшості своїй літні і старі люди, пенсіонери, маємо один собор у центрі міста, – писали прихожани собору 1961 року Голові Президії Верховної Ради СРСР Л.Брежнєву, – утримуємо його в повному порядку, приміщення міцне, все всередині пофарбовано і новий живопис, новий іконостас, ззовні білий, білений храм, фарбована стріха, поставлені на куполах позолочені хрести в 1958 р., як на Успенському соборі у Вас у Кремлі. І ось знову, як і два роки тому йде підготовка до того, щоб у нас відібрати і закрити церкву. Скажіть, Леоніде Іллічу, як несправедливо, адже храм нам потрібен, ми його любимо, як свій». | | | | |
«Для молоді дуже багато різних розваг, чого тільки немає для них, – писали віруючі Бєлгорода у 1962 році Хрущову. – А якщо закрити собор, то що залишиться для нас, віруючих, котрі майже виключно літні та старики. Кожна людина відчуває свою духовну потребу, для одних утіха в одному, а для других в іншому. А тому просимо Московську владу звернути увагу на наше прохання і не відмовити у нашій надії».
Але всі прохання віруючих були марні – храм закрили. Десять років після того в соборі відбувався ремонт, головною задачею якого було перепланування приміщення. Лише в 1973 році тут відкрився обласний краєзнавчий музей.
Для віруючих собор знову відкрив свої двері лише 1990 року. Через рік – у вересні 1991-го – Преображенський храм прийняв у свої стіни мощі великого архіпастиря, який прославився на землях святого Білогір’я – святителя Іоасафа. У радянський період нетлінні останки святителя перебували в музеї атеїзму в Санкт-Петербурзі, який розміщувався в стінах Казанського собору. Відтепер Бєлгородський святитель перебуває в своєму рідному кафедральному місті, у храмі, де сьогодні звершують служіння архіпастирі Бєлгородської єпархії. Для всіх своїх наступників святитель Іоасаф є взірцем мудрості, смирення та любові.
— Святитель Іоасаф, єпископ Бєлгородський чудотворець, є покровителем не лише тих, хто проживає на просторах святого Білогір’я, – зазначає нинішній Керуючий Бєлгородською єпархією архієпископ Іоанн, – але й всіх православних християн. Коли ми з вами звертаємось до своїх небесних покровителів, то мимоволі порівнюємо їх життя з сьогоднішнім нашим життям. Кожна епоха приносить свої спокуси, свої випробування, але коли ми маємо такого небесного покровителя як свят. Іоасаф, то ми відчуваємо не просто його предстательство, але й постійне піклування і бажання направити нас на шлях спасіння.
Окрім мощей святителя Іоасафа, у Преображенському соборі зараз зберігається ще одна древня святиня Бєлгородчини – ікона святителя Миколая, яка називається “Микола Ратний”. Це один із найдавніших образів Мирлікійського святителя, що дійшов до наших днів. Згідно з переказами, у давнину цей образ кілька разів рятував жителів краю від набігів татар, через що й отримав свою назву – Ратний. У 20-х роках минулого століття, коли почали закриватися церкви, віруючі бєлгородчани заховали чудотворний образ. Кілька років тому знайдену ікону встановили у відновленому кафедральному Спасо-Преображенському соборі.
Навряд чи сьогодні вдасться відбудувати всі порушені святині Бєлгорода, але у місті постають нові: і центральна частина міста, і його околиці прикрашені щойно зведеними храмами, на головних площах Бєлгорода стоять пам’ятники хрестителю Русі святому рівноапостольному князю Володимиру, святителю Макарію (Булгакову) і небесному покровителю міста святителю Іоасафу.
Завдяки його молитвам та небесному заступництву православне Білогір’я поступово відроджується. Місцеві жителі вірять, що їхній рідний архіпастир не залишає своєї пастви й сьогодні.
– За останні десять років у єпархії було побудовано понад 70 нових храмів і каплиць, відкриті духовні школи, православні гімназії та духовні центри, – розповідає владика Іоанн. – Все це є продовженням тієї діяльності, яку колись здійснював свят. Іоасаф.
Великий архіпастир і богослов святитель Іоасаф і в наші дні для всіх православних народів є взірцем самовідданого служіння Богові та своїм ближнім. Проживши всього шість з половиною років у Бєлгороді, він своїми трудами во славу Божу назавжди прославив цей край, зв’язавши його зі своїм іменем. Будемо сподіватися, що за молитвами цього великого угодника Божого Господь буде і надалі зберігати православну віру на землях святої Русі в чистоті та непорушності. |
|
• Сергій БАРШАЙ. Форпост Православ’я на заході України
• Сергій БАРШАЙ. Святиня Брянського Придесення
• Сергій БАРШАЙ. Храм Пресвятої Богородиці на берегах Хоролу
• Сергій БАРШАЙ. Гетьманська усипальниця
• Cергій БАРШАЙ. Древня кафедра Волинських єпископів
• Сергій БАРШАЙ. Православна оаза Галичини
• Сергій БАРШАЙ. Успенський кафедральний собор Одеси
• Cергій БАРШАЙ. Православний форпост Львова
• Cергій БАРШАЙ. Святиня Червоної гори
• Сергій БАРШАЙ. Святиня православного Приазов’я
• Сергій БАРШАЙ. Храм-пам’ятник козацької слави
• Cергій БАРШАЙ. Святиня київської Деміївки
• Сергій БАРШАЙ. Перлина православної Золотоноші
• Cергій БАРШАЙ. Волинська кузня православного духовенства
• Сергій БАРШАЙ. Православна обитель у Мгарському лісі
• Сергій БАРШАЙ. Бункерний храм – пам’ятка невинним жертвам
• Сергій БАРШАЙ. Свято-Микільський храм у Радомишлі
• Сергій БАРШАЙ. Студентський храм на честь свв. Кирилла і Мефодія в Умані
• Сергій БАРШАЙ. Благовіщенський собор Харкова
• Сергій БАРШАЙ. Лядовський монастир у скелях над Дністром
• Сергій БАРШАЙ. Свято-Успенський собор Канева
• Сергій БАРШАЙ. Полковий храм на честь Олександра Невського у Хотинській фортеці
• Сергій БАРШАЙ. Спасо-Преображенський собор у Прилуках
• Сергій БАРШАЙ. Острог – захисник православного люду
• Сергій БАРШАЙ. Свято-Анастасіївський собор у гетьманській столиці
• Сергій Баршай
• Сергей БАРШАЙ. Православие в земле Суоми
• Сергій БАРШАЙ. Один православний відсоток
• Сергей БАРШАЙ. В духовной брани с эпидемией страсти
|
|
|
|
|
|